Читать онлайн книгу "Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні)"

Розрита могила. Голод 1932—1933 рокiв у полiтицi, пам’ятi та iсторii (1980-тi – 2000-нi)
Георгий Касьянов


Великий науковий проект
Георгiй Касьянов (нар. 1961 р.) – украiнський iсторик, доктор iсторичних наук, професор. Стажувався i викладав в унiверситетах Європи, США, Канади, Австралii, Японii. Автор близько двохсот наукових розвiдок, опублiкованих украiнською, росiйською, бiлоруською, польською, нiмецькою, англiйською, фiнською мовами.

Саме про те, як представлений Голодомор в iсторiографii, полiтицi, пам’ятi, мiжнародних вiдносинах, внутрiшньополiтичнiй боротьбi в Украiнi, – ця книга. Автор задаеться питанням, наскiльки професiйний iсторик може бути незалежним вiд впливу полiтики i настроiв суспiльства. Полiтика впливае на iсторiографiю чи iсторiографiя на полiтикiв? Як формуеться i чи змiнюеться iсторична пам’ять пiд дiею сучасних полiтичних процесiв? Цi та iншi питання розглядаються на прикладi становлення та поширення iсторичного образу Голодомору 1832—1933 рокiв в Украiнi.





Георгiй Касьянов

Розрита могила

Голод 1932—1933 рокiв у полiтицi, пам’ятi та iсторii (1980-тi—2000-нi)





Передмова до другого видання



Ця книга – друге видання монографii, яка побачила свiт у 2010 роцi. З огляду на важливiсть i резонанснiсть теми реакцiя наукового спiвтовариства на ту книжку була досить млявою: декiлька рецензiй (комплiментарних i бiльш критичних), декiлька висловлювань ad hominem, здебiльшого формальнi згадки в оглядах лiтератури. Бiльш виразною реакцiею можна вважати вiдмову однiеi поважноi украiнознавчоi захiдноi iнституцii друкувати текст моеi доповiдi у збiрцi за матерiалами конференцii, в основi якоi були головнi iдеi цiеi книжки.

Ще виразнiшою можна вважати реакцiю деяких анонiмних дописувачiв на сайтi «Історична правда» на публiкацiю фрагментiв цiеi монографii. Частина вiдгукiв, якi я не можу вiдтворити на сторiнках наукового видання, засвiдчила не лише гостроту проблеми, а й певний рiвень суспiльноi культури. Подiбний рiвень обговорень зараз е майже нормою не лише серед абонентiв наливайок, а й в соцiальних мережах.

У будь-якому разi книжка стала фрагментом iсторiографii голоду 1932— 1933 рокiв та iсторичноi полiтики, ii можна зустрiти в списках рекомендованоi лiтератури в навчальних курсах, в iсторiографiчних оглядах.

Чому я повернувся до цiеi теми?

Є двi основних причини. Перша – радикалiзацiя iсторичноi полiтики в Украiнi (причини i перебiг цього процесу я зараз не обговорюю). Інструменталiзацiя минулого для реалiзацii поточних полiтичних iнтересiв знову сягнула безпрецедентного з радянських часiв рiвня. За таких умов критичний погляд на саме явище iсторичноi полiтики на конкретному прикладi не буде зайвим. Друга – я хотiв бодай частково зафiксувати змiни, якi вiдбулися у сферi дослiджень голоду 1932—1933 рокiв.

Що змiнилося?

Змiнено назву. Пiдставою для цього рiшення стало те, що перша частина староi назви iнодi заважала сприймати змiст навiть тим, хто ставився до моiх мiркувань адекватно, як до науково-аналiтичноi розвiдки. Сподiваюся, слова з твору Т. Шевченка не викликатимуть таких емоцiй, як попередня лiтературно-художньо-музична метафора.

Додано матерiал, пов’язаний з дослiдженням, переосмисленням та полiтичними реiнкарнацiями образу голоду 1932—1933 рокiв в «колективнiй пам’ятi» та iсторiографii пiсля 2009 року.

У полiтичних репрезентацiях голоду, i в суспiльних реакцiях на цi репрезентацii, i в дослiдженнях теми вiдбулися змiни. В одних випадках йдеться в основному про нюанси i акценти (коли йдеться про полiтику). Менi здаеться, що стереотипний спосiб репрезентацii голоду 1932—1933 рокiв, освячений законом, якщо i зминився, то здебiльшого в бiк подальшоi радикалiзацii, аж до нових спроб запровадження санкцiй за «неправильне» тлумачення подii.

В iнших, коли йдеться про дослiдження, з’явилися обнадiйливi тенденцii, якi у разi iхнього подальшого розвитку обiцяють перетворити Holodomor studies на щось вiдмiнне вiд обслуговування iдеологiчного, полiтичного чи «суспiльного» запиту.

Що не змiнилося?

Досвiд iнтелектуальних i не зовсiм дискусiй щодо першого видання цiеi книги засвiдчив: те, що написано, i те, що прочитано, може вiдрiзнятися, iнодi досить радикально.

В одних випадках це пояснюеться вiдмiнностями соцiального, культурного, полiтичного, освiтнього та iнших видiв досвiду.

В iнших – категоричною нездатнiстю i небажанням певноi категорii читачiв, по-перше, прочитати, по-друге – зрозумiти.

На одному з публiчних обговорень народний депутат «зi стажем» i випестуваними шевченковими вусами сказав, що вiн «полистав цю книжечку». На пiдставi такого фундаментального пiдходу вiн заперечив ii основнi iдеi. Справдi, навiщо читати, коли можна «полистати»…

До цього додаеться сучасний рiвень дискусii, який, на жаль, мае тенденцiю до подальшого зниження. Найвiдомiшим проявом цього явища е той спосiб обговорення, за якого авторовi приписуються намiри, яких вiн не мае, i те, чого вiн не говорив i не писав. На жаль, цього не уникають i деякi представники «iнтересiв суспiльства», якi оздобилися науковими ступенями i посадами, i колеги, якi виконують мiсiю «публiчних iнтелектуалiв», i брати-iсторики (сестри-iсторикинi). Формула, вiдома «широкому загаловi» з американських полiцейських фiльмiв, розширюеться: проти вас може бути використане не лише те, що ви сказали, а й те, чого ви не говорили.

Отже.




Чого я не сказав i не написав?


1. Ця книга – не про голод 1932—1933 рокiв в Украiнськiй СРР. Вона – про Голодомор (див. вiдповiдне мiсце у Вступi, де даеться визначення цього поняття).

2. Я не заперечую факту голоду 1932—1933 рокiв в Украiнськiй СРР та його особливостi порiвняно з iншими регiонами СРСР.

3. Я не заперечую iнтерпретацiю голоду 1932—1933 рокiв як геноциду украiнцiв i розумiю важливiсть такоi iнтерпретацii для полiтичного просування проблеми, зокрема в донесеннi iнформацii про трагедiю «свiтовiй спiльнотi».

4. Припускаю, що «геноцидна версiя» мае право на iснування i в науковому просторi. Як одна з iнтерпретацiй. Але я гадаю, що некритичне уживання в наукових студiях термiна «геноцид», визначене полiтичним iнтересом, блокуе якiсний розвиток наукових дослiджень голоду 1932—1933 рокiв в Украiнi. Полiтичний дискурс обмежуе можливостi наукового. Окрiм того, у багатьох випадках така iнтерпретацiя в ii етноцентричному варiантi провокуе ксенофобiю та нездоровi пристрастi в публiчному просторi, припускае цинiчне манiпулювання пам’яттю жертв, сприяе поширенню i змiцненню комплексу жертви та комплексу меншовартостi.

5. Я не претендую на об’ективнiсть, на «iстину в останнiй iнстанцii», на те, що ця книжка е вичерпним звiтом iз зазначеноi на обкладинцi теми, що я ставлюся нейтрально до того, про що у нiй йдеться.

Що я справдi заперечую:

– право прибiчникiв iнтерпретацii голоду 1932—1933 рокiв як геноциду, спрямованого винятково проти украiнцiв, репрезентувати ii едино вiрною i нав’язувати ii дослiдникам i суспiльству;

– право полiтикiв, держави i «громадськоi думки» регулювати наукову iнтерпретацiю iсторичних подiй та минулого i встановлювати «iсторичну iстину» законами, розпорядженнями, постановами, резолюцiями i голосуванням;

– право цих груп запроваджувати санкцii проти тих, хто виходить за межi офiцiйно встановлених норм у трактуваннi минулого.

Закiнчую порадою: читати лише з початку i до кiнця. За це авансом висловлюю подяку iнтелiгентному, уважному, вдумливому читачевi. Утiм, на iнших я не розраховую.



    Чапел-Гiлл, США,
    квiтень 2018 року




Вступ


Предметом дослiдження в цiй книзi е не сам голод 1932—1933 рокiв (тобто подii i факти цiеi трагедii), а уявлення про нього, оформленi в науковi й публiцистичнi наративи, дискусii (науковi, полiтичнi, мiжнароднi) та iдеологiчнi форми i суспiльнi практики, визначенi цими уявленнями.

Інакше кажучи, йтиметься не про подii минулого, а про iхнi сучаснi репрезентацii та iнтерпретацii.

У цьому нарисi[1 - Автор дякуе Special and Extension Program Центрально-Європейського Унiверситету (Будапешт) за можливiсть працювати над остаточним варiантом цiеi книги у сiчнi – квiтнi 2009 р. та Центровi дослiджень голокосту i геноциду Амстердамського унiверситету за можливiсть доопрацювати ii у червнi 2009 пiсля обговорення рукопису в Інститутi iсторii Украiни НАН Украiни.] йдеться про «iнструменталiзацiю» iсторii та iсторичноi пам’ятi як чинникiв формування «колективноi самосвiдомостi» нацii;

про роль iсторii (пiд якою розумiемо упорядкований набiр знань i вiдомостей про минуле) та iсторикiв у конструюваннi iсторичноi пам’ятi та панiвного iсторичного наративу, у твореннi стереотипних уявлень про подii та явища, якi до недавнього часу були у цiй пам’ятi вiдсутнi або iснували у виглядi «пригнiченоi пам’ятi»; про взаемодiю та взаемовпливи полiтики (iдеологii), iсторичноi науки та масовоi свiдомостi.

Зазначенi проблеми розглянуто на прикладi конструювання в полiтико-iдеологiчному (публiчному) та науковому дискурсах[2 - Термiн «дискурс» i тотожне йому поняття «дискурсивнi практики» в даному оглядi вживаються в значеннi, наближеному до французького структуралiзму i постструктуралiзму. Йдеться про спосiб, стиль говорiння з наперед визначеною метою обговорення та вiдповiдний iнтерес, що стоiть за ними. В цьому розумiннi дискурсу важливим е визнання того, що певний спосiб висловлювань формуе як саме комунiкативне середовище, так i предметну сферу цього дискурсу, i навiть певнi суспiльнi (соцiальнi) явища.] кiнця 1980-x – початку 2000-x образу голоду[3 - Образ в даному разi – це результат цiлеспрямованоi реконструкцii об’екту в свiдомостi людини чи груп людей.] 1932—1933 рокiв в Украiнi, i Голодомору як одного з ключових символiв у переосмисленнi i переоцiнцi радянського перiоду в Украiнi, у формуваннi нового варiанту «колективноi пам’ятi», у «нацiоналiзацii iсторii» та ii використаннi в «проектi» побудови нацii.

Вибiр теми зумовлений унiкальнiстю ситуацii: попри колосальнi масштаби i наслiдки лиха, воно, на вiдмiну вiд iнших подiбних гуманiтарних катастроф ХХ столiття, впродовж майже пiвстолiття залишалося «бiлою плямою» на картi украiнськоi i свiтовоi iсторii, було об’ектом навмисного замовчування та iдеологiчного табу – i раптом, впродовж менше нiж десятилiття сталo предметом гострих полiтичних i наукових дискусiй, мiжнародних суперечок, об’ектом уваги мiльйонiв людей, якi не мали до нього жодного безпосереднього вiдношення.

Історiя забуття i повернення в суспiльну свiдомiсть голоду 1932— 1933 рокiв в образi Голодомору е показовим, в чомусь досить типовим, в чомусь унiкальним прикладом для науковцiв, якi цiкавляться проблемами взаемодii «колективноi пам’ятi» та iсторii, iсторiографii та iдеологii, iсторii та полiтики.

Обговорюючи iсторичну подiю – голод 1932—1933 рокiв в УСРР, я вживатиму таку термiнологiю:

1) Голодомор (саме так, курсивом) – це вiдповiдник усталеного комплексу стереотипних уявлень, комеморативних практик, офiцiйноi версii подii. Це не сама подiя, а ii реконструйований (чи сконструйований?) образ, ii репрезентацii, уявна реальнiсть, симулякр. В такому варiантi Голодомор – це рiзновид «культурноi» чи «соцiальноi» пам’ятi, яка заслоняе iндивiдуальну та «комунiкативну» пам’ять, навiть бiльше, витiсняе, заступае iх.

2) Голодомор – усталений термiн, зафiксований в законодавствi, iсторичнiй полiтицi та тiй частинi iсторiографii, яка обстоюе тезу про голод 1932—1933 рокiв як геноцид украiнцiв.

3) І нарештi «голод 1932—1933 рокiв» – найбiльш нейтральний вiдповiдник самоi подii.

Головнi дослiдницькi питання виглядали так: як i чому певна iсторична подiя стае об’ектом полiтичного iнтересу та iнструменталiзацii? Як полiтичний iнтерес визначае образ iсторичноi подii та способи ii репрезентацii? Якi основнi актори беруть в цьому участь, якi iхнi iнтереси? Як формуеться канонiчний, стереотипний образ цiеi подii i як вiн транслюеться в суспiльство i функцiонуе там? Яка роль професiйноi iсторiографii у цих процесах? Чи можливий вихiд за межi домiнуючих дискурсивних практик? Яким е механiзм взаемодii iсторичноi полiтики i професiйноi iсторiографii?

У нарисi обстоюеться теза про те, що канонiчний образ голоду 1932— 1933 рокiв в Украiнськiй СРР усталився в украiнському суспiльствi впродовж останнiх трьох десятилiть як Голодомор (див. вище пункт 1).

Вiн став офiцiйною версiею подii i, з одного боку, е iдеологiчним конструктом, створеним впродовж 1980-х – на початку 1990-х рокiв спiльними зусиллями громадських дiячiв, фахових iсторикiв та публiцистiв.

З iншого – набором культурних та полiтичних стереотипiв, якi було узаконено державою i пiдтримано значною частиною суспiльства через регулятивнi акти, комеморативнi практики i ритуали.

Цей конструкт у виглядi «iсторичноi пам’ятi»[4 - Історична пам’ять – цiлеспрямовано сконструйований вiдносно стiйкий комплекс взаемопов’язаних колективних уявлень про минуле групи, кодифiкований i стандартизований у громадських, культурних i полiтичних дискурсах, стереотипах, мiфах, символах, мнемонiчних i комеморативних практиках. «Конструкторами» iсторичноi пам’ятi е полiтики, iсторики, журналiсти, митцi, громадськi дiячi.], виконуе пояснювальнi, виховнi, мобiлiзуючi функцii в рiзних сферах суспiльного життя – вiд науки до освiти, вiд повсякденноi свiдомостi до полiтики. В його рамках досить успiшно iмiтуються пiзнавальнi практики, але насправдi його евристичний потенцiал е мiнiмальним, бо дослiдницькi зусилля в його рамках зосередженi майже винятково на змiцненнi канонiчноi, «офiцiйноi» версii подii.

Цi стереотипнi уявлення про голод 1932—1933 рокiв та вiдповiднi репрезентацii подii було сконструйовано i трансльовано в суспiльство спочатку зусиллями громадських i полiтичних дiячiв украiнськоi дiаспори Пiвнiчноi Америки, а згодом легiтимовано через науковi працi дослiдникiв украiнського та неукраiнського походження, об’еднаних спiльною метою та мiсiею: йшлося про вiдновлення «iсторичноi справедливостi».

Канонiчний образ i репрезентацiю подii було iмпортовано в Украiну в другiй половинi 1980-х рокiв i вже тут легiтимовано спочатку в публiцистицi часiв «перебудови», а потiм i через працi украiнських iсторикiв.

Цi уявлення було поширено в украiнському суспiльствi через офiцiйнi та громадськi комеморативнi практики та через освiтню систему (iсторiя Украiни в школах i вишах), через засоби масовоi iнформацii[5 - Ця теза не суперечить очевидному фактовi: присутностi голоду 1932—1933 рокiв в «живiй пам’ятi», чи, за А. Ассман, «комунiкативнiй пам’ятi» декiлькох поколiнь украiнцiв у виглядi iндивiдуальних споминiв, якi фрагментарно передавалися з поколiння в поколiння. В даному разi йдеться про систематизованi узагальненi «колективнi уявлення», сформованi внаслiдок культурних, освiтнiх, iдеологiчних практик останнiх двох десятилiть. Наявнiсть елементiв «проекту», цiлеспрямованого конструювання уявлень не заперечують iхньоi частковоi вiдповiдностi «iсторичнiй реальностi», яка, в свою чергу, е певним рiзновидом уявлень. Іншими словами, на мiй погляд, згаданi стереотипнi уявлення про голод 1932—1933 рокiв певною мiрою е вiдповiдними тому минулому, яким воно було пережите. Цi уявлення не варто вважати чи представляти лише формою репрезентацii, хоча вiдкритим залишаеться питання про спiввiдношення репрезентацii та реально пережитого минулого, яке вiдклалося у «колективнiй пам’ятi». Докладнiше див. роздiл ІІІ «Історiя без полiтики».].

Вони дiстали пiдтримку тiеi частинi суспiльства, для якоi згадування про голод 1932—1933 рокiв було елементом особистого чи родинного життевого досвiду, «комунiкативноi пам’ятi», яка зазвичай живе впродовж трьох поколiнь.

Окремi складовi цих масових стереотипних уявлень, пов’язанi с фактографiею катастрофи 1932—1933 рокiв, знайшли документальне пiдтвердження в архiвних документах, що значно пiдсилило iх суспiльний резонанс i надало iм статус «iсторичноi правди».

Упродовж 1990-х в украiнському суспiльствi сформувався базовий комплекс стiйких масових уявлень про голод 1932—1933 рокiв, наявнiсть якого дозволяе стверджувати, що цi уявлення стали й частиною нацiонального iсторичного мiфу[6 - Термiн «мiф» в цьому текстi вживаеться як вiдповiдник сакралiзованого iсторичного наративу.], надзвичайно важливого для конструювання iдейного середовища, метою якого е iндоктринацiя i творення лояльного громадянства.

Голодомор став самодостатньою формою культурноi реальностi, невiд’емною частиною стiйких масових уявлень про iсторiю Украiни ХХ ст., складовою набору повторюваних символiчних колективних практик (комеморацiй), елементом громадянського виховання.

Навiть бiльше, Голодомор набув рис сакральностi, окремi публiчнi дii, пов’язанi з ним, мають риси релiгiйного культу.

Отже, об’ектом дослiдження цiеi книги е Голодомор в декiлькох його вимiрах: образ подii, розповiдь про неi (iсторичний наратив), канонiчна форма репрезентацii, фрагмент культурноi пам’ятi – власне, особлива форма культурноi реальностi, i зрештою – об’ект i суб’ект iсторичноi полiтики.

Матерiал для цiеi книги збирався впродовж 6 рокiв, у 2003—2009. У 2017 роцi, коли виникла iдея перевидати цю книгу, довелося знову поринути у свiт першоджерел. Початково тема голоду 1932—1933 рокiв розглядалася як окремий сюжет в бiльшiй працi про переписування i переосмислювання iсторii на пострадянському просторi.

Подii 2007—2008 рокiв i остаточне оформлення Голодомору в особливу форму культурноi реальностi й державноi iсторичноi полiтики змусили до детальнiшого аналiзу цього явища. Запланований фрагмент перетворився на книгу. Основний текст написано у червнi 2008 – червнi 2009, змiни та доповнення додано у груднi 2017 – березнi 2018.

Окремi фрагменти цього тексту було оприлюднено в наукових виданнях[7 - Разрытая могила: голод 1932—1933 годов в украинской историографии, политике и массовом сознании // Ab Imperio. – 2004. – № 3; Revisiting the Great Famine of 1932—1933. Politics of Memory and Public Consciousness (Ukraine After 1991) In: Past in the Making. Recent History Revisions and Historical Revisionism in Central Europe after 1989 // Еd. by M. Kopecek. – CEU Press, 2008; Struggling with Traumatic Past: The Great Famine of 1932—1933 and the Politics of Memory in Contemporary Ukraine // Post-diktatorische Geschichtskulturen in Europa. Bestandsaufnahme und For-schung-sper-spektiven. Wallstein Verlag: Gottingen, 2010, с. 75—97; Holodomor and the Politics of Memory in Ukraine after Independence // Holodomor and Gorta Mor. Histories, Memories and Representations of Famine in Ukraine and Ireland. Edited by Christian Noack, Lindsey Janssen and Vincent Comerford, 2012; Историческая политика в Украине и Голодомор // Прошлый век. Вып. 1. Сборник научных трудов. – М., 2013, с. 277—336; Голодомор, геноцид, голокост. До iсторii понять i термiнiв // Голод 1933. Украiнцi: Зб. наук. пр. – К., 2013, с. 238—304 та iн.], виголошено на мiжнародних конференцiях у Празi (2006), Москвi (2006), Лейпцигу i Римi (2007), Фрiбурзi (Швейцарiя), Бостонi та Киевi (2008), Амстердамi (2009). Деякi iдеi викладено в iнтерв’ю украiнським i зарубiжним засобам масовоi iнформацii у публiчних виступах в 2007—2017 роках.

Книга складаеться з трьох частин: в першiй йдеться про iсторiю «забування» i реконструкцii подiй 1932—1933 рокiв, про полiтичний, культурний та суспiльний контекст конструювання уявлень про голод 1932— 1933 рокiв, про появу Голодомору як специфiчного дискурсу та особливоi форми культурноi реальностi, про перетворення його на об’ект i суб’ект полiтики, зокрема й мiжнародноi.

У другiй частинi на прикладi Голодомору розглянуто питання взаемодii професiйноi iсторiографii та полiтики, тут йдеться про функцiонування теми голоду 1932—1933 рокiв в полiтико-iдеологiчному та науково-аналiтичному дискурсах, про iхнi взаемовпливи, про трикутник «iсторик – полiтика – влада».

Третiй роздiл присвячено науковiй деконструкцii[8 - Пiд деконструкцiею в даному конкретному випадку я маю на увазi аналiз того, що можна назвати текстами (дискурсами) Голодомору. Текст у цьому разi – це не лише висловлювання полiтикiв, дослiдникiв, iнтерпретаторiв. Текст може мiститися i у вiзуальних образах, музейних експозицiях, кiно, телепередачах i т. п. Деконструкцiя не мае нiчого спiльного iз запереченням. Йдеться про деконструкцiю саме в тому сенсi, в якому цей термiн вживався Ж. Деридою, власне – про критичне переосмислення канонiчноi версii голоду 1932—1933 рокiв, яку я називаю Голодомором – але не лише шляхом аналiзу текстiв, а й через аналiз полiтичноi контекстуалiзацii, iнтелектуальноi i полiтичноi генеалогii базових тверджень.] Голодомору, проаналiзовано його дискурсивнi практики, риторика i термiнологiя, на прикладi Голодомору розглянуто проблеми взаемодii iсторичноi пам’ятi, iсторii та професiйноi iсторiографii.

Питання ролi iсторii та iсторика в iсторичному та iсторiографiчному процесi, якi порушено тут, оцiнки та аналiз конкретних праць i висловлювань стосуються текстiв, а не iхнiх авторiв.

Чверть столiття мого власного дослiдницького досвiду переконали мене в необхiдностi дистанцiювати текст вiд його автора i розглядати цей текст в ширшому суспiльному i культурному контекстi як вияв i трансляцiю цих контекстiв, а не лише як вияв особистоi позицii автора, яка так само залежить вiд згаданих контекстiв i водночас впливае на них.

Я хочу висловити подяку усiм, хто долучився до цього дослiдження у рiзний спосiб – вiд обговорення тексту книги та дискусiй щодо окремих проблем до допомоги у пошуках необхiдних матерiалiв: Євгеновi Бистрицькому та Олексiевi Толочковi (Украiна), Мирославовi Юркевичевi (Канада), Франковi Сисину (Канада), Костянтиновi Гломоздi (Украiна), Олексiевi Мiллеровi (Росiя), Вiльфрiдовi Їльге (Нiмеччина), Карловi Беркгофу (Нiдерланди), Романовi Проциковi (США).

Спецiальна подяка студентам Харкiвського нацiонального унiверситету iм. В. Каразiна: П. Єремееву, І. Винокурову, М. Каменник, С. Петрову, В. Свириденко – за першу справдi професiйну, хоча i неопублiковану рецензiю першого видання цiеi книги.

Окремо хочу подякувати Валерiю Смолiевi (Украiна) за моральну пiдтримку в роботi над темою та Станiславовi Кульчицькому за його незмiнну готовнiсть витрачати час на розмови з людиною, яка критично ставиться до його поглядiв на голод 1932—1933 рокiв.

І нарештi – окрема, особлива i спецiальна подяка Якову Яковенку, який на добровiльних засадах долучився до опрацювання другого видання цього тексту i е одним з небагатьох, хто наважився його прочитати вiд першоi до достанньоi сторiнки. Можливо, це було його покаранням за iдею перевидати цей твiр.

Усi цi люди рiзною мiрою вплинули на мою працю i, безумовно, сприяли ii покращенню.

Недолiки, недоречностi i можливi хибнi висновки, якi залишаються в нiй, е вiдповiдальнiстю автора.

У цiй книзi я намагався утримуватися вiд остаточних висновкiв, директивних тверджень i дидактичних узагальнень.

У будь-якому разi я не наполягаю на своему правi на «прикiнцеву iстину» i цiлком свiдомий того, що iсторик не вiльний вiд культурних, соцiальних, полiтичних та iнших впливiв, вiн не здатний поглянути на iсторiю «оком Бога» – власне ця книга також i про це.




Роздiл І

Полiтика та iсторiя



У цьому роздiлi розглядаеться iсторiя замовчування голоду 1932—1933 рокiв i обставини появи теми на поверхнi суспiльно-полiтичного життя i в науковому просторi у 1980-тi роки, розглядаються причини нехтування цiею темою в захiднiй радянологii та iсторiографii, аналiзуються суспiльно-полiтичнi обставини та iнтелектуальний контекст виникнення теми голоду 1932—1933 рокiв в культурному, науковому i полiтичному просторi 1980-х, роль украiнськоi дiаспори у формуваннi стереотипних уявлень про голод 1932—1933 рокiв та iхньоi трансляцii в наукову риторику. Спецiальну увагу придiлено суспiльно-полiтичному та культурному контексту, в якому вiдбуваються громадськi та науковi дискусii про голод 1932—1933 рокiв впродовж останнiх 20 рокiв.

Аналiзуються обставини виникнення канонiчноi версii уявлень про голод 1932—1933 рокiв, ii трансформацii в Голодомор – специфiчну форму культурноi реальностi, яка охоплюе певний набiр риторичних формул, стереотипiв, iсторичних репрезентацiй та суспiльно-полiтичних практик, що за набором базових атрибутiв нагадують рiзновид громадянськоi релiгii. Йтиметься про виникнення i функцiонування Голодомору в iдеологiчнiй i полiтичнiй сферах життя украiнського суспiльства, розглянуто позицiю рiзних полiтичних сил стосовно Голодомору, роль держави у перетвореннi його на легiтимну частину iсторичноi пам’ятi суспiльства, роль окремих державних iнститутiв i полiтичних дiячiв у запровадженнi нових форм нав’язування суспiльству iдеологiчних стандартiв в рамках «полiтики iсторii». Окрему увагу придiлено спробам кримiналiзувати «заперечення» Голодомору. Розглянуто iсторiю iнтернацiоналiзацii Голодомору, спроб перетворити його на полiтично важливий маркер, подiбний до Голокосту.




Глава 1

До iсторii питання



Заборона i забуття. – Виникнення теми: украiнська дiаспора. – Виникнення теми: Украiна. – Складнощi усвiдомлення: контексти


У Радянському Союзi сам факт масового голоду 1932—1933 в Украiнськiй СРР, в РСФРР та Казахстанi вперто замовчувався вже пiд час самоi трагедii. Вiдомостi про масштабне вимирання селян внаслiдок експропрiацii зерна, худоби, продуктiв i особистого майна вийшли за межi краiни лише через дипломатичнi канали або ж через приватнi контакти та завдяки зусиллям окремих журналiстiв чи украiнських емiгрантських органiзацiй[9 - Мабуть, вперше систематизовану iсторiю замовчування та навмисного iгнорування голоду 1932—1933 рокiв i зусиль, спрямованих на поширення iнформацii про нього, було викладено в доповiдi Комiсii з украiнського голоду Конгресовi США, опублiкованiй у 1988 р.: Report to Congress Commission in the Ukrainian Famine. – Washington, 1988. Украiнський переклад доповiдi з’явився через двадцять рокiв пiсля американськоi публiкацii: Великий голод в Украiнi 1932—1933 рокiв: У 4-х т. – К., 2008. Усi наступнi публiкацii, пов’язанi iз замовчуванням чи табуюванням теми, можна вважати розширеним варiантом згаданоi доповiдi. Зокрема, цi сюжети присутнi в багатьох працях С. В. Кульчицького.]. Зауважимо, що голод таки згадувався в радянськiй пресi початку 1930-х рокiв – передусiм в контекстi пошукiв «шкiдникiв у сiльському господарствi». Звичайно, йшлося не про комах, а про людей…




Заборона i забуття


Упродовж десятилiть публiчнi i навiть приватнi згадки про голод могли трактуватися в СРСР спочатку як контрреволюцiйна дiяльнiсть, згодом як антирадянська агiтацiя i пропаганда[10 - Цiлком вiрогiдно, що випадки засудження за розмови про голод 1932—1933 рокiв саме з такою квалiфiкацiею «злочину» були непоодинокими. Проте, ця тема потребуе окремого спецiального дослiдження: коли йдеться про замовчування голоду 1932—1933 рокiв, дослiдники зазвичай обмежуються загальним твердженням про те, що тема була предметом жорстокого табу, однак не наводять конкретних прикладiв репресiй за порушення змови мовчання довкола подiй 1932—1933 рр.], тому, згiдно з поширеним серед дослiдникiв i публiцистiв поглядом, увесь цей час у радянському суспiльствi ця тема була предметом негласного табу – якщо йдеться власне про украiнське суспiльство, публiчно зважувалися згадувати про нього лише вiдвертi противники радянськоi влади, про нього могли писати у «самвидавi» чи у «тамвидавi»[11 - Можна згадати про книгу Ethnocide of Ukrainians in the U. S. S. R. (The Ukrainian Herald issue 7—8). Smoloskуp Publishers, 1978 («Етноцид украiнцiв в СРСР»), що е англiйським перекладом матерiалiв украiнського «самвидаву», автором яких, ймовiрно, був С. Хмара. Голоду 1932—1933 рр. придiлено спецiальну увагу в роздiлi, присвяченому демографiчним втратам етнiчних украiнцiв у роки радянськоi влади.У романi А. Кузнецова «Бабин Яр», написаному в 1960-тi, мiстилася окрема глава пiд назвою «Людожери», присвячена голоду 1932—1933 рокiв, однак ii не пропустила цензура. Див.: А. Кузнецов. Бабий Яр: Роман-документ. – Посев, 1970. – С. 120— 122.].

На рiвнi безпосереднього, переважно родинного спiлкування розповiдалися iсторii про окремi епiзоди (загибель родичiв чи знайомих, випадки канiбалiзму, про способи виживання), однак i пiсля вiйни, i навiть в добу «вiдлиги» i пiзнiше острах перед гiпотетичними санкцiями з боку влади унеможливлював або значно обмежував обмiн подiбною iнформацiею навiть мiж знайомими. Як засвiдчили проекти збирання усних свiдчень, фрагментарне знання про подiю зберiгалося десятилiттями як на рiвнi персональноi пам’ятi, так i на рiвнi сiмейних iсторiй, тобто як «комунiкативна пам’ять».

Варто пам’ятати й ту обставину, що травматичний досвiд (персональний чи колективний) зазвичай не належить до тих фрагментiв пам’ятi, до яких волiють звертатися: навпаки, доволi часто такий досвiд е предметом добровiльного, навмисного забування. Можна припустити, що це повною мiрою стосуеться голоду 1932—1933 рокiв.

Окрiм голоду 1932—1933 рокiв, Украiнi довелося пережити й iншi масштабнi травми: репресii 1930-х, Другу свiтову вiйну та нацистську окупацiю, повоенний голод 1946—1947 рокiв. Нашарування одних трагiчних подiй на iншi не могло не позначитися на здатностi виокремлювати одну з них як головну. До того ж перiодичнi репресивнi заходи радянськоi держави щодо «украiнського буржуазного нацiоналiзму» та його носiiв, представникiв нацiональноi iнтелiгенцii впродовж 1940—1970-х рокiв, iндоктринацiя суспiльноi свiдомостi радянськими мiфами та розгалужена жорстка цензурна система нейтралiзували можливостi актуалiзацii цiеi теми в публiчному просторi.

Унаслiдок усiх цих обставин голод 1932—1933 рр. «зник» з публiчного простору в СРСР. У спецiальних наукових дослiдженнях можна було дiзнатися лише про якiсь «продовольчi труднощi», а заяви i дii окремих захiдних дослiдникiв чи дiаспори офiцiйно трактувалися як iдеологiчна диверсiя. Про голод могли згадувати (опосередковано) – у радянських контрпропагандистських роботах, що мали за мету спростування «вигадок буржуазних фальсифiкаторiв» (прямо вступати у полемiку з цiеi теми не рекомендувалося)[12 - У документi ЦК КПУ «О пропагандистских мероприятиях по противодействию развязанной реакционными центрами украинской эмиграции антисоветской кампании в связи с имевшими место в начале 30-х годов продовольственными трудностями на Украине» мiститься пряма вказiвка на те, що «нам невыгодно по данному вопросу вступать в открытую полемику с зарубежными националистическими писаками». Цит. за: Мейс. Дж. Дiяльнiсть Комiсii Конгресу США з вивчення голоду в Украiнi // Голод 1932—1933 рр. в Украiнi: причини i наслiдки. – К., 2003. – С. 805.].

Тема не з’явилася в iнтелектуальному просторi i в роки «вiдлиги», коли вона цiлком мала шанси опинитися на поверхнi в контекстi «подолання культу особи Сталiна». Безпосереднiх свiдкiв катастрофи 1932—1933 рр. тодi було ще достатньо, аби вона за сприятливих умов зафiксувалася, принаймнi як явище «iсторичноi пам’ятi». Проте власнi продовольчi труднощi, пов’язанi з експериментами в сiльському господарствi кiнця 1950-х – початку 1960-х, унеможливили будь-який варiант ii публiчного обговорення. Та й «вiдлига» була не лише короткочасною, а й мала певнi межi дозволеного. Згадки про голод 1932—1933 рокiв у публiчному просторi перебували поза цими межами.

Єдина спроба зробити часткову поступку i визнати хоча б сам факт голоду 1932—1933 рр. вiдноситься до перiоду «пiзньоi вiдлиги». У 1966 р. П. Шелест, перший секретар ЦК КПУ, пiд тиском канадських комунiстiв (по сутi, лiвоi частини украiнськоi дiаспори в Канадi) дав усне розпорядження просто згадати про голод у статтi, присвяченiй економiчному розвитку Украiнськоi РСР за роки радянськоi влади, в газетi, що виконувала пропагандистськi функцii на Заходi i яка фактично не мала читацькоi аудиторii у самiй Украiнськiй РСР – News from Ukraine. Лише один абзац, присвячений голоду, призвiв до того, що стаття загрузла у рiзних iнстанцiях (котрi просили письмового дозволу, не беручи на себе вiдповiдальнiсть), ii довго не публiкували i нарештi вона з’явилася, але без згадки про голод 1932—1933 рокiв.

На Заходi тема голоду 1932—1933 рокiв в Радянському Союзi також була вкрай непопулярною. Існують свiдчення, що ii навмисно замовчували вже пiд час самого голоду – передусiм тi, хто знав про голод i про його жахливi наслiдки[13 - Найбiльш кричущий приклад – репортер газети «Нью Йорк Таймс» Волтер Дюрантi, який добре знав про голод, але з суто кар’ерних мiркувань мовчав про нього. Цiкаво, що саме за репортажi з Радянського Союзу (щоправда, перiоду, який передував 1932—1933 рр.) вiн отримав найпрестижнiшу серед американських журналiстiв Пулiтцерiвську премiю. З початку 1980-х майже кожна «кругла» рiчниця голоду 1932— 1933 рокiв супроводжуеться акцiею украiнськоi дiаспори США – вимогами до Пулiтцерiвського комiтету й власникiв газети «Нью Йорк Таймс» позбавити В. Дюрантi (вiн помер у 1957 р.) премii. 2003 р. ця акцiя набула такого розголосу, що Пулiтцерiвський комiтет звернувся за роз’ясненнями до власникiв газети. Тi, в свою чергу, попросили експерта з радянськоi iсторii, тодiшнього професора Колумбiйського унiверситету Марка фон Гагена надати консультацiю. Дослiдник пiдготував доповiдь, в якiй, однак, не мiстилося жодних рекомендацiй з приводу премii. Проте, у коментарях та iнтерв’ю газетам «Нью-Йорк Сан» та «Нью-Йорк Таймс» М. фон Гаген висловився за те, щоб «Нью-Йорк Таймс» повернула премiю Пулiтцерiвському комiтету. Дискусiя мiж редакцiею газети i Пулiтцерiвським комiтетом закiнчилася обопiльною згодою не позбавляти В. Дюрантi премii (навiть символiчно), хоча редакцiя газети публiчно вибачилася за викривлення у репортажах ii кореспондента. Видавець «Нью-Йорк Таймс» Артур Шульцбергер (молодший) заявив, що газета не е власником премii В. Дюрантi, тому вона не може повернути ii. Див.: Jacques Steinberg. Times Should Lose Pulitzer From 30’s, Consultant Says // The New York Times. – 2003. – October 23. – P. A17.]. Вiдомi полiтичнi i громадськi дiячi, iнтелектуали вiдмовлялися визнавати правдою жахливi звiстки, що надходили з СРСР. Для одних (Сiдней та Беатриса Вебб, Бернард Шоу) це було пов’язано з iхньою радянофiлiею i переконаннями. Для iнших (Едуард Еррiо) це було наслiдком обману чи свiдомого самообману. Для третiх (найвище керiвництво США, наприклад[14 - У 1933 роцi вiдбулося дипломатичне визнання Сполученими Штатами Радянського Союзу.]) це могло бути незручною правдою. Можливо, тема голоду в СРСР була дискредитована в очах захiдних iнтелектуалiв i полiтикiв тим, що вона стала об’ектом пропаганди в нацистськiй пресi в серединi 1930-х, та темою «жовтоi преси» В. Херста – в останньому випадку журналiсти в гонитвi за сенсацiями вдавалися до фальсифiкацiй, викриття яких пiдважувало довiру до реальних фактiв.

Окремi публiкацii в захiднiй пресi (Гарет Джонс, Малькольм Магерiдж) та зусилля громадських i полiтичних органiзацiй украiнськоi емiграцii[15 - Див.: Ковальчук О., Марусик Т. Голодомор 1932—1933 рокiв в УСРР i украiнська дiаспора Пiвнiчноi Америки. – К., 2010.] не вплинули на «громадську думку» Заходу.

Потужний заряд заперечення голоду 1932—1933, створений у 1930-тi спiльними зусиллями радянського керiвництва, частини лiвих iнтелектуалiв i полiтикiв Заходу, викреслив тему i з академiчних дослiджень. Канадський iсторик Ф. Сисин наводить просторий список причин «непопулярностi» теми голоду 1932—1933 рокiв в захiднiй iсторiографii Радянського Союзу i Украiни[16 - Sysyn F. The Ukrainian Famine of 1932—3: The Role of the Ukrainian Diaspora in Research and Public Discussion. – P. 183—187.]: брак документальних джерел внаслiдок закритостi радянських архiвiв, низький iнтерес захiдних дослiдникiв до iсторii Украiни як такоi (чи навiть його вiдсутнiсть) i iхня зосередженiсть на iсторii СРСР чи як його часто називали, «Росii», наявнiсть очевидноi упередженостi щодо «украiнського нацiоналiзму» (з яким захiднi iнтелектуали зазвичай пов’язували не лише спонтаннi спроби украiнськоi дiаспори звернути iхню увагу на трагедiю, а й взагалi будь-якi натяки на самостiйнiсть Украiни), присутнiсть iнших сюжетiв i масштабних подiй, якi «затiнювали» голод 1932—1933 рокiв (на зразок Другоi свiтовоi вiйни та масових репресiй), зосередженiсть захiдних дослiдникiв на iнституцiйному становленнi радянськоi системи як такоi, на питаннях соцiальноi iсторii, чи на репресiях проти елiт i нехтування «масами», непопулярнiсть «нацiональних сюжетiв» серед захiдноi професури i зрештою – «лiвi» та проросiйськi симпатii значноi частини останньоi.

Голод 1932—1933 рокiв був вiдсутнiй (як об’ект систематичного дослiдження) в захiднiй академiчнiй лiтературi впродовж майже п’ятдесяти рокiв[17 - Не можна сказати, що проблему iгнорували зовсiм. Згадки про голод 1932— 1933 рокiв з’являлися в наукових публiкацiях вже невдовзi пiсля Другоi свiтовоi вiйни. Див.: Jasny N. The Socialized Agriculture of the USSR. – Stanford, 1949; Manning C. Twentieth Century Ukraine. – New York, 1951.]. У 1930-тi роки з’явилося декiлька невеликих статей у спецiальних журналах Нiмеччини та Великоi Британii, де мiстилися згадки про нього. Окремi публiкацii в спецiалiзованих журналах[18 - Чи не першi науковi розвiдки, присвяченi безпосередньо голоду 1932—1933 рокiв, з’явилися в 1960-тi роки в жанрi «радянологii». Див.: Dalrymple Dana G. The Soviet Famine of 1932—1934 // Soviet Studies. —1964. – Vol. 15.– no. 3. – P. 250—284; The Soviet Famine of 1932—1934, Further References // Soviet Studies. – 1964. – Vol. 16.– no. 4. – P. 471—474.] не викликали зацiкавлення фахiвцiв i не провокували ширших дискусiй.

Поява «ревiзiонiстськоi течii» в дослiдженнях Радянського Союзу на Заходi, спрямованоi на «очищення» наукових дослiджень вiд iдеологiчних нашарувань «холодноi вiйни», могла б посприяти появi iнтересу до голоду 1932—1933 рокiв. Проте академiчний ревiзiонiзм у дослiдженнi радянськоi iсторii парадоксальним чином негативно позначився на цiй можливостi: «ревiзiонiсти» сприймали зусилля украiнськоi дiаспори (яка була для них тотально «нацiоналiстичною») щодо просування теми голоду на полiтичному та науковому рiвнях як складову iдеологiчноi риторики «холодноi вiйни»[19 - Зазначимо, що певною мiрою цi закиди «ревiзiонiстiв» були небезпiдставними, хоча б тому, що активiзацiя полiтичного лобiювання питання про голод 1932— 1933 рокiв збiглася з серйозним загостренням стосункiв мiж США та Радянським Союзом у першiй половинi 1980-х.]. Дискусiя, розпочата ними, хоча i вивела тему iз забуття, мала переважно iдеологiчний характер, «ревiзiонiсти», якi прагнули нового трактування радянськоi iсторii, позбавленого iдеологiчних надмiрiв «тоталiтарноi» школи, упадали в iншi крайнощi, вбачаючи в темi 1932—1933 рокiв переважно iдеологiчний iнтерес i виходячи у своiй критицi передусiм з цих позицiй.

Уся ця сукупнiсть полiтичних, культурних, iнституцiйних чинникiв спричинилася до того, що тема голоду 1932—1933 рокiв якщо i виникала в публiчному дискурсi поза межами СРСР, то переважно зусиллями украiнськоi дiаспори i в ii колi. Впродовж трьох пiслявоенних десятилiть цi зусилля, зазвичай пов’язанi з рiчницями трагедii (1953, 1963, 1973), обмежувалися переважно локальними комеморативними акцiями та публiкацiями дослiджень, головним чином аматорських[20 - Мабуть, найбiльш вiдомою публiкацiею стала книга «Чорнi дiяння Кремля» (том 2), яка стала чи не единою до середини 1980-х рокiв збiркою свiдчень i документiв про голод 1932—1933 рокiв. Див.: The Black Deeds of the Kremlin: a White Book / Ed. by S. Pidhainy, P. Hryshko, P. Pavlovych. – Vol. II: The Great Famine in Ukraine in 1932— 1933. Огляд зусиль украiнськоi дiаспори подано у вельми iнформативнiй статтi канадського дослiдника украiнського походження Ф. Сисина: Sysyn F. The Ukrainian Famine of 1932—3: The Role of the Ukrainian Diaspora in Research and Public Discussion // Studies in Comparative Genocide / Ed. by Levon Chorbajian, Geroge Shirinian. – McMillan, 1999. – P. 182—215. Див. також статтю В. Марочка в роздiлi ІІ книги: Голод 1932— 1933 рокiв в Украiнi. – К., 2003. – С. 139—148.].

Вiдповiдно, тема голоду 1932—1933 рокiв сприймалася як полiтиками, так i академiчним свiтом Заходу (якщо взагалi ii помiчали) або як iдеологiчнi витiвки антирадянських емiгрантiв з «сумнiвним минулим», або як внутрiшня справа частини маловiдомоi i маловпливовоi емiгрантськоi спiльноти[21 - Для полiтично i культурно активноi частини украiнськоi емiграцii голод 1932— 1933 рокiв був полiтично актуальним питанням вже з часiв самого голоду: i коли йшлося про намагання органiзувати допомогу голодуючим, i коли йшлося про вшанування iх пам’ятi.].




Виникнення теми: украiнська дiаспора


На початок 1980-х рокiв ситуацiя якiсно змiнилася, принаймнi з погляду фiнансових, iнституцiйних та iнтелектуальних ресурсiв украiнськоi дiаспори. Поколiння DP[22 - Displaced persons – загальна назва емiграцii зi Схiдноi Європи та Балтii часiв Другоi свiтовоi вiйни.], попри стандартнi емiграцiйнi чвари, спираючись на досвiд своiх попередникiв i на власнi органiзацiйнi можливостi, спромоглося на те, щоб вибудувати iнституцiйну мережу громадських органiзацiй, якi в умовах «захiдних демократiй» мали можливiсть здiйснювати полiтичний тиск i лобiювання. Поколiння iхнiх дiтей, представники якого вже були культурно i соцiально рiвноправними членами суспiльств, що стали iхньою батькiвщиною, водночас зберегли високий рiвень культурно-нацiональноi iдентичностi та бажання перейматися справами батькiвщини iсторичноi. З цього поколiння походить близько пiвтора десятка науковцiв-суспiльствознавцiв, якi отримали якiсну освiту в захiдних унiверситетах, переважно американських, i стали частиною академiчного iстеблiшменту.

У 1970-тi роки було створено Украiнський науковий iнститут Гарвардського унiверситету (1973) та Канадський iнститут украiнських студiй Альбертського унiверситету (Едмонтон, Канада, 1976). Створення дослiдницьких центрiв у складi поважних унiверситетiв мало величезне значення як з погляду формального статусу, так i з погляду iхньоi науковоi якостi. Украiнознавчi дослiдження вийшли за межi украiнських емiгрантських культурних iнституцiй i вмонтувалися в академiчний свiт Заходу попри всi негаразди, пов’язанi з необхiднiстю доводити легiтимнiсть украiнських студiй, iнституцiйно вiдокремлених вiд Soviet Studies та вiд росiйських студiй.

Кiнець 1970-х – початок 1980-х – це також перiод «поправiння» внутрiшньоi i зовнiшньоi полiтики США пiд адмiнiстрацiею P. Рейгана та загострення протистояння мiж США та СРСР, яке супроводжувалося вкрай агресивними заявами i дiями з обох бокiв, аж до планiв нового етапу гонки ядерних озброень. Р. Рейган проголосив СРСР «iмперiею зла» – в цьому контекстi будь-якi громадськi iнiцiативи, дотичнi до дискредитацii СРСР, потрапляли у сприятливий полiтичний контекст.

Нарештi, варто пригадати ще одну важливу суспiльно-культурну обставину, яка вплинула на полiтико-iдеологiчну спрямованiсть та iнтенсивнiсть кампанii довкола голоду 1932—1933 рокiв. Успiшна (в порiвняннi з попереднiми поколiннями) соцiальна адаптацiя повоенного поколiння емiграцii в пiвнiчноамериканському суспiльствi мала зворотнiй бiк. З кiнця 1970-х у середовищi украiнськоi дiаспори дедалi очевиднiшою стае загроза культурноi асимiляцii, розмивання культурноi (етнiчноi) iдентичностi. Це особливо гостро вiдчувалося саме тiею частиною дiаспори, передусiм поколiнням дiтей DP, якi на власному досвiдi пересвiдчувалися, що «украiнського питання» в пiвнiчноамериканському академiчному свiтi просто не iснуе, окремi працi про Украiну англiйською мовою нiяк не впливали на ситуацiю. Голод 1932—1933 рокiв мав стати одним iз знакових iсторичних символiв, культурним маркером, довкола якого можна було будувати iсторичну iдентичнiсть i рiзнi форми полiтичноi репрезентацii – подiбно до того, як культурна пам’ять про Голокост стала чи не центральним елементом iсторичноi полiтики i громадянського виховання Ізраiлю та еврейськоi дiаспори США.

Усе це створило передумови для нового рiвня i масштабу звернень до теми голоду 1932—1933 рокiв. П’ятдесята рiчниця трагедii засвiдчила безпрецедентну за масштабами спробу украiнськоi дiаспори вивести проблему голоду на рiвень полiтичного проекту, суспiльноi та академiчноi дискусii – спробу, результати якоi були настiльки ж вдалими, наскiльки й неоднозначними.

Цього разу кампанiя вже не була лише «календарною», тобто не обмежилася вiдзначенням роковин. Вона вийшла за межi дiаспорноi спiльноти i набула мiжнародного розголосу, тема стала предметом не лише полiтичних, а й академiчних дискусiй, зрештою, об’ектом юридичного аналiзу на найвищому фаховому рiвнi в рамках мiжнародного права. Варто зазначити, що цi заходи серйозно вплинули i на «материкову Украiну» – вперше зусилля украiнськоi дiаспори безпосередньо вплинули на iдеологiчнi, полiтичнi та академiчнi процеси в Украiнi.

В цих зусиллях провiдну роль вiдiграли декiлька взаемопов’язаних акцiй: створення комiсii Конгресу США з вивчення голоду в Украiнi (вона супроводжувалася масштабною кампанiею звернень украiнцiв-громадян США до конгресменiв); пiдготовка i публiкацiя книги про голод 1932— 1933 рокiв Робертом. Конквестом[23 - P. Конквест на цей час мав неабияку популярнiсть на Заходi завдяки своiй працi про Великий Терор. Замовлення було зроблено вiд iменi Украiнського наукового iнституту Гарвардського унiверситету – важлива формальнiсть для академiчноi легiтимацii. Велику роль у пiдготовцi працi P. Конквеста вiдiграв Дж. Мейс, який, власне, був асистентом-дослiдником британськоi «зiрки». P. Конквест розпочав роботу над цим проектом у 1981 р.], робота Мiжнародноi комiсii з розслiдування голоду 1932—1933 рокiв в Украiнi (1988—1990); випуск у 1983 р. у Торонто фiльму «Жнива вiдчаю» (Harvest of Despair)[24 - Фiльм було продемонстровано на двох великих телевiзiйних каналах Канади, в багатьох унiверситетах Канади i США. Його подальше використання як наочного посiбника в курсах з iсторii прав людини було припинено через скандал, пов’язаний з використанням у вiзуальному рядi фотографiй, якi не мали вiдношення до голоду 1932—1933 рр. Перший консультант фiльму, украiнський дослiдник Марко Царинник, який надав фото для авторiв фiльму i збирав iнтерв’ю свiдкiв для нього, наполягав на коректному використаннi вiдеоiнформацii i вiдмовився брати участь у подальшiй роботi над ним. Дещо специфiчний спосiб використання фотографiй (хоча i не новий в iдеологiчних практиках ХХ ст.) дав пiдстави найбiльш заповзятим опонентам поставити пiд сумнiв правдивiсть як решти свiдчень, так i моральну складову всiеi кампанii. Ця обставина використовувалася критиками для дискредитацii всiх iнших зусиль украiнськоi дiаспори щодо просування теми голоду 1932—1933 рокiв в публiчному дискурсi.].

Напередоднi 50-х роковин голоду 1932—1933 рокiв у США було створено Крайовий комiтет вшанування жертв геноциду в Украiнi 1932—1933 рокiв, який, окрiм звичних комеморативних акцiй (демонстрацii, вiдозви), сформулював iдею створення спецiальноi комiсii з дослiдження голоду 1932—1933 рокiв на найвищому державному рiвнi. Головними промоутерами iдеi стали органiзацiя «Американцi в оборонi прав людини в Украiнi», створена наприкiнцi 1970-х на захист дисидентiв з Украiни (крiм украiнцiв з дiаспори до неi входили й американцi неукраiнського походження) та Украiнський народний союз. Початково це була iнiцiатива декiлькох людей, зокрема Ігоря Ольшанiвського, згодом до неi долучилися украiнськi академiчнi кола, а коли кампанiя набула масштабу i розголосу – нею зацiкавилися полiтичнi органiзацii дiаспори.

Пiд час кампанii, з одного боку, було органiзовано безпрецедентну для украiнськоi дiаспори кампанiю листiв-звернень до конгресменiв з рiзних штатiв США, з iншого – вдалося використати всi наявнi можливостi лобiювання законопроекту зi створення спецiальноi комiсii з розслiдування – через конгресменiв, якi мали зобов’язання перед етнiчними украiнцями-виборцями.

Результатом стали законодавчi iнiцiативи американських законодавцiв. У 1983 р. двiчi – у вереснi i листопадi – конгресмен вiд Флориди Дж. Флорiо вносив законопроект щодо створення комiсii, який пiсля тривалих бюрократичних перипетiй, посиленого лобiювання через конгресменiв i сенаторiв, надзвичайно важких залаштункових суперечок[25 - Дж. Мейс опублiкував спогади про утворення комiсii та гру полiтичних iнтересiв у середовищi американських конгресменiв, для котрих створення комiсii було передусiм справою вiдносин з виборцями. Варте уваги те, що тут довелося не лише враховувати поточнi полiтичнi iнтереси американських можновладцiв, але й суперечностi всерединi украiнськоi громади в Америцi – коли один з американських колег попросив Дж. Мейса пояснити суть розбiжностей всерединi украiнськоi громади («надднiпрянцi» – «галичани», православнi – греко-католики, бандерiвцi – мельникiвцi), вiн зазначив, що зробити це «було б складнiше вiд пояснення теорii вiдносностi Ейнштейна». Див.: Мейс Дж. Дiяльнiсть Комiсii Конгресу США з вивчення голоду в Украiнi // Голод 1932—1933 рокiв в Украiнi. – К., 2003. – С. 800—816. Можливо, iронiя цiлком слушна, особливо якщо взяти до уваги i ту обставину, що iнiцiатор всiеi справи, І. Ольшанiвський, до складу комiсii не потрапив. До справи долучилася дiаспорна номенклатура, для якоi це був переважно полiтичний проект.] став законом. Через рiк, у жовтнi 1984 р. було створено Комiсiю комiтету Конгресу США з вивчення голодомору. Комiсiю очолив конгресмен Д. Майка[26 - Загалом до комiсii входило 4 представники Палати представникiв i 2 – Сенату, а також 6 «публiчних членiв», серед яких переважали представники украiнських дiаспорних органiзацiй.] (який, до речi, не був великим симпатиком створення такоi комiсii), виконавчим директором був призначений молодий американський iсторик, спецiалiст з iсторii Украiни 1920—1930-х рр. Джеймс Мейс[27 - У 1992 р. Джеймс Мейс переiхав жити до Украiни. Вiн помер 2 травня 2004 р. у Киевi.]. Робота комiсii складалася з двох частин: дослiдницькоi (вивчення та аналiз доступних матерiалiв i збирання усних свiдчень) i пропагандистсько-полiтичноi (поширення iнформацii про голод 1932—1933 рокiв). Нею було органiзовано публiчнi слухання в семи штатах США, пiд час яких публiчнi свiдчення на свого роду громадських слуханнях дали 57 свiдкiв голоду 1932—1933 рокiв.

У квiтнi 1988 р. звiт Комiсii було передано Конгресовi США[28 - Investigation of the Ukrainian Famine 1932—1933. Report to the Congress. Commission on the Ukrainian Famine. – Washington, 1988. – 524 p. На зустрiчi комiсii, де ухвалювався кiнцевий варiант звiту, були присутнi 10 з 12 членiв, з них 4 – представники Конгресу.], i лише наприкiнцi 1990 р. було опублiковано тритомник майже двох сотень усних свiдчень про голод 1932—1933 рокiв, зроблений за методикою oral history.

За чотири роки мiжнародна ситуацiя змiнилася найрадикальнiшим чином – мiж керiвництвом США та СРСР було пiдписано угоди, якi поклали край «холоднiй вiйнi», в Радянському Союзi розгорталася полiтична лiбералiзацiя, названа «перебудовою». З «iмперii зла» вiн формально перетворювався на партнера США в свiтовiй полiтицi, викриття «злочинiв сталiнiзму» стало звичною публiцистичною формулою, а масштаби та iнтенсивнiсть цих викриттiв всерединi краiни вже перевершували звинувачувальну риторику стандартного антикомунiзму. Фактично найбiльшi полiтичнi гравцi в США втратили iнтерес до проблеми, а прихована чи вiдверта «антимосковська» спрямованiсть зусиль украiнськоi дiаспори надавала небажану полiтичну конфлiктнiсть. У результатi звiт комiсii хоч i було ухвалено, однак вiн мав усi шанси опинитися на архiвних полицях (як, власне, певною мiрою i сталося)[29 - Члени комiсii вiд громадськостi, власне представники украiнськоi дiаспори, не могли не помiтити, що iхнi зусилля мають шанси бути змарнованими в контекстi «гласностi» i розрядки. На фiнальнiй зустрiчi комiсii 22 квiтня 1988 року трое з них (М. Куропас, Д. Марчищин, У. Мазуркевич) наполягали на тому, що комiсiя мае працювати й надалi, а полiтичнi змiни в СРСР не змiнюють природи цiеi держави, яка, власне, спричинила голод. Цi пропозицii не викликали особливого ентузiазму з боку американських конгресменiв. Див.: Investigation of the Ukrainian Famine 1932—1933. Report to the Congress. Commission on the Ukrainian Famine. – P. 513, 514, 518.] – до матерiалiв комiсii американськi полiтики звернулися аж 2003 р., хоча не можна не зазначити, що цi матерiали вплинули на окремих публiцистiв i дослiдникiв в Украiнi i через них – на характер дискусiй щодо голоду 1932—1933 рокiв наприкiнцi 1980-х – початку 1990-х.

У 1984 р. вийшов перший академiчний нарис про голод 1932—1933 рокiв колективу авторiв – список вiдкривав Р. Конквест[30 - Conquest R. et al. The Man-Made Famine in Ukraine. – American Institute for Public Policy Research, 1984.]. У 1986 р. вийшла друком наймасштабнiша за обсягом праця про голод 1932—1933 рокiв, написана цим самим автором – «Жнива скорботи»[31 - Conquest R. The Harvest of Sorrow. Soviet Collectivization and the Terror Famine. – New York; Oxford; Edmonton; London, 1986. Книгу було видано пiд титулами трьох видавництв: Oxford University Press, University of Alberta Press, Century Hutchinson – це формально забезпечувало iй високий академiчний статус.]. Попри те, що в книзi йшлося про голод в усьому Радянському Союзi, наголос було зроблено саме на украiнських сторiнках трагедii. Книга спричинила досить гостру дискусiю: як наукову, так i полiтичну.

У 1990 р. фрагменти перекладiв з неi з’явилися в московських i украiнських журналах, а висновки Р. Конквеста щодо причин i наслiдкiв голоду 1932—1933 рокiв стали аргументом – знову таки в полiтичних i наукових дискусiях[32 - Паралельно з «гарвардським проектом» розроблявся «едмонтонський» – в Канадському iнститутi украiнських студiй готувалася книга С. Максудова (Бабьонишева), присвячена демографiчним аспектам голоду 1932—1933 рокiв. Цей проект не було завершено публiкацiею, подiбною до гарвардськоi.]. Оминаючи змiст цих дискусiй, зазначимо, що пiсля виходу книги Конквеста проблему голоду 1932—1933 рокiв вже неможливо було iгнорувати на Заходi, зокрема в академiчному свiтi, популярнiсть постатi автора i авторитет видавництв забезпечили подвiйний ефект – по-перше, захiдний академiчний свiт мусив реагувати, i можливiсть полiтично маргiналiзувати проблему риторикою про iдеологiчнi iнтереси украiнськоi дiаспори було мiнiмiзовано. Вихiд книги Р. Конквеста знаменував початок наукових дискусiй на Заходi, якi з перервами тривають i донинi, крiм того, як популярний нарис вона стала доступною великiй кiлькостi студентiв, що цiкавилися iсторiею СРСР – i для них Украiна та одна з найбiльших ii трагедiй стали видимими. По-друге, виник i незапланований результат – незважаючи на потужний «украiнський акцент» книги, автор все ж таки писав про голод не лише в Украiнi, отже, його авторитет спрацював i на користь тих, хто виступав проти локалiзацii проблеми голоду 1932—1933 рокiв «украiнськими сюжетами».

У 1988 р. почала працювати мiжнародна комiсiя юристiв[33 - Рiшення про створення комiсii було ухвалено на конференцii СКВУ у груднi 1983 р., проте перше засiдання комiсii вiдбулося аж у травнi 1988 р. Майже три з половиною роки тривало формування комiсii, збирання коштiв на ii роботу, збирання свiдчень, вироблення технiчного завдання (terms of reference), переговори щодо ii статусу тощо. У пiзнiших дослiдникiв ii роботи (Е. Гоббiнс, Д. Бойер) виникали запитання i зауваження щодо характеру взаемовiдносин мiж членами комiсii та замовником (СКВУ), зокрема, щодо тiеi обставини, що робота членiв комiсii фiнансувалася украiнською дiаспорою – чи не впливало це на об’ективнiсть ii висновкiв? Пiд час формування комiсii до ii складу не увiйшов юрист з еврейського середовища (з огляду на тертя мiж украiнською та еврейською дiаспорами). Членiв комiсii пiдбирали за рекомендацiями юристiв СКВУ. Очолював комiсiю Дж. Сандберг – людина, вiдома своiми антикомунiстичними поглядами.], створена за iнiцiативою Свiтового конгресу вiльних украiнцiв (СКВУ). Вона не мала якогось мiжнародного юридичного статусу, хоча фактично вiдiгравала роль неформального трибуналу (самi члени комiсii в спiлкуваннi мiж собою iнодi називали ii саме так).

Комiсiя складалася з поважних юристiв найвищоi квалiфiкацii, фахiвцiв з мiжнародного i кримiнального права зi Швецii, Великоi Британii, Бельгii, Францii, Аргентини, США та Канади[34 - Варто згадати цiкавий факт: членом комiсii був Дж. П. Гампфрi, який у 1946— 1948 рр. керував iншою комiсiею, створеною ООН для пiдготовки проекту Конвенцii ООН про запобiгання злочину геноциду. Саме вiн, до речi, вiдстоював думку про те, що голод 1932—1933 рокiв мав ознаки геноциду.]. Вона мала дослiдити свiдчення про голод 1932—1933 рокiв та зробити висновки щодо наявностi голоду 1932—1933 рокiв, його причин, наслiдкiв i винуватцiв. Висновки комiсii[35 - Досить докладний iсторичний нарис про обставини створення i роботи комiсii, дискусii мiж ii членами, iнодi доволi драматичнi епiзоди ii роботи мiститься у надзвичайно iнформативнiй статтi: Hobbins A. J., Boyer D. Seeking Historical Truth: The International Commission of Inquiry into the 1932—33 Famine in Ukraine // Dalhousie Law Journal. – 2001. – Vol. 24. – P. 139—191.] мали, з одного боку, пiдсилити висновки комiсii Конгресу юридичними аргументами (головним завданням було пiдтвердити тезу про геноцидний характер голоду 1932—1933 рокiв), з iншого – бути аргументом в дискусii з речниками радянського керiвництва, яке на момент фактичного створення комiсii вже не заперечувало голод, але намагалося «мiнiмiзувати» знання про нього, його причини та органiзаторiв. Так само очiкувалося, що комiсiя юристiв вплине на тих захiдних дослiдникiв, якi чи то через полiтичнi переконання, чи то виходячи з академiчних мотивiв, заперечували ряд фундаментальних положень iдеологiчноi версii голоду 1932—1933 рокiв.

Комiсiя спиралася на свiдчення очевидцiв, публiкацii дослiдникiв i досить обмежене коло документiв. Декiлька разiв юристи зверталися до керiвництва СРСР з проханням надати доступ до архiвноi iнформацii, однак вiдповiдi не отримали.

Утiм, i наявноi iнформацii вистачило, аби пiдтвердити факт голоду в СРСР у 1932—1933 роках i назвати його безпосередньою причиною «надмiрну заготiвлю зерна у липнi 1932 р.», а передумовами – примусову колективiзацiю, розкуркулення i прагнення центрального уряду дати вiдсiч традицiйному украiнському нацiоналiзмовi[36 - Международная комиссия по расследованию голода на Украине 1932—1933 годов. Итоговый отчет 1990. – К., 1992. – С. 15. Англомовний оригiнал звiту: International Commission of Inquiry Into the 1932—33 Famine in Ukraine. – 1990. – 214 р. Доступний на сайтi СКВУ http://www.ukrainianworldcongress.org/Holodomor/ Holodomor-Commission.pdf].

Проте, члени комiсii не були одностайними з декiлькох питань, зокрема в трактуваннi термiну «геноцид»[37 - Три члени комiсii погоджувалися з тим, що подii 1932—1933 рокiв мiстять ознаки геноциду, трое мали застереження щодо цього – як юридично-процедурнi, так i змiстовнi.] стосовно подiй 1932—1933 рокiв, хоча вони визнали, що украiнцi як нацiя були об’ектом особливо жорстокоi полiтики радянського керiвництва. Водночас, бiльшiсть членiв комiсii визнали, що немае пiдстав стверджувати, що голод 1932—1933 рокiв був органiзований на систематичнiй основi для того, щоб зруйнувати украiнську нацiю раз i назавжди, скорiше радянська влада користалася голодом, аби завершити свою полiтику денацiоналiзацii. Комiсiя також не знайшла достатнiх пiдтверджень, що голод був спецiально спланований, аби забезпечити успiх полiтики Москви.

Висновки комiсii стали надбанням громадськостi[38 - Варто знати, утiм, що дискусiя з комiсiею таки вiдбулася. Спочатку на ii дiяльнiсть вiдреагував перший секретар посольства СРСР в Канадi Ю. Богаевський, який в листi до комiсii заперечував вiдокремлення «украiнського» голоду вiд «загальносоюзного», посилаючись при цьому на статтю С. Кульчицького у газетi «News from Ukraine» (лютий 1988). Потiм до комiсii надiйшов лист вiд 14 жовтня 1988 р., пiдписаний чотирма представниками Академii наук УРСР – Б. Бабiем, І. Курасом, В. Денисовим та С. Кульчицьким. В листi заперечувалася теза про голод-геноцид, спрямований проти украiнцiв, i повторювалися вже стандартнi на той час твердження про те, що голод 1932—1933 рокiв був наслiдком форсованоi колективiзацii насильницьких хлiбозаготiвель, вiдступу вiд ленiнських принципiв i результатом сталiнського «великого стрибка» коштом селянства. Лист мiстив украй неприемний для комiсii пасаж – йшлося про те, що згiдно з публiкацiями про роботу комiсii, вона вже зробила висновки, ще не закiнчивши роботу (насправдi це були публiкацii СКВУ, а не комiсii, в них справдi мiстилися твердження про голод-геноцид). Зрозумiло, в СРСР навiть у наукових дослiдженнях про цю дискусiю не згадували. Докладнiше див.: Hobbins A. J., Boyer D. Seeking Historical Truth… – P. 163—165.] вже тодi, коли в Радянському Союзi i в Украiнi рiвень дискусiй i знання про 1932—1933 роки фактично знiвелювали можливий викривальний ефект доповiдi юристiв. Заключний варiант доповiдi комiсii було передано секретаревi ООН з питань прав людини (планувалося вручення Генеральному секретаревi) та президентовi Парламентськоi Асамблеi Ради Європи навеснi 1990 р. «На жаль, – зазначав тодi один з членiв комiсii, – подii випередили наш звiт: на той час, коли його було опублiковано, полiтична сцена в Радянському Союзi змiнилася настiльки, що за винятком висновкiв про геноцид, всi iншi нашi вiдкриття вже були надбанням радянськоi громадськоi думки i навiть влади»[39 - Humphrey John P. Famine, International Law and Human Rights: A Statement on the 1990 Report of the International Commission of Inquiry Into the 1932—1933 Famine in Ukraine // Famine-Genocide in Ukraine 1932—1933. Western Archives, Testimonies, and New Research / Ed. by Wsevolod W. Isajiw. – Toronto, 2003. – P. 95.]. Вiд початку iнiцiативи СКВУ до завершення роботи комiсii пройшло сiм рокiв…




Виникнення теми: Украiна


У СРСР та в УРСР усi цi зусилля були предметом уваги переважно «спецiалiзованих iнституцiй» – КДБ, вищих партiйних iнстанцiй. Зрозумiло, iнформацiя про дiяльнiсть «украiнських буржуазних нацiоналiстiв» не виходила за межi цих установ. Проте цю iнформацiю ретельно збирали i навiть намагалися органiзовувати зустрiчнi заходи. Всерединi краiни факт голоду традицiйно заперечувався, навiть в спецiальних (переважно заочних) дискусiях з «антирадянськими колами» i «украiнськими буржуазними нацiоналiстами» просто не вживали слово «голод», найбiльше, на що наважувалися, це «продовольчi труднощi». Назовнi, у публiчних виступах, так само факт голоду заперечувався, натомiсть давалися рекомендацii робити наголос на складному становищi трудящих у капiталiстичному свiтi, зокрема i в США. В доповiднiй записцi тодiшнього завiдувача вiддiлом пропаганди та агiтацii ЦК КПУ Л. Кравчука вiд 6 листопада 1983 р. пропонувалося, щоб «у зв’язку з пiдключенням до кампанii про «голод» адмiнiстрацii США i особисто Рейгана[40 - У спецiальнiй заявi вiд 30 жовтня 1984 р. президент США Р. Рейган проголосив 4 листопада 1984 р. Днем пам’ятi Великого Голоду 1933 року. Див.: Ronald Reagan, XL President of the United States, 1981—1989. Proclamation 5273 – Commemoration of the Great Famine in the Ukraine // http://www.presidency.ucsb.edu/ws/index.php?pid=39348 (дата звернення 7 жовтня 2008 р.)], на наш погляд, можливi окремi публiкацii про ii злобно-спекулятивний характер з наведенням фактiв не придуманого, а реального голоду в рядi латиноамериканських краiн, пограбованих американським iмперiалiзмом, та й в самих США – серед сiльськогосподарських робiтникiв, низки нацiональних меншин i расових груп.

Можливо, також доцiльним було б зробити вiдповiднi кроки дипломатичними каналами»[41 - Цит. за: Литвин В. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. – К., 1997. – С. 100.].

Наприкiнцi 1986 р. при ЦК КПУ було створено спецiальну комiсiю з учених iнституту iсторii Академii наук УРСР та Інституту iсторii партii при ЦК КПУ, яка отримала завдання спростувати висновки комiсii Конгресу США на основi архiвних матерiалiв. Членам комiсii продемонстрували фiльм «Жнива скорботи» i поiнформували iх про роботу «комiсii Мейса». Вони також отримали доступ до архiвних матерiалiв, якi до цього зберiгалися в режимi державноi таемницi i були недоступними для дослiдникiв. Невдовзi пiсля початку роботи комiсii з’ясувалося, що архiвнi матерiали можуть лише пiдтвердити наявнiсть масового голоду в 1932— 1933 рр. У груднi 1987 р. В. Щербицький, що тодi очолював КПУ, був вимушений визнати факт голоду у своiй промовi, присвяченiй 70-й рiчницi Жовтневоi революцii та встановлення радянськоi влади в Украiнi. Висловлювання керiвника республiки були, з одного боку, стандартною трансляцiею офiцiйноi позицii (йшлося про «серйознi продовольчi труднощi», причиною яких називалися надмiри форсованоi колективiзацii, адмiнiстрування i посуха), з iншого – вперше було вжито термiн «голод», ранiше категорично неприйнятний в офiцiйнiй публiчнiй риторицi[42 - Пiд прапором Великого Жовтня курсом перебудови. Доповiдь члена Полiтбюро ЦК КПРС, першого секретаря ЦК Компартii Украiни В. В. Щербицького на урочистому засiданнi, присвяченому 70-рiччю встановлення Радянськоi влади на Украiнi 25 грудня 1987 року // Радянська Украiна. – 1987. – 26 грудня.Абзац, присвячений колективiзацii та голоду 1932—1933 рр., для промови В. Щербицького було доручено написати С. В. Кульчицькому, автору доповiдноi записки до ЦК КПУ. Вiдповiдно до практики тих рокiв проекти промов (iхнi окремi фрагменти i матерiали до них) готувалися фахiвцями багатьох академiчних iнститутiв, пiсля чого цi матерiали опрацьовувалися у вiдповiдних пiдроздiлах ЦК. За свiдченням С. В. Кульчицького (iнтерв’ю 17 квiтня 2008 р.), в поданому до доповiдi текстi вiн пояснював виникнення голоду надмiрними хлiбозаготiвлями.].

Зрозумiло, «поступка» стала можливою лише тому, що загальний рiвень ревiзii сталiнiзму в СРСР вже виходив за межi критики «окремих недолiкiв» i «помилок» – зауважимо, що вона супроводжувалася стандартною реплiкою про «полiтичнi спекуляцii» на тему голоду на Заходi[43 - Там само.].

Табу на слово «голод» стосовно подiй 1932—1933 рр. було знято[44 - Варто зазначити, що слово «голод» стосовно подiй 1932—1933 рр. вперше пролунало в офiцiйному виданнi у липнi 1987 р. у двох публiкацiях, присвячених iншим проблемам: в однiй йшлося про сюжети, якi очiкують на увагу «майстрiв мистецтв», в iншiй – було надруковано автобiографiю Г. Тютюнника, де письменник згадував своiх дiдiв, що померли вiд голоду. Див.: Олiйник М. Час i ми // Лiтературна Украiна. – 1987. – 16 липня; Тютюнник Г. Вiчна загадка: автобiографiя // Там само.] найвищим посадовцем республiки. Цiкаво, що саме з цього моменту риторика згадування про голод 1932—1933 рокiв швидко радикалiзуеться, змiнюються акценти у ii спрямованостi. В лютому 1988 р. на партiйних зборах Киiвськоi органiзацii Спiлки письменникiв УРСР один з представникiв тодiшнього партiйно-письменницького iстеблiшменту Олекса Мусiенко виголосив промову, в якiй згадав про «масовий голод 1933 року» в контекстi «компрометацii методами штурмiвщини iдеi колективiзацii», та про «злочинне винищення кадрiв ленiнського гарту». Саме тодi вiн побiжно вжив слово «голодомор» стосовно голоду 1932—1933 рокiв[45 - Громадянська позицiя лiтератури i перебудова. Доповiдь О. Г. Мусiенка на партiйних зборах Киiвськоi органiзацii СПУ // Лiтературна Украiна. – 1988. – 18 лютого.].

З другоi половини 1988 р. тема голоду 1932—1933 рокiв за популярнiстю сягае рiвня суспiльноi уваги до Чорнобильськоi катастрофи: всi украiнськi журнали, за винятком дитячих, взялися за друк вiдповiдних матерiалiв: вiд перекладiв окремих фрагментiв з книги Р. Конквеста до спогадiв i лiтературних творiв, вiд публiкацiй архiвних документiв (надрукованих за кордоном) до виступiв науковцiв, в тому числi закордонних. Деякi журнали навiть започаткували спецiальнi рубрики на зразок «Бiлоi книги» (львiвський «Дзвiн) чи «Стежками болi i мук» (тижневик «Украiна»)[46 - Pavlyshyn O. Famine 1932—1933: Selected Biography // Famine-Genocide in Ukraine, 1932—1933. Western archives, testimonies and new research / Еd. by Wsevolod W. Isajiw. – Toronto, 2003. – P. 192.].

Партiйна преса[47 - У принципi, вся преса була «партiйною», тобто пiдконтрольною iдеологiчним структурам КПУ, однак в цьому разi йдеться про журнали, якi безпосередньо були виданнями партiйних органiв. Досить активно «викривальнi» матерiали друкувалися саме в популяризаторських пропагандистських виданнях на зразок журналу «Пiд прапором ленiнiзму».] намагалася не вiдставати, долучаючись до перетворення теми на суспiльно значуще явище. Щоправда, тут початково ще переважали мотиви контрпропагандистського характеру, пов’язанi iз бажанням перехопити iнiцiативу i спрямувати дискусiю у «правильне русло» в контекстi руху до «соцiалiзму з людським обличчям». Важливою подiею стала публiкацiя книги документiв «Голод 1932—1933 рокiв на Украiнi: очима iсторикiв, мовою документiв»[48 - Голод 1932—1933 рокiв на Украiнi: очима iсторикiв, мовою документiв. – К., 1990.]. Їi матерiали були предметом спецiального обговорення на Полiтбюро ЦК КПУ в сiчнi 1990 р.: як свiдчить очевидець обговорення, вирiшальну роль у тому, що книгу допустили до публiкацii, вiдiграла позицiя тодiшнього першого секретаря ЦК КПУ В. Івашка[49 - Кульчицький С. демографiчнi наслiдки голоду-геноциду 1933 р. в Украiнi // Геноцид украiнського народу: iсторична пам’ять та полiтико-правова оцiнка (Мiжнародна науково-теоретична конференцiя, Киiв, 25 листопада 2000 р.). – Киiв—Нью-Йорк, 2003. – С. 20.]. В лютому 1990 р. тема набула такого значення в «боях за iсторiю», що було ухвалено окрему постанову ЦК КПУ «Про голод 1932—1933 рокiв на Украiнi та публiкацiю пов’язаних з ним архiвних матерiалiв»[50 - Радянська Украiна. – 1990. – 7 лютого.]. Історикiв закликали до «глибокого вивчення та об’ективноi оцiнки» голоду 1932—1933 рокiв: йшлося про вiдокремлення «справжнього» соцiалiзму вiд його «викривлень» – натяк цiлком зрозумiлий.

Згодом на рiвнi Полiтбюро ЦК КПУ було ухвалено рiшення про включення до «Республiканськоi програми розвитку iсторичних дослiджень, покращення вивчення i пропаганди iсторii Украiнськоi РСР» (липень 1990 р.) теми «Суцiльна колективiзацiя i голод сiльського населення 1932— 1933 рр.». Тему, про яку нещодавно небезпечно було навiть згадувати, було легiтимовано в документах правлячоi партii. Заборону було знято офiцiйно i на найвищому рiвнi.

Цiлком очевидно, що зроблено це було пiд тиском двох полiтичних обставин: з одного боку, вiдчувався вплив громадських рухiв i «мiтинговоi демократii» – 1990-й рiк був критичним для Комунiстичноi партii – як з огляду кiлькiсних втрат (ii масово полишали), так i з огляду втрат iдеологiчних: саме цього року вона зазнала найсерйознiших поразок в «боях за iсторiю»[51 - Докладнiше див.: Касьянов Г. Украина 1990: бои за историю // Новое литературное обозрение. – 2007. – № 83.].

Нова версiя радянськоi iсторii, яку пропонували iдеологiчнi опоненти, «нацiонал-демократи», була вiдверто антикомунiстичною. І тема голоду 1932—1933 рокiв в цьому сенсi разом з темою репресiй мiстила найпотужнiший заряд дискредитацii державноi партii. Згадування про «голодомор» на рубежi 1980—1990-х рр. стало одним iз обов’язкових компонентiв ледь не кожного виступу (усного чи письмового), присвяченого критицi радянськоi системи, особливо в контекстi «зовнiшнiх впливiв» на Украiну, перш за все з боку комунiстичноi iдеологii та комунiстичноi влади, нiбито «засадничо чужих» украiнськiй традицii i ментальностi. З iншого боку, «боi за iсторiю» стали важливим аргументом для полiтичноi легiтимацii тiеi частини республiканськоi номенклатури, яка прагнула скористатися моментом в боротьбi за перерозподiл влади з «центром». Оскiльки провина за голод покладалася саме на «центр» та його «поплiчникiв» з мiсцевих комунiстiв, тi, хто встиг «переорiентуватися», контекстуально позбувалися «грiхiв минулого» i дiставали додатковий аргумент для «суверенiзацii республiки» (щось на зразок: якби украiнцi самi керували своею республiкою, голоду не було б).

На кiнець 1980-х припадае i перший в Украiнi проект збирання свiдчень про голод 1932—1933 рокiв, який починався як спiльна iнiцiатива радикально налаштованих письменникiв i ще обережних iсторикiв. Член Спiлки письменникiв Украiни Володимир Маняк звернувся у липнi 1989 р. до С. Кульчицького (як до людини, яка «сидiла на документах») з пропозицiею пiдготувати книгу, яка мiстила б офiцiйнi документи про голод i спомини та свiдчення очевидцiв. Для звернення по свiдчення було запропоновано використати наймасовiшу газету з обiгом переважно в сiльськiй мiсцевостi – «Сiльськi вiстi».

С. Кульчицький склав питання, якi були опублiкованi в «Сiльських вiстях» у груднi 1988 р.[52 - Дж. Мейс стверджував, що В. Маняковi не дозволили скористатися газетою, а складання списку питань доручили С. Кульчицькому (мабуть, натякаючи на такий собi намiр нейтралiзувати iнiцiативу правдолюбцiв офiцiозними рамками). С. Кульчицький спростовуе це, наполягаючи на тому, що нi Маняковi, нi йому нiхто не доручав працювати над цим проектом.] Звертаючись до читачiв, С. Кульчицький вказав на те, що документiв у iсторикiв дуже небагато, тому особливого значення набувають свiдчення очевидцiв. Читачiв просили «згадати»: вiдомi iм випадки опору реквiзицiям продовольства з боку мiсцевих партiйних i радянських працiвникiв; репресii проти керiвних працiвникiв i колгоспникiв за борги з хлiбозаготiвель; форми нецентралiзованоi допомоги голодуючим (на мiсцевому рiвнi) з боку влади; долю сiл, занесених до «чорноi дошки» за невиконання хлiбозаготiвель, кiлькiсть загиблих вiд голоду односельцiв; допомога мiста пiд час весняноi посiвноi кампанii 1933 р.; просто власнi спостереження[53 - Кульчицький С. В. 33-й: голод. Запрошуемо до створення книги-меморiалу // Сiльськi вiстi. – 1988. – 9 грудня.].

Неважко помiтити, що питання переважно були скерованi на заперечення антикомунiстичноi версii голоду 1932—1933 рокiв, на те, щоб змалювати зусилля партiйних i радянських працiвникiв, спрямованi на подолання голоду i спротив реквiзицiям – цiлком у руслi офiцiйного iдеологiчного/iсторiографiчного дискурсу кiнця 1980-х рокiв. У статтi згадувався «досвiд по-державному органiзованоi боротьби з голодом» радянського уряду на чолi з В. І. Ленiним. (Звiсно ж, варто згадати про те, що газета, яка надрукувала анкету, була партiйним виданням, а цензура у 1988 р. ще iснувала). Хоч це й парадоксально, саме зазначенi питання та iнiцiйованi ними спогади, незалежно вiд мотивiв iх виникнення, у перспективi могли б стати одним з важливих елементiв бiльш адекватноi, зваженоi реконструкцii картини подiй 1932—1933 рокiв.

Однак кiнцевий продукт, тобто створена на основi зiбраного матерiалу книга «33-й: Голод. Народна книга-меморiал»[54 - 33-й: Голод. Народна книга-меморiал. – К., 1991.], свiдчила, що на рубежi 1990-х рр. стандарт презентацii голоду 1932—1933 рокiв вже мав усi ознаки канонiчноi версii, створеноi в дiаспорi: для друку були вiдiбранi лише тi свiдчення очевидцiв, якi змальовували жахливi картини вимирання людей у власних домiвках та пов’язанi з цим ексцеси. Із майже 6 тисяч листiв[55 - Мейс Дж. Геноцид в Украiнi – доведено! // День. – 2003. – 22 листопада.], що надiйшли до газети, до книги увiйшло близько тисячi. Видання пiдготували до друку письменники В. Маняк та його дружина Л. Коваленко-Маняк. Спогади та свiдчення, що увiйшли до книги, було пiддано лiтературнiй редакцii, внаслiдок чого iхня початкова цiннiсть як iсторичного джерела знiвелювалася[56 - Цей масив спогадiв (ще 5 тис. iнших листiв) е надзвичайно цiкавим джерелом, яке вже майже 20 рокiв залишаеться поза увагою дослiдникiв голоду 1932—1933 рокiв.]. Варто згадати ту обставину, що книга вийшла друком напередоднi грудневого референдуму 1991 року.

Так само напередоднi референдуму на першому республiканському каналi було показано художньо-публiцистичний фiльм «Голод-33» украiнського режисера О. Янчука за автобiографiчною повiстю В. Барки «Жовтий князь». Такий збiг, очевидно, не був випадковим в загальному контекстi використання iсторii в агiтацii за незалежнiсть.

Упродовж бiльше як пiвстолiття голод 1932—1933 рокiв iгнорувався чи навмисно замовчувався на Заходi i був предметом полiтичного табу в СРСР, залишаючись предметом спорадичноi уваги частини полiтично активних кiл украiнськоi дiаспори. З початку 1980-х, менше нiж за десятилiття, голод 1932—1933 рокiв став об’ектом бурхливих полiтичних i наукових дискусiй, приводом для масштабних громадських акцiй[57 - Дослiдження участi громадськостi у вiдновленнi та iнтерпретацii теми голоду 1932—1933 рокiв не е предметом цiеi книги. Можна впевнено засвiдчити одне: мотивацiя ентузiастiв теми – сотень i тисяч учителiв, учнiв, працiвникiв клубiв, бiблiотек, архiвних установ, науковцiв, краезнавцiв – контрастуе з мотивацiею полiтикiв i чиновникiв. Тут справдi можна говорити про мотивацiю етичного порядку. Створена влiтку 1992 р. Асоцiацiя дослiдникiв голоду-геноциду 1932—1933 рокiв в Украiнi (з 1996 р. пiд iншою назвою) iснуе вже 16 рокiв справдi на громадських засадах, витрачаючи добродiйнi кошти та внески на публiкацii та заходи в регiонах. Центральна влада – анi «патрiотичнi» Л. Кравчук чи В. Ющенко, анi «прагматичний» Л. Кучма – не спромоглася на пiдтримку асоцiацii. Можна не погоджуватися з iнтерпретацiями новiтньоi iсторii Украiни, що домiнують в настановах асоцiацii, але не можна не вiддати належне безкорисливiй багатолiтнiй працi ii членiв з вшанування пам’ятi загиблих.], складовою процесу iнструменталiзацii iсторii, використання iсторичних репрезентацiй в iдеологiчних суперечках та полiтичнiй боротьбi, i зрештою – об’ектом i складовою комеморативних практик держави i суспiльства. В Украiнськiй РСР цей процес збiгся з суверенiзацiею республiки, ii рухом до незалежностi, в результатi чого тема вiд самого початку була не лише вкрай полiтизованою, а й стала одним з потужних аргументiв у дискредитацii й поваленнi комунiстичноi влади та прямiй чи опосередкованiй агiтацii за незалежнiсть. Це не могло не позначитися на визначеннi пiзнавальних та iнтерпретацiйних рамок ii обговорення та подальшому функцiонуваннi в культурному, науковому та полiтичному просторi Украiни, на загальному контекстi ii обговорення, контекстi, який, у свою чергу, транслювався в тексти i далi – дii полiтикiв, громадських дiячiв, науковцiв.




Складнощi усвiдомлення: контексти


Усвiдомлення культурного i суспiльно-полiтичного контексту реконструкцii та функцiонування образу голоду 1932—1933 рокiв в дискурсивних i полiтичних практиках 1990—2000-х рокiв варто вважати ключовим чинником для розумiння характеру i спрямованостi, пiзнавальних та пояснювальних можливостей цiеi реконструкцii.

Передусiм варто зауважити, що спокiйний та «безпристрасний» науковий аналiз проблематики, пов’язаноi з голодом 1932—1933 рр., у самiй Украiнi ускладнюеться тим, що тут переплiтаються полiтичнi iнтереси, iдеологiчнi стереотипи, моральнi i моралiстичнi конотацii, амбiцii окремих людей (полiтикiв, суспiльних дiячiв, науковцiв), полiтичних i соцiальних груп[58 - Авторовi неодноразово доводилося обговорювати проблему голоду 1932— 1933 рокiв з дуже рiзними людьми: професiйними iсториками, полiтиками, бiзнесменами, освiтянами, таксистами, випадковими попутниками в поiздах i лiтаках тощо. Незалежно вiд того, виникала розмова спонтанно чи була предметом цiлеспрямованого «iнтерв’ю», майже щоразу емоцiйна напруга розмов виходила за рамки невимушеноi бесiди про погоду.]. Голод 1932—1933 рр. був i залишаеться невiд’емною частиною внутрiшньополiтичних дискусiй. Наприкiнцi 1980-х – початку 1990-х тема голоду 1932—1933 рр. використовувалась для дискредитацii частини тодiшнiх полiтичноi та державноi елiт, вирощених ще тим режимом, що мав нести вiдповiдальнiсть за голод (цим же можна пояснити i достатньо «стримане» ставлення тодiшньоi влади до цiеi проблеми, i звинувачення на ii адресу з приводу такоi стриманостi). Упродовж 1990-х успадкованi Украiною номенклатурнi державнi елiти у свою чергу використовували тему для власноi легiтимацii шляхом встановлення та регламентацii державних комеморативних практик.

Тема надалi е надмiрно полiтизованою й побутуе як досить активна складова полiтико-iдеологiчного дискурсу. Починаючи з 2005 р. вона стала не лише об’ектом, а й iнструментом певного варiанту державноi iсторичноi полiтики та полiтики пам’ятi, засобом iнтенсивного нав’язування суспiльству единоi офiцiйноi версii подiй 1932—1933 рокiв, яка мае претензiю на iстину. Навiть бiльше, в 2006—2008 рр. спостерiгалися спроби легiтимувати цю версiю на законодавчому рiвнi та запровадити забороннi i каральнi санкцii за вiдхилення вiд неi. Офiцiйна версiя подii була закарбована у спецiальному меморiальному законi.

Сама тема – масштаби та обставини лиха, масова мученицька загибель кiлькох мiльйонiв населення на власнiй територii у мирний час, з ще не з’ясованими бiологiчними, соцiальними i соцiально-психологiчними наслiдками[59 - Зрозумiло, припущень (якi власне формулюються як директивнi висновки) щодо наслiдкiв голоду 1932—1933 рокiв зокрема i «злочинiв комунiзму» взагалi не бракуе, особливо на рiвнi публiцистики та метафоричних вправ. Найпопулярнiшими iдеологемами можна вважати тi, що пояснюють сучаснi негаразди «генетичними втратами» 1930-х рокiв.], важко пiддаеться усвiдомленню як предмет суто академiчних дискусiй, особливо в ситуацii, коли кон’юнктура творення образу постраждалоi нацii та поточнi полiтичнi дискусii закликають пояснювати сьогоднiшнi негаразди чинниками вiсiмдесятилiтньоi давностi i шукати винуватцiв трагедii серед сучасникiв. Голодомор став зручною i унiверсальною формулою, якою можна пояснити все – вiд невдалих реформ до корупцii, вiд неспроможностi елiт до байдужостi i пасивностi населення.

Тим часом намагання повернути тему в рамки академiчного обговорення i утримувати ii там нерiдко сприймаються прибiчниками певних iдеологiчних спрямувань як зазiхання на святинi, нехтування моральними нормами, неповага до жертв трагедii, брак патрiотизму, полiтична ангажованiсть чи навiть виконання замовлення «антиукраiнських» зовнiшнiх сил.

Полiтична актуалiзацiя теми голоду 1932—1933 рокiв забезпечуеться й тим, що вона стала частиною «воен пам’ятi» 2007—2010 рокiв мiж Росiею i Украiною. Пiсля 2014 року Голодомор став невiд’емною частиною пропагандистських зусиль в контекстi «гiбридноi вiйни». За цих умов, наприклад, визнання того факту, що голод 1932—1933 рокiв мав загальносоюзний характер (на чому наполягають росiйськi iсторики), може бути витлумачено, як пiдспiвування державi-агресору…

Украiнi за радянських часiв довелося пережити три масових голоди: у 1921—1923 рр., у 1932—1933 рр. та у 1946—1947 рр. Голод 1921—1923 рр. не замовчувався анi владою, анi радянською iсторiографiею: його пояснювали пiслявоенною розрухою i природними причинами, держава органiзувала продовольчу допомогу голодуючим, в тому числi мiжнародну. Голод 1946—1947 рр. також не iгнорувався владою, хоча в iсторичних працях радянського перiоду про нього якщо i згадували, то зазвичай в контекстi пiслявоенноi розрухи та посухи.

Голод 1932—1933 рр. вирiзнявся саме тим, що його намагалися приховати вже пiд час самоi трагедii, сiльське населення не тiльки було в найкритичнiший момент голоду кинуте напризволяще, але й на певний час стало об’ектом дiй влади, якi деякi дослiдники називають «терором голодом», тодi як мiжнародний резонанс цiеi катастрофи був приглушений зусиллями захiдних полiтикiв, журналiстiв, широких кiл прорадянськи налаштованих захiдних iнтелектуалiв та полiтикiв, орiентованих на спiвпрацю з СРСР. Згадки саме про цей голод намагалися «стерти» з колективноi пам’ятi, саме його було табуйовано.

Оскiльки тема як така десятирiччями перебувала пiд забороною, зрозумiло, що в перiод «гласностi» другоi половини 1980-х рокiв спрацював механiзм компенсацii цiеi заборони, реального чи уявного вiдновлення «придушеноi/репресованоi/пригнобленоi пам’ятi». Навiть бiльше, конструювання Голодомору вiдбувалося пiд гаслами вiдновлення «iсторичноi правди» та «iсторичноi справедливостi».

Як вже згадувалося, тема голоду 1932—1933 рр. «поверталася» до суспiльно-культурного i наукового просторiв у перiод iнтенсивних «боiв за iсторiю» мiж ортодоксальною комунiстичною номенклатурою i нацiонал-демократами та iхнiми прибiчниками в суспiльствi. З одного боку, вона була дiевим елементом в дискредитацii комунiстичноi влади, отже, вiд самого початку була питанням полiтики, а не науки. «Наукова iсторiя» використовувалася або для спростування, або для пiдтвердження полiтичних тем та гасел.

Упродовж 1990-х тема голоду 1932—1933 рокiв провокувала емоцiйнi паралелi з сучасним станом украiнськоi нацii, який, вiдповiдно до iдеологiчних стереотипiв того часу, був результатом страждань i втрат украiнцiв у роки тоталiтаризму. Тодiшнiх лiвих вiдкрито називали спадкоемцями партii, вiдповiдальноi за голод 1932—1933-х, явно прагнучи дискредитувати iх у боротьбi за владу. Такий спосiб актуалiзацii вочевидь посилював iнструменталiстськi обертони теми i серйозно впливав i надалi впливае на позицii вчених. З iншого боку, вона сприймалася i репрезентувалася в контекстi заповнення так званих «бiлих плям вiтчизняноi iсторii», повернення до «справжньоi iсторii».

Вiдповiдно, едина домiнантна iнтерпретацiя теми, яка виникла в цей час, сприймалася i як едино «правильна», «справжня». Тодi ж сформувався специфiчний моралiзаторський контекст дискурсивних практик про голод 1932—1933 рокiв, в рамках якого рацiональнi мiркування, якi не збiгалися зi звинувачувальним дискурсом, виглядали як морально корумпованi.

Реконструкцiя теми та ii вихiд на рiвень суспiльно-полiтичних дискусiй в кiнцi 1980-х вiдбувалися переважно в «силовому полi» конфронтацiйноi риторики та в специфiчному культурному контекстi. Неофiти теми, якi взялися вiдновлювати «iсторичну справедливiсть», були вихованi в дусi радянських iдеологiчних практик, базованих на iдеологiчному монотеiзмi, нетерпимостi до iнших поглядiв, свого роду прозелiтизмi, вiрi в наявнiсть абсолютноi iстини, догматичностi.

Вiдповiдно, спочатку в публiцистицi, а потiм i на найвищому державному рiвнi, в офiцiйних документах, заявах, було закарбовано певнi канонiчнi норми трактування теми, вiдхилення вiд яких пояснюеться iхнiми прибiчниками як суспiльно аморальна чи полiтично опозицiйна поведiнка. Водночас особиста «громадська аура» як офiцiйних адептiв теми голоду 1932—1933 рокiв, так i полiтикiв, якi заперечують цю версiю, визначена рiвнем iхньоi власноi особистоi i полiтичноi культури, часом привносить в суспiльнi дискусii не лише елементи особистiсного протистояння, а й непристойного публiчного скандалу.

Важливо й те, що «повернення» теми до суспiльноi свiдомостi («колективноi пам’ятi») та ii поява в канонiчнiй версii нацiональноi iсторii було частиною масштабнiшого процесу «нацiоналiзацii iсторii» – вiдокремлення «власноi» iсторii вiд колись спiльного iсторичного i полiтичного простору. Коли йдеться про суто пiзнавальнi, академiчнi аспекти цього процесу, то наприкiнцi 1980-х – початку 1990-х в Украiнi було створено (а значною мiрою вiдтворено) стандартний варiант нацiональноi iсторii, побудований на етнiчнiй ексклюзивностi, есенцiалiзмi, стандартнiй культурницькiй телеологii та народницьких i романтичних мiфах. Це не могло не позначитися на формуваннi образу голоду 1932—1933 рокiв, способах розумiння його причин i наслiдкiв професiйними iсториками, якi пiдпали пiд чари антикварних уявлень про нацiю та ii iсторичну долю.

Якщо йдеться про суспiльно-полiтичний аспект «нацiоналiзацii iсторii», то вона була складовою суверенiзацii Украiни. Тема голоду 1932— 1933 рокiв, як вже згадувалося спочатку, стала важливою складовою легiтимацii самостiйностi (ми вже згадували популярну тезу про те, що трагедiю було спровоковано винятково зовнiшнiми чинниками, i ii не трапилося б, якби украiнцi мали власну державнiсть). Перiодично (1993, 2003, 2005—2008, 2017) тема стае частиною зовнiшньополiтичних зусиль Украiни, спрямованих на визнання краiни та украiнцiв у свiтi як нацii, що найбiльше постраждала вiд комунiстичного режиму.

Зрештою, е дослiдники теми, якi ознайомленi з нею не лише через архiвнi чи бiблiотечнi розвiдки, а й через опосередкований особистий досвiд – спомини рiдних. Сама по собi картина страшноi, мученицькоi смертi мiльйонiв у мирний час, перетворившись на факт «колективноi пам’ятi», починае впливати на думку навiть тих професiоналiв, хто вважае себе здатним до неупереджених суджень. Явище «масового пригадування», коли загальна картина страхiть, вiдтворена iсториками i публiцистами, стае частиною колективних уявлень про минуле та вiдносно сталих комеморативних практик, не може не впливати на свiдомiсть i способи пригадування тих, кого можна вважати безпосереднiми свiдками голоду 1932—1933 рокiв. Голодомор сприймаеться як реальнiсть, втрачаеться дистанцiя мiж подiею та стереотипними колективними уявленнями про неi.

На професiйних iсторикiв тисне i те, що зазвичай називають громадською думкою (особливо коли доводиться виступати з публiчними заявами), i загальна нервова атмосфера в суспiльствi довкола проблеми голоду 1932—1933 рокiв, яка перiодично загострюеться завдяки зусиллям полiтикiв. Популярнi публiкацii, лiтературнi твори, телета кiноверсii подiй 1932—1933 рр., рiзноманiтнi суспiльнi акцii створюють певне культурне тло, на якому професiйному iсторику, що мае намiр дати суто наукову оцiнку iсторичному явищу, доволi складно зберегти зважений академiчний пiдхiд. Потужний емоцiйний заряд проблеми перiодично провокуе навiть суспiльну iстерiю, за якоi заклики до тверезого, рацiонального розгляду питання, як вже згадувалося, можуть i нерiдко сприймаються частиною публiки як виклик суспiльнiй думцi чи неповага до пам’ятi загиблих.

Зусиллями публiцистiв, iсторикiв та громадських дiячiв уявлення про голод 1932—1933 рокiв перетворилися на один з найбiльш знакових нацiональних символiв, у специфiчну форму культурноi реальностi – Голодомор.

І останне – фактично для частини украiнського полiтично i культурно активного суспiльства Голодомор перетворився на свого роду громадянську релiгiю[60 - Докладнiше див. роздiл ІІІ, глава 1.] зi своiми канонiчними текстами, сакральними об’ектами, святими, iконами, обрядами i церемонiалами. Це значно ускладнюе обговорення теми в термiнах рацiонального знання та наукового аналiзу – принаймнi коли йдеться про можливiсть такоi дискусii з носiями i адептами цiеi релiгii, провокуе вiдповiдну тональнiсть i творить культурне тло, де надзвичайно важко утриматися в рамках справжньоi, щироi поваги до пам’ятi загиблих i вшанувати ii без суспiльних iстерик та публiчних сцен в стилi театру абсурду. Ця обставина стае особливо виразною, коли до справи беруться влада i полiтики.




Глава 2

Голодомор як об’ект i суб’ект полiтики



Голодомор i влада: iнтерес. – Легiтимацiя. – Одержавлення. – Голодомор як суб’ект полiтики. – Янукович i Голодомор. – «На круги своя?» – Кримiналiзацiя «заперечення»


У цiй главi буде розглянуто проблему використання Голодомору в iсторичнiй полiтицi двома основними групами акторiв: владою i опозицiею. Треба взяти до уваги ту обставину, що цi поняття – «влада» i «опозицiя» в новiтнiй украiнськiй iсторii не мають чiткого змiстовного наповнення через те, що однi й тi самi фiгури i групи впродовж щонайменше двадцяти рокiв невпинно мандрували мiж цими двома субстанцiями. Подiбно до будь-яких iнших рiзновидiв полiтики iсторична полiтика функцiонувала в двох iпостасях: реальнiй i вiртуальнiй. Реальна iсторична полiтика була пiдпорядкована реалiзацii конкретних завдань: дискредитацii опонентiв, мобiлiзацii прихильникiв, вiдволiкання уваги суспiльства вiд нагальних соцiальних, економiчних, гуманiтарних проблем. Вiртуальна полiтика: гасла, моралiзаторство, пафоснi заяви та акцii де-факто призначалася «широким колам громадськостi» i пiдпорядковувалася реальнiй, в певному сенсi, була димовою завiсою для неi. В будь-якому разi Голодомор у виконаннi полiтикiв передусiм був об’ектом i суб’ектом реалiзацii полiтичного iнтересу.




Голодомор i влада: iнтерес


Зi здобуттям незалежностi тема голоду 1932—1933 рокiв певний час залишалася традицiйним доменом полiтикiв нацiонально-демократичного i нацiоналiстичного спрямування, на рiвнi публiчного дискурсу головними адептами Голодомору залишалися лiтературно-мистецька i частково наукова iнтелiгенцiя та громадськi органiзацii, дiяльнiсть яких фокусувалася на радикальнiй ревiзii радянськоi iсторii (зокрема «Меморiал»). Постiйними i радикальними опонентами виступали «лiвi», передусiм комунiсти.

Представники влади досить швидко оцiнили полiтико-iдеологiчний та мобiлiзацiйний потенцiал теми. Вже за часiв Л. Кравчука спостерiгалася досить активна позицiйна риторика президента щодо «тоталiтарного минулого», зокрема й голоду 1932—1933 рокiв. Л. Кравчук дуже вдало скористався темою засудження «злочинiв комунiзму», аби максимально вiддалити, вiдокремити себе особисто вiд цього минулого та вiдповiдальностi за нього – саме шляхом активного сприяння новому «нацiонал-демократичному» iстеблiшменту в його символiчнiй «боротьбi з комунiзмом» та «спадщиною тоталiтаризму». Тема голоду 1932—1933 рокiв була, крiм iншого, важливим чинником мобiлiзацii частини нацiонал-демократiв, передусiм лiтературно-мистецького iстеблiшменту, на пiдтримку ще слабкоi президентськоi влади.

Якщо згадувати Л. Кучму, не можна не помiтити, що для нього особисто проблеми звернення до радянського минулого та його «первiсних грiхiв» взагалi не мали самодостатнього iдеологiчного значення. Вiн звертався до них з формально-прагматичних мотивiв – чи то в рамках ситуативноi полiтичноi гри, чи то за порадами свого найближчого оточення.

Залежно вiд порад чи поточних полiтичних iнтересiв, вiн мiг бути або активним пропагандистом символiки i комеморативних практик, пов’язаних з Голодомором як злочином комунiстичного режиму, або негласним покровителем iнiцiаторiв ювiлеiв В. Щербицького та украiнського комсомолу – хоча i в цьому разi варто шукати в його дiях не так особливi iдеологiчнi преференцii, як прагматизм технократа у використаннi iдеологiчних баталiй.

Коли ж iдеться про законодавчу владу i полiтичнi сили, представленi в парламентi, справдi можна твердити про намагання протистояти антикомунiстичнiй ревiзii нацiональноi iсторii – утiм це стосуеться головним чином перiоду вiдносного панування[61 - «Лiвi» нiколи не мали вирiшальноi бiльшостi для блокування невигiдних iм дiй виконавчоi чи президентськоi влади, але завжди використовували парламент для органiзацii показових акцiй.] «лiвих» у парламентi (1990—2000). Оскiльки для «лiвих» (переважно комунiстiв, представлених КПУ та полiтичних гомункулiв на зразок Прогресивноi соцiалiстичноi партii Украiни) питання iдеологii були не лише традицiйно важливою сферою життедiяльностi, а й надзвичайно вагомим засобом утримання полiтичноi легiтимностi серед радянсько-ностальгiйноi частини населення. Вони досить успiшно гальмували всi спроби (реальнi та уявленi) нацiонал-демократiв та iхнiх союзникiв зафiксувати антикомунiстичну ревiзiю украiнськоi iсторii на рiвнi державноi полiтики, аж доки 2000 р. не трапилася ситуативна фракцiйна перестановка сил у Верховнiй Радi, пiсля якоi розпочався полiтичний занепад «лiвих».

Зрештою, варто пам’ятати й про те, що автори тверджень про «проект амнезii» дещо перебiльшували ступiнь «стурбованостi» влади 1990-х – початку 2000-х своiм комунiстичним минулим i нiбито пов’язаним з цим острахом делегiтимацii у суспiльнiй свiдомостi. Якщо йдеться про часи Л. Кравчука, цi мiркування варто визнати слушними, бо iнерцiя антикомунiзму кiнця 1980-х – початку 1990-х була ще досить потужною, i Л. Кравчук мав ураховувати iдеологiчнi амбiцii нацiонал-демократiв.

Якщо йдеться про часи Л. Кучми, ситуацiя вже була якiсно iншою. Влада (i президентська, i законодавча) успадкували ii удаванi i реальнi «грiхи» i була стурбована iншими, значно ближчими до неi у часi й просторi проблемами: економiчними (не в останню чергу пов’язаними з перерозподiлом власностi й особистим збагаченням) i «полiтико-економiчними» (боротьба за перерозподiл влади i власностi). Ідеологiчнi питання, зокрема й такi, як ревiзiя iсторii, мали для неi значення лише тодi, коли прямо чи опосередковано були пов’язанi з першими двома.

Зрештою, з плином часу виник цiлий комплекс стiйких понять, своерiдна iдеологiчна «буферна зона», яка надiйно захищала можновладцiв вiд атак тих, хто вимагав «суду над комунiзмом» чи «другого Нюрнберга»[62 - У березнi 1996 р. за iнiцiативою Всеукраiнського товариства полiтичних в’язнiв та репресованих, Асоцiацii дослiдникiв голодоморiв та Меморiалу iм. В. Стуса був створений Украiнський нацiональний комiтет з органiзацii мiжнародного суду над КПРС «Нюрнберг-2». Суспiльний трибунал був проведений у 2000 р. в Литвi i вже не мав якого-небудь серйозного резонансу в Украiнi.]. Ця буферна зона була тим надiйнiша, що в Украiнi, як i в бiльшостi колишнiх радянських республiк (за винятком, мабуть, лише Прибалтики та Вiрменii), не сталося того, що у пiслявоеннiй Нiмеччинi назвали «денацифiкацiею», а у пострадянських i посткомунiстичних краiнах Центрально-Схiдноi Європи – «декомунiзацiею», «люстрацiями» тощо.

Не слiд забувати i про те, що згадану буферну зону разом будували як колишнi представники комунiстичноi номенклатури, що зберегли владу, так i iхнi опоненти з «нацiонал-демократичного» табору, частина з яких сама увiйшла до владних структур. На початку 1990-х рокiв мiж цими двома силами був досягнутий негласний компромiс, заснований на формальнiй спiльностi iнтересiв – побудовi украiнськоi державностi. Причому якщо серед нацiонал-демократiв були дiячi, для яких «побудова украiнськоi державностi» була не формальним символом чи зручним гаслом для пристосування при «новiй» владi, а й справдi справою морального обов’язку (це стосуеться передусiм частини колишнiх дисидентiв), то для переважноi бiльшостi комунiстичноi номенклатури, яка перетворилася на номенклатуру новоi держави, гасла державотворення були передусiм зручним знаряддям утримання влади i засобом власноi легiтимацii.

Колишнi комунiсти перетворилися на нацiоналiстiв i з не меншим запалом, нiж iх недавнi опоненти, заходилися публiчно засуджувати «злочини тоталiтарного режиму»[63 - Найбiльш показова фiгура у цьому сенсi – Леонiд Кравчук. У 1980—1988 рр. вiн був завiдуючим вiддiлу агiтацii та пропаганди Центрального Комiтету Комунiстичноi партii Украiни, брав участь у контрпропагандистських заходах з приводу 50-рiччя голоду 1932—1933 рр. У 1989 р. вiн став завiдуючим iдеологiчним вiддiлом ЦК КПУ та до змiни курсу брав активну участь у дебатах з нацiонал-демократами. У 1991 р. вiн став президентом Украiни, далеко випередивши свого конкурента вiд «нацiонал-демократичних» сил В. Чорновола. У 1993 роцi Микола Плав’юк, Президент Украiнськоi Народноi Республiки в екзилi та керiвник Органiзацii украiнських нацiоналiстiв (мельникiвцiв), передав Л. Кравчуку повноваження Президента УНР – таким чином було продемонстровано символiчний зв’язок мiж владою УНР i сучасною украiнською владою. Переважна бiльшiсть органiзацiй украiнськоi дiаспори вiдкрито чи опосередковано пiдтримали цю iдею, йдучи на спiвпрацю з представником компартiйноi номенклатури для пiдтримки iдеi державного будiвництва.], таким чином нейтралiзувавши можливi звинувачення на свою адресу.

Зрозумiло, що тi, хто вiдновив Комунiстичну партiю Украiни у 1993 роцi, успадкували ii удаванi i реальнi «грiхи» – створили в своiй особi додатковий буфер для можновладцiв – своiх колишнiх колег. Боротьба з комунiзмом i комунiстичною спадщиною в особi тих, хто офiцiйно успадкував комунiстичне минуле i став на його захист, стали зручною формою мiстифiкацii суспiльства i вiдволiкання уваги вiд масштабного передiлу влади i власностi в 1990-тi роки.

Зрештою, варто згадати й те, що тема тоталiтарного минулого i голоду 1932—1933 рокiв поверталася до колективних уявлень про минуле на тлi масштабноi соцiально-економiчноi кризи, коли переважна частина населення Украiни переймалася передусiм питанням виживання в нових, надзвичайно складних i незвичних суспiльних умовах. Будь-якi сигнали з полiтикуму, спрямованi на мобiлiзацiю проти «важкого минулого», не викликали в цей час помiтного резонансу в суспiльствi, яке переймалося важким сьогоденням.

Важкий досвiд сучасноi повсякденностi i супутня соцiально-психологiчна депресiя, з одного боку, актуалiзували спогади про важкi випробовування у минулому, з iншого – нiвелювали гостроту сприйняття травматичного досвiду минулого. Не можна не помiтити, що суспiльний iнтерес до теми голоду 1932—1933 рокiв значно пожвавився у 2003—2007 роках як завдяки активiзацii полiтики пам’ятi з боку президента, так i завдяки покращенню соцiально-економiчноi ситуацii.

За часiв В. Ющенка полiтична iнструменталiзацiя Голодомору вийшла на якiсно новий щабель. Тема голоду стала складовоi гостроi боротьби за полiтичну владу. Утилiтарне використання теми досягло апогею в дiяльностi усiх конкуруючих сил, незалежно вiд того, вiдстоювали вони «геноцидну» версiю чи заперечували ii. Саме в цей час питання визнання Голодомору геноцидом стало питанням зовнiшньоi полiтики. Саме з В. Ющенка Голодомор став першою в незалежнiй Украiнi спробою юридично-полiтичними засобами регулювати питання iнтерпретацii минулого – аж до спроб запровадження кримiнальноi вiдповiдальностi за «неправильне» трактування голоду 1932—1933 рокiв.

Цiкаво, що утилiтарне використання теми не зменшилося i за часiв правлiння головного суперника «iсторичного президента». Правлячий клас часiв В. Януковича визнав практичнi можливостi Голодомору у справi власноi легiтимацii, хоча й у пiдкорегованому виглядi. Тим не менш, практично всi полiтичнi сили, опоненти В. Януковича доклали чималих зусиль для використання Голодомору в полiтичнiй i моральнiй делегiтимацii президента, який своiми дiями вiдкрив одну з найтрагiчнiших сторiнок новiтньоi iсторii Украiни.

Пiсля 2014 року вiдновилися алгоритми полiтичноi iнструменталiзацii Голодомору групами у владi, способи i форми репрезентацii, якi були створенi за часiв В. Ющенка. Щоправда, в мiжнароднiй полiтицi Голодомор зi сфери «вiйни пам’ятей» перейшов у сферу неоголошеноi вiйни з Росiею: вiн став важливим маркером для репрезентацii Росii як одвiчного ворога Украiни. Усi цi обставини варто брати до уваги, оглядаючи динамiку дiй влади в царинi «полiтики пам’ятi» в Украiнi стосовно голоду 1932—1933 рокiв.




Полiтична легiтимацiя


Мабуть, першою офiцiйною практичною дiею центральноi влади в Украiнi стосовно голоду 1932—1933 рр. було розпорядження прем’ер-мiнiстра В. Фокiна вiд 26 серпня 1992 р. про фiнансування будiвництва комплексу «Дзвони свiту» у м. Лубни Полтавськоi областi. Йшлося про 1 млн карбованцiв. В Лубнах насипали курган, встановили хрест i дзвiн.

Перший президент Украiни Л. Кравчук, який вже звично користувався гаслами нацiонально-демократичноi опозицii перiоду перебудови (йдеться про Рух), формально досить активно сприяв органiзацii акцiй, присвячених 60-й рiчницi голоду 1932—1933 рр. Чималою мiрою його пiдштовхували до цього культурнi дiячi, якi перетворилися на державних чиновникiв високого рангу[64 - Назвемо деяких iз них: Микола Жулинський, у 1993 р. – вiце-прем’ер-мiнiстр Украiни; Іван Дзюба, мiнiстр культури; Дмитро Павличко, голова Комiсii Верховноi Ради з iноземних справ; Іван Драч, голова ради Товариства зв’язкiв з украiнцями за межами Украiни. Див.: Указ Президента Украiни «Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Украiнi» // Голос Украiни. – 1993. – 20 березня.], та «дiаспорна номенклатура», яка через них здобула голос i моральну вагу в деяких питаннях культурноi полiтики Украiни[65 - За складом осiб, якi увiйшли до органiзацiйного комiтету з пiдготовки i проведення заходiв у зв’язку з 60-рiччям голодомору, в Украiнi можна визначити органiзацii, думки яких озвучували представники «нацiонально-демократичних» сил: Украiнський Конгресовий Комiтет Америки, Украiнська народна допомога (США), Конгрес украiнцiв Канади, Свiтовий конгрес вiльних украiнцiв, Украiнська народна рада (США), Спiлка украiнських органiзацiй Австралii.]. Водночас, не можна не помiтити його прагнення iдеологiчно нейтралiзувати проблему – Л. Кравчук шукав опертя в «нацiонал-демократичному» таборi для боротьби проти своiх колишнiх однопартiйцiв у Верховнiй Радi, водночас намагаючись не загострювати конфлiкт з потужним «лiвим» лобi в парламентi. Тому вiн не був зацiкавлений у надто радикальних дiях, пов’язаних iз засудженням «злочинiв комунiстичного режиму».

19 лютого 1993 р. Л. Кравчук видав указ, якому судилося вiдкрити серiю офiцiйних звернень президентськоi влади до теми голоду 1932— 1933 рр. – «Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Украiнi». Незважаючи на доволi технiчний характер указу – йшлося про проведення у вереснi 1993 р. «Днiв Скорботи i Пам’ятi жертв Голодомору» та вiдповiднi органiзацiйнi заходи – документ був дуже важливою вiхою у державнiй легiтимацii теми. Вживання слова голодомор у текстi указу мало велике символiко-iдеологiчне значення: цим не лише «узаконювався» сам термiн, вiн легiтимував ту версiю бачення i розумiння голоду 1932—1933 рокiв, якiй судилося стати «едино правильною». Саме слово мiстило «закодовану» iнформацiю про причини i наслiдки, встановлювало межi iнтерпретацii i розумiння iсторичного явища.

Указ також можна вважати першою офiцiйною спробою держави «iнтернацiоналiзувати» питання про голод 1932—1933 рр.: Мiнiстерство закордонних справ отримало вказiвку звернутися до ЮНЕСКО з пропозицiею внести до календаря цiеi органiзацii згадки про 60-ту рiчницю трагедii. До органiзацiйного комiтету Днiв Скорботи було запрошено 13 представникiв украiнськоi дiаспори Заходу та СНД, якi очолювали найвпливовiшi украiнськi дiаспорнi органiзацii[66 - Указ Президента Украiни вiд 19.02.1993 «Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Украiнi» // www.zakon.rada.gov.ua], та двох iноземцiв – американця Джеймса Мейса i англiйця Роберта Конквеста.

Водночас указ не мiстив жодних натякiв на винуватцiв голоду, хоча «нацiонал-демократи» з президентського оточення явно намагалися загострити проблему. У травнi 1993 р. у програмi офiцiйних заходiв, яка була запропонована Органiзацiйним комiтетом, мiстився пункт щодо проведення Народного суду (Трибуналу) над винними у голодоморi[67 - До групи пiдготовки трибуналу ввiйшли все тi ж представники колишньоi опозицii, якi перебрались до влади з рядiв Руху: І. Драч, П. Мовчан, В. Яворiвський. Комунiзм збиралися судити люди, якi процвiтали саме за комунiстичноi влади.], а «Днi Скорботи i Пам’ятi жертв голодомору» планувалися як масштабна сценарна постановка (здiйснити яку закликалися кращi режисерськi сили – Ю. Ільенко, М. Мащенко, Л. Осика). В червнi того ж року сценарно-постановочний компонент з програми зник[68 - Протокол наради у Вiце-прем’ер-мiнiстра Украiни, Голови Оргкомiтету з пiдготовки та проведення заходiв у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Украiнi (17 травня 1993 р.); План основних заходiв у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Украiнi (2 червня 1993 року) // Документи з особистого архiву С. В. Кульчицького.]. Ідея проведення трибуналу, мабуть, також здалася надто радикальною – вiн так i не вiдбувся, хоча за кошторисом заходiв, датованим липнем 1993 р., його проведення ще передбачалося. Цiкаво, що трибунал разом з панахидою та хресною ходою чомусь мав стати державi бiльше як в 148,6 млн купоно-карбованцiв – це складало бiльше половини бюджету всiеi програми заходiв[69 - Кошторис витрат, пов’язаних з проведенням Днiв Скорботи i Пам’ятi жертв голодомору в Украiнi 1932—1933 рр. // Архiв автора.].

У вереснi 1993 р. Л. Кравчук взяв участь у мiжнароднiй конференцii «Голодомор 1932—1933 рр. в Украiнi: причини i наслiдки» – присутнiсть першоi особи на конференцii сприймалась як важливе свiдчення зацiкавленостi влади у «вiдновленнi iсторичноi правди». Навiть бiльше, Л. Кравчук заявив: «Я цiлком погоджуюся з тим, що це була спланована акцiя, що це був геноцид проти власного народу. Але я тут не ставив би крапку. Так, проти власного народу, але за директивою з iншого центру»[70 - Леонiд Кравчук (Президент Украiни). Ми не маемо права знехтувати уроками минулого! // Голодомор 1932—1933 рр. в Украiнi: причини i наслiдки. Мiжнародна наукова конференцiя. Киiв, 9—10 вересня 1993 р. Матерiали. – К., 1995. – С. 10.]. Певну пiкантнiсть цiй заявi надавала та обставина, що за десять рокiв до цього Л. Кравчук особисто був активним органiзатором контрпропагандистських акцiй, спрямованих проти «розв’язаноi на Заходi антирадянськоi кампанii з нагоди так званого “50-лiття штучного голоду на Украiнi“»[71 - Докладнiше див.: Литвин В. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. – К., 1997. – С. 98—101.]. Згадана конференцiя може слугувати i зразком крайньоi полiтичноi актуалiзацii теми голоду 1932—1933 рокiв: у виступах учасникiв (серед яких переважали полiтики i громадськi активiсти) голод згадувався у контекстi таких проблем, як ядерний статус Украiни, статус Севастополя i Криму, розподiл спадщини Радянського Союзу.

У червнi 1993 р. Асоцiацiя дослiдникiв голоду-геноциду 1932—1933 рр. в Украiнi[72 - Асоцiацiю створено у червнi 1992 р.] виступила з iнiцiативою створення тимчасовоi комiсii Верховноi Ради Украiни, що на «основi документiв, якi були у науковому обiгу, змогла б квалiфiкувати голодомор як злочин проти украiнського народу, акт безпосереднього геноциду, що пiдiрвав його генофонд i духовно-культурний потенцiал». справу далi мали передати до Мiжнародного суду в Гаазi[73 - Пропозицii щодо вшанування 60-х роковин голодомору в Украiнi. Машинодрук. Без дати // Архiв автора.].

Інститут iсторii Украiни Нацiональноi академii наук Украiни «на виконання указу Президента Украiни» запропонував Верховнiй Радi Украiни «розглянути питання про голод 1932—1933 рр. в Украiнi i дати таку оцiнку цiй акцii, яка не суперечила б iстинi… склалась ситуацiя, коли необхiдна офiцiйна оцiнка голодомору як цiлеспрямованоi акцii тоталiтарноi держави. – Виокремлення мое. – Г. К.»[74 - Документ без назви за пiдписом тодiшнього директора Інституту iсторii НАН Украiни Ю. Кондуфора. Титул «Президiя АН Украiни» // Архiв автора.]. Як на прецедент автори пропозицii посилалися на висновки комiсiй Конгресу США та мiжнародноi комiсii юристiв i вчених 1988 р. i вказували на ту обставину, що офiцiйна оцiнка, яка мiстилась у постановi ЦК КПУ вiд 26 сiчня 1990 р., «не повнiстю вiдповiдае дiйсностi».

У липнi 1993 р. Оргкомiтет з проведення заходiв, пов’язаних з 60-ми роковинами голоду 1932—1933 рр. (який очолював вiце-прем’ер мiнiстр М. Жулинський), звернувся до керiвництва Верховноi Ради з пропозицiею органiзувати обговорення проблеми на сесii парламенту. Було отримано формальну вiдповiдь вiд першого заступника Голови Верховноi Ради В. Дурдинця з проханням пiдготувати iсторичну довiдку, проект постанови парламенту та назвати кандидатуру можливого доповiдача.

Надалi, пiд час консультацiй з ключовими фiгурами у керiвництвi Верховноi Ради стало зрозумiлим, що перспектив винести проблему голоду 1932—1933 рр. на сесiю немае – наближалися вибори 1994 р. (парламентськi та президентськi), депутатiв цiкавили зовсiм iншi проблеми, та й склад парламенту, який було сформовано ще у радянськi часи, не був схильним до полiтичних iнсценувань, спрямованих на фундаментальне засудження злочинiв комунiстичного режиму.

Тодiшнiй прем’ер-мiнiстр Л. Кучма також взяв «технiчну» участь в реалiзацii першоi освяченоi державою комеморативноi акцii: за його розпорядженням на неi було видiлено з резервного фонду уряду 288,6 млн карбованцiв. Також окремим розпорядженням Л. Кучма видiляв 5 млн карбованцiв «для вiдзначення грошовими винагородами творчих колективiв, митцiв i режисерiв-постановникiв, якi зробили великий внесок у пiдготовку та проведення Днiв Скорботи i Пам’ятi жертв голодомору». Постановою Кабiнету мiнiстрiв за його ж пiдписом було запропоновано масову загальнонацiональну акцiю, яка не згадувалася в указi президента Л. Кравчука – 10 вересня 1993 р. впродовж 4 годин по всiй територii держави мали бути приспущенi державнi прапори[75 - Постанова Кабiнету Мiнiстрiв Украiни вiд 10 вересня 1993 р. № 718 «Про вшанування пам’ятi жертв голодомору в Украiнi у 1932—1933 роках» // www.zakon.rada. gov.ua/laws/show/718-93-п].




Одержавлення


З приходом до президентського офiсу Л. Кучми як вже згадувалося, суто «iдеологiчна» складова у державнiй полiтицi на рiвнi риторики стала менш вагомою. Водночас, знаковi дати i подii комеморативного характеру набули бiльш прагматичного тлумачення: без них було важко обходитися, але великоi ваги iм не надавалося.

Варто погодитися з соцiологом В. Середою, яка вважала, що у сферi полiтики пам’ятi другий президент дотримувався «подвiйноi стратегii»: з одного боку, вiн слiдував канонам класичного нацiонального наративу, з iншого – використовував ефект нацiональноi амнезii, «…конструював саме таку модель iсторичного минулого, що сприяла “консолiдацii нацii” завдяки вiдмовi вiд будь-яких iдеологiчних екстрем: як крайньоi лiвоi (комунiзм), так i крайньоi правоi (етнiчний нацiоналiзм), а також замовчуванню конфлiктних та контраверсiйних подiй»[76 - Середа В. Особенности репрезентации национально-исторических идентичностей в официальном дискурсе президентов Украины и России, Социология: теория, методы, маркетинг. 2006, № 3, с. 93.]. Тим не менш саме в цей перiод i саме президентським офiсом i пiдконтрольним йому урядом було зроблено досить серйознi кроки у державнiй, суспiльнiй та iдеологiчнiй легiтимацii меморiальноi дати. Можливо, це було пов’язано з присутнiстю в урядi на посадi вiце-прем’ер-мiнiстра з гуманiтарних питань професiйного iсторика В. Смолiя. В очолюваному ним Інститутi iсторii Украiни Нацiональноi академii наук Украiни дiяла група iсторикiв-ентузiастiв теми (С. Кульчицький, В. Марочко, О. Веселова) – вони часом безпосередньо впливали на процес пiдготовки державних документiв. У жовтнi 1998 р. була ухвалена спецiальна постанова уряду про 65-ту рiчницю голоду 1932—1933 рр.[77 - Постанова Кабiнету Мiнiстрiв Украiни «Про 65-тi роковини голодомору в Украiнi» № 1696 вiд 26 жовтня 1998 р. // www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/1696-98-п], яка мiстила доволi стандартний набiр заходiв, що мало вiдрiзнявся вiд тих, якi пропонувалися на 60-рiччя трагедii.

У листопадi 1998 р. президент Украiни Л. Кучма пiдписав спецiальний указ, який встановлював День пам’ятi жертв голодоморiв[78 - Указ Президента Украiни «Про встановлення Дня пам’ятi жертв голодоморiв» № 1310/98 вiд 26.11.1998 р. // www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/131 о/98 (дата звернення 31 березня 2008 р.] – щорiчно четверта субота листопада. Тут мiстився певний парадокс – при тому, що сам Л. Кучма звертався до «питань iсторii» винятково з прагматичних мотивiв, саме вiн спричинився до встановлення офiцiйноi комеморативноi дати, надзвичайно важливоi для легiтимацii в суспiльнiй свiдомостi та офiцiйних iдеологiчних практиках голоду 1932—1933 рокiв як загальнонацiонального символу.

У жовтнi 2000 р. Л. Кучма внiс змiни в цей указ – дату було перейменовано на День пам’ятi жертв голодомору та полiтичних репресiй. У липнi 2004 р. Л. Кучма ще раз змiнив ii назву на День пам’ятi жертв голодоморiв i полiтичних репресiй[79 - Там само.].

Упродовж наступних п’яти рокiв ситуацiя дещо змiнилася: загострення внутрiшньополiтичноi боротьби змусило президентське оточення придiляти бiльше уваги iдеологiчнiй легiтимацii влади за рахунок експлуатацii конструкцii, яку зазвичай називають «нацiональною iдеею», але мають труднощi з ii чiтким формулюванням. Голод 1932—1933 рокiв на початку 2000-х був одним iз важливих елементiв цiеi iдеi.

У лютому 2002 р. (рiк парламентських виборiв, якi розглядалися як проба сил перед президентськими виборами 2004 року) Л. Кучма пiдписав указ «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Украiнi». Цей документ надзвичайно цiкавий тим, що, з одного боку, вiн детально вiдтворював усi ритуальнi комеморативнi практики, запровадженi в попереднi роки, а з iншого – мiстив стандартну бюрократичну риторику[80 - Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Украiнi: указ Президента Украiни вiд 20 березня 2002 р. № 275/2002 // Урядовий кур’ер. – 2002. – 29 березня.], спрямовану на «перекодування» символiчного дiйства та перехоплення iнiцiативи в опозицii[81 - Документ мае доволi докладнi вказiвки щодо органiзацii заходiв, навiть до таких деталей, як покладання квiтiв до пам’ятникiв, пам’ятних знакiв i мiсць поховання жертв голодомору. Привертае особливу увагу та частина указу, яка пропонуе мiсцевим органам влади «посилити увагу до повсякденних потреб громадян, якi пережили голодомор, покращити iх медичне, соцiально-побутове обслуговування, сприяти iм у веденнi присадибного господарства, знайти можливiсть для надання матерiальноi допомоги таким особам» – жодних юридичних пiдстав для виконання цiеi настанови не було, оскiльки iдентифiкацiя та облiк тих, «хто пережив голодомор», не вiдбулася.]. 6 грудня 2002 р. Л. Кучма видав розпорядження «Про додатковi заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Украiнi» – йшлося про багато речей – вiд розробки щорiчного офiцiйного ритуалу вiдзначення Дня жертв голодомору до створення спецiального центру, вiд законопроекту щодо «оцiнки» Голодомору до спорудження у Киевi Меморiалу пам’ятi жертв голодоморiв та полiтичних репресiй.[82 - Було навiть проведено конкурс проектiв (архiтектурних i скульптурних) – про смаки не сперечаються, але на загал естетична складова запропонованих проектiв викликала щонайменше сумне здивування.] Бiльша частина пунктiв розпорядження не була виконана.

У листопадi 2002 року Верховна Рада вiдгукнулася на 70-ту рiчницю подii, ухваливши постанову «Про 70-тi роковини голодомору в Украiнi». Перший варiант постанови, запропонований депутатом вiд «Нашоi Украiни» М. Жулинським, мiстив технiчний перелiк завдань рiзним органам влади.

Другий варiант, поданий вже у спiвавторствi зi спiкером В. Литвином i депутатом вiд «Блоку Юлii Тимошенко» О. Бiлорусом, виглядав набагато радикальнiше. Зокрема, з’явилась преамбула, де Голодомор згадувався як полiтика геноциду, «що проводилася на державному рiвнi керiвниками тоталiтарного радянського режиму проти громадян Украiни, нацiонального духу, менталiтету та генетичного фонду Украiнського народу. Набагато масштабнiшою була програма комеморативних заходiв в краiнi i за ii межами[83 - Постанова Верховноi Ради Украiни вiд 28 листопада 2002 року «Про 70-тi роковини голодомору Украiни», http://zakon2.rada.gov.ua/laws/card/258—15 (дата звернення 6 сiчня 2018 р.).]. Проти постанови в повному складi проголосували комунiсти, утрималися вiд голосування соцiалiсти, майже в повному складi за постанову проголосували фракцii «Наша Украiна», «Блок Юлii Тимошенко» i пропрезидентськi фракцii[84 - http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_arh_golos?g_id=217304&n_skl=4 (дата звернення 6 сiчня 2018 р.). Серед тих, хто не голосував за постанову, був депутат вiд фракцii «Наша Украiна» П. Порошенко.].

Тим часом мiсцева влада, звертаючись до теми у зв’язку з пам’ятними датами i переважно пiд тиском влади центральноi, реагувала здебiльше формально, за законами бюрократичноi iерархii: видавала розпорядження з перерахуванням списку заходiв i вiдповiдальних осiб, однак не надто охоче пiдтримувала цi заходи фiнансово. Мiсцевi органи влади, залежно вiд регiонального розкладу полiтичних сил, виконували чи iгнорували розпорядження центру[85 - Досить часто мiсцева влада просто виконувала наказ, населення «iнформували», проводилися формальнi заходи для звiту. Наприклад, у Харкiвськiй областi 20 листопада 2003 р. владою було проведено «День iнформування населення». У звiтi про нього повiдомлялося, що у заходi «брали участь заступники голови облдержадмiнiстрацii, голови та заступники голiв райдержадмiнiстрацiй та мiськвиконкомiв, а також керiвники пiдприемств, установ та органiзацiй регiону» // http:// www.president.gov.ua/authofstate/prezidlist/localrada/diyalcommonely21/209325915. html. Доволi цiкавим е те, що ця гнiтюча бюрократична стилiстика доволi точно вiдображае загальне ставлення мiсцевоi влади до iнiцiатив центру, якi мають не менш формальне значення. В iнших випадках розпорядження центральноi влади просто саботувалися.], на загал демонструючи байдужiсть до справи.

2003 року, як i слiд було очiкувати, iнтерес полiтикiв до теми голоду 1932—1933 рокiв пожвавився. Рiчниця трагедii збiглася iз загостренням полiтичного протистояння, викликаним наближенням президентських виборiв (2004) та намаганнями президента Л. Кучми запровадити полiтичну реформу, спрямовану на перерозподiл владних повноважень мiж рiзними гiлками центральноi влади. Роковини, проiгнорувати якi було неможливо, використовувалися президентом для демонстрацii «едностi з народом»[86 - Варто згадати про те, що у 2003 р. вiдзначалася ще одна знакова дата – рiчниця украiнсько-польського конфлiкту 1943—1944 рр. Це також був серйозний привiд для президента Л. Кучми виступити в ролi нацiонального лiдера, який прагне примирення у важких питаннях минулого.] у переживаннi загальнонацiональноi трагедii. Виконавча влада, особливо мiсцева, як i ранiше, стримано поставилася до круглоi дати[87 - Однiею з додаткових причин такоi стриманостi можна вважати небажання загострювати стосунки з Росiею, особливо у 2003 р., проголошеним роком Росii в Украiнi, бо в iдеологiчнiй риторицi доволi часто повторювалися конструкцii на кшталт «органiзований Москвою голод», чи посилання до вiковiчноi iмперськоi (читай – московськоi, росiйськоi) полiтики в Украiнi.].

У той же час парламент проявив надзвичайну активнiсть у цьому питаннi. Цiкаво, що саме питання про голод 1932—1933 рр. стало приводом для розбрату у рядах рiзнобарвноi опозицii «режимовi Кучми», яка об’еднувала лiвих i правих: фракцiя комунiстiв, яка формально належала до опозицiйних, стала найбiльш активним противником розгляду питання протоколу у парламентi. Нещодавнi союзники комунiстiв у боротьбi з «режимом Кучми» – об’еднання правоцентристських сил «Наша Украiна» – виступили як головнi промоутери спецiальних слухань. Саме в цей час лiдер «Нашоi Украiни» В. Ющенко стае одним з найбiльш активних полiтичних адептiв теми голоду 1932—1933 рокiв[88 - Слiд зазначити, що В. Ющенко звертався до цiеi теми ще будучи прем’ер-мiнiстром, у 2001 р.]. Їх пiдтримала частина пропрезидентських фракцiй (звiсно, з дозволу Л. Куч-ми), якi сприяли таким чином iдейному «розколу» опозицii. До них приедналися соцiалiсти.

12 лютого 2003 р. у Верховноi Ради Украiни були проведенi спецiальнi слухання, присвяченi голоду 1932—1933 рр. Промови, якi було виголошено, можна вважати свого роду конспектом риторики попереднього десятилiття стосовно теми «злочини тоталiтаризму»: «нацiонал-демократи» та iхнi союзники з правицi звично повторювали iнвективи на адресу «злочинного тоталiтарного режиму» i не забували при цьому виголошувати фiлiппiки на адресу режиму сучасного. В останньому з ними солiдаризувалися «лiвi», однак вони навiдрiз вiдмовлялися звинувачувати минуле i брати на себе вiдповiдальнiсть за нього.

Практично всi промовцi в той чи iнший спосiб актуалiзували Голодомор референцiями щодо сучасноi ситуацii, не забуваючи скористатися нагодою, аби сплямувати своiх полiтичних опонентiв. Представник влади, вiце-прем’ер-мiнiстр Д. Табачник наголосив на тому, що «голодне лихолiття 1933 року – не iсторична минувшина, а глибока соцiально-демографiчна катастрофа ХХ столiття, незагоена морально-психологiчна рана, яка жагучим болем терзае пам’ять очевидцiв. Соцiально-фiзiологiчне почуття страху, заподiяне народовi масовими репресiями та голодоморами, живе у свiдомостi багатьох поколiнь. Воно запало в генотип нацii, певною мiрою гальмуе демократизацiю нашого суспiльства»[89 - Парламентськi слухання «Щодо вшанування пам’ятi жертв голодомору 1932— 1933 рокiв» 12 лютого 2003 року.].

«Нацiонал-демократи» i правi пов’язували нинiшнi негаразди з тим, що Голодомор завдав нищiвного удару по украiнськiй нацii, зруйнував ii генофонд, винищив найкращих. Найвиразнiше висловився з цього приводу депутат П. Мовчан: «iнтелектуальну, енергетичну, активно-творчу силу нацii було пiдiрвано на багато рокiв. Будь-який спротив актам насилля у всiх сферах нацiонального, суспiльного життя був зламаний»[90 - Там само.].

Лiвi, передусiм лiдер комунiстiв, заявив про наявнiсть геноциду украiнцiв у 1991—2003 роках, органiзованого нинiшньою владою. «З цiеi трибуни я звертаюся до панiв можновладцiв з пропозицiею i вимогoю не брехнею займатися на радянське минуле, а вiдповiсти за свою сьогоднiшню злочинну полiтику – полiтику геноциду. Одинадцять рокiв крали у народу, обдуривши його, державну владу, народну економiку, суди, засоби масовоi iнформацii‚ багато чого iншого зробили, у зв’язку з чим Органiзацiя Об’еднаних Нацiй визнала народ Украiни вимираючою нацiею, це визнано сьогоднi»[91 - Там само.].

14 травня 2003 р. вiдповiдно до рекомендацiй парламентських слухань вiдбулося спецiальне засiдання парламенту, присвячене голоду 1932— 1933 рокiв («спецiальне засiдання», за iнформацiею Лабораторii законодавчих iнiцiатив, тривало декiлька хвилин). Парламент ухвалив звернення до украiнського народу, в якому голод 1932—1933 рокiв був названий геноцидом проти украiнського народу[92 - Фракцiя комунiстiв бойкотувала засiдання. Характерно i те, що дане засiдання проiгнорувала i парламентська пропрезидентська бiльшiсть. За звернення проголосували 226 депутатiв.]. «…Ми вважаемо, – йшлося у зверненнi, – що в умовах незалежноi Украiни страхiтливу правду про тi роки мае офiцiйно оприлюднити держава, оскiльки голодомор 1932— 1933 рокiв був свiдомо органiзований сталiнським режимом i повинен бути публiчно засуджений украiнським суспiльством та мiжнародним спiвтовариством як один з найбiльших за кiлькiстю жертв у свiтовiй iсторii факт геноциду»[93 - Звернення до Украiнського народу учасникiв спецiального засiдання Верховноi Ради Украiни щодо вшанування пам’ятi жертв голодомору 1932—1933 рокiв // http:// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=789%2D15 (дата звернення 20 жовт–ня 2007 р.).].




Голодомор як суб’ект полiтики


Пiсля «помаранчевоi революцii» звернення до теми голоду 1932— 1933 рокiв набули нового рiвня полiтичноi та iдеологiчноi актуальностi. Початковий поштовх новоi хвилi полiтичноi актуалiзацii виходив з президентського офiсу. Звернення до травматичного iсторичного досвiду стало невiд’емним елементом знакових полiтичних промов президента, а згадка про голод 1932—1933 рокiв, чи про «голодомори» – обов’язковим ритуалом. У 2006—2008 рр. президент В. Ющенко доклав безпрецедентних зусиль у розгортаннi масштабноi загальнонацiональноi та мiжнародноi кампанii з вiдзначення 75-i рiчницi голоду 1932—1933 рокiв та перетворення Голодомору на визначний нацiональний символ Украiни[94 - Справдi безпрецедентнi зусилля президента викликали нарiкання його опонентiв i ширших кiл щодо надмiрiв кампанii 2006—2008 рр. Пояснення його наполегливостi коливаються мiж двома полюсами: особистi мотиви морально-етичного характеру i практичнi мiркування (використання теми для особистого пiару i для боротьби з полiтичними опонентами). На конференцii в Торонто в листопадi 2007 р. перший погляд вiдстоював вiдомий украiнський лiтератор М. Рябчук, про прагматичнi мотиви В. Ющенка згадував канадський дослiдник Д. Арель. Див.: Бiленький С. Конференцiя про Голодомор в Торонто // www.utoronto.ca/jacyk/Holod%20ukr.doc (дата звернення 25 лютого 2009 р.).Аналiз iнтерв’ю В. Ющенка з цього приводу засвiдчуе, що морально-етичнi мотиви справдi мали серйозне значення в мотивацii президента. Водночас, практичнi дii, зокрема, та обставина, що питання Голодомору постiйно висувалися президентом на переднiй план саме в моменти загострення полiтичноi кризи 2006—2008 рокiв i боротьби за перерозподiл влади, свiдчать на користь «прагматичних» мiркувань. Спосiб органiзацii кампанii 2006—2008 рр. за допомогою адмiнiстративно-бюрократичних важелiв, повне iгнорування, iнодi доволi агресивне, iнших поглядiв на голод 1932—1933 рокiв, нехтування науковими даними про кiлькiсть загиблих, вибiр мiсця для меморiалу жертвам голоду 1932—1933 рокiв, який довершуе започатковану в радянськi часи лiквiдацiю iсторичного ландшафту Киева над Днiпром – усе це дае пiдстави говорити не лише про певний рiвень полiтичноi культури В. Ющенка – президента, а й про стiйку наявнiсть радянських iнстинктiв i звичок в пострадянськоi полiтичноi елiти i бюрократii. В. Ющенко долав радянську спадщину радянськими методами.]. Вже в iнаугурацiйнiй промовi 23 сiчня 2005 року президент згадав про «голодомори» в серii трагедiй, що iх довелося пережити украiнському народовi.

У липнi 2005 р. вийшов перший «комеморативний» указ президента В. Ющенка з прямою вказiвкою про намiр внести законопроект з «полiтико-правовою оцiнкою голодоморiв в iсторii Украiни»[95 - Указ Президента Украiни «Про додатковi заходи щодо увiчнення пам’ятi жертв полiтичних репресiй та голодоморiв в Украiнi» // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/ laws/main.cgi?nreg=1087%2F2005. Загалом В. Ющенко присвятив Голодоморовi бiльше сорока указiв i розпоряджень.]. 4 листопада того ж року вийшов новий указ «Про вшанування жертв та постраждалих вiд голодоморiв в Украiнi». Урядовi доручалося прискорити пiдготовку та подання згаданого законопроекту. Указ також започаткував пiдготовку до 75-i рiчницi голоду 1932—1933 рокiв, зокрема йшлося про створення органiзацiйного комiтету, який мав очолити прем’ер-мiнiстр Украiни (на той час – Ю. Єхануров)[96 - Указ Президента Украiни «Про вшанування жертв та постраждалих вiд голодоморiв в Украiнi» // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1544%2F2005]. 22 листопада 2005 року з’явився наступний указ «Про вiдзначення Дня пам’ятi жертв Голодоморiв та полiтичних репресiй» – його поява, мабуть, була пов’язана з бажанням внести змiни в публiчнi комеморативнi акцii та активiзувати iх (зокрема йшлося про «належне вiдзначення»), бо дата вiдзначення вже була ранiше встановлена Л. Кучмою. За пропозицiею В. Ющенка було запроваджено покладання траурних вiнкiв з колоскiв до пам’ятних знакiв i мiсць поховань жертв голодоморiв та полiтичних репресiй.

Пiсля цього президент вiдволiкся вiд теми, мабуть, у зв’язку з виборами до Верховноi Ради, i повернувся до неi через рiк, у жовтнi 2006 р. Цьому передував лист-звернення «науковоi громадськостi» (до лав якоi потрапили народнi депутати, полiтики, громадськi дiячi дiаспори, якi мали вельми опосередковане вiдношення до науки) вiд 2 вересня 2006 р., в якому автори просили президента окремим указом встановити окрему пам’ятну дату для дня жертв голодоморiв (22 жовтня) замiсть попередньоi дати дня пам’ятi жертв голодоморiв та репресiй, встановленоi ще Л. Кучмою[97 - Автори, зокрема, заперечували об’еднання пiд однiею датою жертв голодоморiв та полiтичних репресiй, оскiльки жертвами останнiх були також i партiйно-державнi дiячi, вiдповiдальнi за голод 1932—1933 рокiв. Див.: Звернення науковоi громадськостi до Президента Украiни Вiктора Ющенка про запровадження постiйноi календарноi дати вшанування пам’ятi жертв Голодомору 1932—1933 рр. в Украiнi // www.prezident.gov.ua/content/p_150_23.html (дата звернення 29 листопада 2006 р.).].

12 жовтня 2006 року президент вiдповiв черговим указом про вiдзначення рiчницi у 2006 роцi. Цього разу, на вiдмiну вiд попереднього року, для реалiзацii вiдповiдних заходiв знадобилося створення величезного органiзацiйного комiтету (з 26 осiб) на чолi iз самим президентом i з двома спiвголовами з державних установ, якi на цей час вiдверто ворогували – Секретарiату Президента та уряду. Враховуючи поточну полiтичну ситуацiю в краiнi (кризу влади, конфлiкт мiж президентом, його структурами i його прибiчниками у парламентi, та урядом i керiвництвом Верховноi Ради), тема голоду 1932—1933 рокiв була приречена стати складовою згаданого конфлiкту.

Варто звернути увагу й на те, що указ мiстив доволi детальнi вказiвки Мiнiстерству закордонних справ щодо поширення iнформацii про голод 1932—1933 рокiв за кордоном, зокрема пункт про необхiднiсть активiзацii роботи «щодо визнання мiжнародною спiльнотою Голодомору 1932— 1933 рокiв в Украiнi як геноциду Украiнського народу та однiеi з найбiльших трагедiй в iсторii людства»[98 - Указ Президента Украiни «Про вiдзначення у 2006 роцi Дня пам’ятi жертв голодоморiв та полiтичних репресiй» вiд 12 жовтня 2006 р. // www.zakon.rada.gov.ua/ cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=868%2F2006.].

16 жовтня 2006 року Секретарiат президента разом з новоствореним Інститутом нацiональноi пам’ятi органiзував круглий стiл «Голодомор 1932—1933 рокiв – геноцид в Украiнi». Публiчне звернення учасникiв круглого столу до президента мало продемонструвати громадську пiдтримку його iнiцiативи щодо «полiтико-правовоi оцiнки Голодомору»[99 - Сам термiн «полiтико-правова оцiнка» хоч i виглядае явним оксюмороном, досить адекватно вiдтворюе панiвний тип правосвiдомостi в Украiнi – право змiшуеться з полiтикою i визначаеться нею. Це де-факто нiвелюе юридичну якiсть нормативно-правових актiв i водночас пiдважуе законнiсть. Утiм, саме в цей час, в перiод кризи влади весни 2006 – лiта 2007 полiтики та державнi достойники продемонстрували крайню неповагу до закону i права, на словах постiйно апелюючи до них.]. Текст звернення можна вважати iдеальним зразком ретрансляцii всiх стандартних формул панiвного iдеологiчного дискурсу про голод 1932— 1933 рокiв. Зокрема, трагедiю було охарактеризовано як «апогей тривалоi боротьби тоталiтарного режиму СРСР проти визвольних змагань Украiнського народу, особливо супроти украiнського селянства». Звернення мiстило звороти, якi засвiдчували як авторство (Секретарiат Президента), так i полiтичну спрямованiсть: визнання голоду 1932—1933 рокiв геноцидом характеризувалося як «безумовне завдання нинiшнього поколiння украiнських полiтикiв, передусiм депутатського корпусу Верховноi Ради Украiни». До виконання цього «безумовного завдання» мали докласти зусиль «передусiм тi полiтики та полiтичнi сили, якi представляють регiони Украiни, де особливо лютував Великий Голод у 1932— 1933 роках (Схiд, Пiвдень, Центр)»[100 - Звернення учасникiв круглого столу «Голодомор 1932—1933 рокiв – геноцид в Украiнi» // www.prezident.gov.ua/content/p_150_5.html. Цiкаво, що деякi «автори» звернення, зокрема деякi професiйнi iсторики (тобто тi, чиi пiдписи стояли пiд документом), не знали анi про саме звернення, анi про його змiст. Учасникiв «круглого столу» автоматично зарахували до «пiдписантiв» – стандартна бюрократична витiвка.].

2 листопада 2006 р. президент В. Ющенко подав на розгляд Верховноi Ради проект Закону Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв». Проект мiстив шiсть пунктiв, три з яких встановлювали «iсторичну правду» i регулювали способи ii дотримання: стаття 1 квалiфiкувала «Голодомор 1932— 1933 в Украiнi як геноцид украiнськоi нацii»; стаття 2 забороняла «заперечення факту Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi», у статтi 6 пропонувалося запровадити «адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за публiчне заперечення Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi»[101 - Президент Украiни внiс на розгляд парламенту проект Закону Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв в Украiнi» // www.president.gov.ua/news/data/print/ 11457.html.].

Варто зауважити, що на цей час навiть найбiльш твердолобi лiвi полiтики вже не заперечували факт голоду 1932—1933 рокiв[102 - Це не виключае того, що на «мiсцевому рiвнi» траплялися i трапляються досi випадки заперечення, iнодi досить огиднi. Найвiдомiший, який набув найбiльшого розголосу, мав характер провокацii. В листопадi 2010 року, наприклад, на всю краiну уславилася депутат Луганськоi мiськоi ради вiд КПУ Н. Максимець, яка в персональному блозi повiдомила, що в День пам’ятi жертв голодомору вона з приятельками влаштуе «пиршество» с шашликами i спiвами. Див.: За зневагу над жертвами Голодомору не посадять // Укр. правда, 1 грудня 2010, http://www.istpravda.com.ua/short/ 2010/12/1/7080/ (дата звернення 29 грудня 2017 р.). Н. Максимець померла в 2017 роцi вiд iнсульту.], вже було встановлено загальнонацiональнi комеморативнi дати i практики, факт голоду 1932—1933 рокiв був складовою шкiльних курсiв з iсторii Украiни.

Цiлком очiкувано законопроект викликав заперечення з боку полiтичних опонентiв президента – йшлося передусiм про вiдповiднiсть термiна «геноцид» критерiям, на якi посилався президент, та про доречнiсть встановлення адмiнiстративноi вiдповiдальностi за заперечення факту голоду 1932—1933 рокiв – захисниками «свободи слова» стали депутати Партii регiонiв…

28 листопада 2006 року вiдбулося драматичне обговорення президентського та альтернативного законопроектiв. Цiкаво, що за президентський законопроект виступали не лише опозицiйнi фракцii («Наша Украiна» i БЮТ), а й соцiалiсти, якi в усiх iнших питаннях пiдтримували еднiсть коалiцii з Партiею регiонiв. Фактично всi, хто брав участь в обговореннi, змагалися в демагогii i вiдверто актуалiзували голод 1932—1933 рокiв поточною полiтичною ситуацiею. Представники опозицii наголошували на зв’язку трагедii з нинiшнiм важким станом украiнськоi нацii, iхнi опоненти наполягали на тому, що «кампанiйщина» з ухваленням закону е вiдвертим тиском на полiтичних опонентiв.

О. Мороз навiть пов’язав тему голоду 1932—1933 рокiв з начебто спробами встановити диктатуру в сучаснiй Украiнi, а представники комунiстiв заявили про те, що президентський проект «спричиняе в Украiнi ланцюгову реакцiю протистояння у суспiльствi» i веде до напруження у стосунках з Росiею (незалежно вiд мотивацii цiеi заяви варто зазначити, що тут вони мали рацiю). Скориставшись нагодою, комунiсти також закликали до iмпiчменту президента. Представники Партii регiонiв спочатку вiдмовлялися вiд термiна «геноцид», але згодом погодилися на нього, якщо його в законi вживатимуть не в термiнологii Конвенцii 1948 року, а в такiй редакцii: «геноцид – злодiйськi дii тоталiтарно-репресивного сталiнського режиму, спрямованi на масове знищення частини украiнського та iнших народiв СРСР у результатi штучного голодомору 1932— 1933 рокiв»[103 - www.ukrainianworldcongress.org/holodomor/Ukraine/Plenary-meeting28.11. 06.pdf].

Як i слiд було очiкувати, президентський законопроект було провалено «антикризовою коалiцiею» (Партiя регiонiв, соцiалiсти i комунiсти), альтернативний – опозицiею (Народний союз «Наша Украiна» – Блок Юлii Тимошенко). Голосування засвiдчило, що iдея «консолiдацii» на прикладi голоду 1932—1933 рокiв, задекларована президентом, насправдi в поточному полiтичному контекстi сiе розбрат i провокуе скандал.

«Миротворцем» виступив голова Верховноi Ради О. Мороз – вiн запропонував компромiсний (узгоджений з президентом) варiант законопроекту, де залишалася стаття, що квалiфiкувала голод 1932—1933 рокiв як геноцид, а стаття про вiдповiдальнiсть подавалася у такiй редакцii: «Публiчне заперечення Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi визнаеться наругою над пам’яттю мiльйонiв жертв Голодомору, приниженням гiдностi Украiнського народу i е протиправним»[104 - Закон Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв в Украiнi» // http://zakon1. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi]. До цього варiанту увiйшов i пункт про спрямованiсть голоду не лише проти «частини украiнського», а й «iнших народiв СРСР». В результатi закон було ухвалено силами опозицiйних фракцiй та фракцii соцiалiстiв. Лише два депутати вiд Партii регiонiв – Г. Герман та Т. Чорновiл, якi в пiар конструкцiях цiеi партii виконували важливу роль «нацiонально свiдомих украiнцiв», проголосували за проект О. Мороза, тобто формально виступили всупереч «лiнii партii».

Ухвалення закону було епохальною подiею, значення якоi не усвiдомлювали нi його прихильники, нi його опоненти. Вперше в iсторii незалежноi Украiни спецiальним законом офiцiйно встановлювалися межi трактування минулого i визнавалося протиправним те, що виходило за цi межi. Закон став фiнальною дiею у перетвореннi Голодомору на суб’ект полiтики.




«Украiна пам’ятае»


2007—2008 роки позначилися цiлою серiею турбулентних подiй в життi краiни: подальше ускладнення вiдносин з Росiею i розгортання меморiальноi вiйни мiж краiнами[105 - Голодомор був не единим «яблуком розбрату». До «чутливих тем» належали iсторiя Другоi cвiтовоi вiйни, трактування подiй бiльш вiддаленого минулого (Конотопська битва 1659 р., Батуринська рiзанина 1708 р., Полтавська битва 1709 р.), оцiнка дiяльностi окремих органiзацiй (ОУН, УПА) i постатей (І. Мазепа, Р. Шухевич, С. Бандера). Див. докладнiше: Касьянов Г., Смолiй В., Толочко О. Украiна в росiйському iсторичному дискурсi: проблеми дослiдження та iнтерпретацii / НАН Украiни. Інститут iсторii Украiни, К.: Інститут iсторii Украiни, 2013.], свiтова фiнансова криза 2008 року, гостра полiтична криза 2007—2008 рокiв. На цьому тлi в Украiнi i поза ii межами було розгорнуто безпрецедентну кампанiю пiд гаслом «Украiна пам’ятае, свiт визнае»[106 - Мiжнароднi сюжети кампанii представлено в главi 3.].

21 травня 2007 р. президент змiнив указ Л. Кучми 2004 р. про назву комеморативноi дати. Голодомор було вiдокремлено вiд полiтичних репресiй. День пам’ятi полiтичних репресiй був призначений на третю недiлю травня щорiчно. Остання субота листопада залишилася за Днем пам’ятi жертв голодоморiв (саме так, в множинi)[107 - Указ Президента Украiни «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових полiтичних репресiй 1937—1938 рокiв» № 431/2007 вiд 21.05.2007 // www.zakon.rada.gov.ua/lоws/show/431/2007.].

Бюрократичною вiссю кампанii стала «президентська вертикаль». Користуючись можливiстю безпосереднього впливу на пiдлеглих йому голiв обласних, мiських та районних адмiнiстрацiй, В. Ющенко розгорнув акцiю справдi загальнодержавного масштабу. При обласних i районних адмiнiстрацiях було створено координацiйнi групи з вiдзначення 75-i рiчницi голоду 1932—1933 рокiв.

Там само було створено робочi групи зi складання спискiв жертв Голодомору та зi збирання свiдчень, було запроваджено спецiальнi форми звiтностi – окремо для спискiв жертв, окремо – для спискiв постраждалих, окремо – для облiку кiлькостi демонтованих пам’ятникiв дiячам комунiстичного режиму, перейменованих населених пунктiв, вулиць, скверiв, паркiв тощо, окремо – для облiку кiлькостi пам’ятникiв i пам’ятних знакiв жертвам голоду 1932—1933 рокiв.

Тi ж самi групи i «пошуковi загони» готували матерiали для складання регiональних Книг пам’ятi (через обласнi i мiськi управлiння освiти), якi, в свою чергу, е пiдлеглими вiдповiдних адмiнiстрацiй, до цiеi дiяльностi залучалися студенти, вчителi i школярi.

У школах створювалися меморiальнi мiсця на зразок «Колоски пам’ятi», проводилися конкурси учнiвських робiт на тему голоду 1932— 1933 рокiв, уроки пам’ятi[108 - В iнструктивному листi Мiнiстерства освiти i науки Украiни вiд 06 листопада 2007 р. обласним управлiнням освiти пропонувалося органiзовувати дослiдницьку роботу учнiв шкiл за такими тематичними напрямками: Голодомор в iсторii моеi родини; Мое село/мiсто/вулиця та Голодомор 32—33 рокiв; Пам’ятний знак Голодомору; Голодомор в колективнiй пам’ятi мого села; Вiдображення Голодомору у фольклорi – пiснях, вiршах, приказках, навiть переказах, якi, передаючись через поколiння, змiнювались, набирали нових рис. Інформацiя з сайту Одеського обласного iнституту вдосконалення учителiв: http://www.osvita.od.ua/help/golodomor.doc (дата звернення 28 липня 2008 р.).У недавньому дослiдженнi американського соцiолога П. Роджерса, яке здiйснювалося зокрема через опитування учителiв, згадуеться те, що шкiльнi учителi зi схiдних регiонiв Украiни висловлювали занепокоення двома аспектами впровадження теми голоду 1932—1933 рокiв в шкiльнi курси: надмiрною полiтизацiею теми та ii антиросiйськими обертонами. Див.: Rogers P. Compliance or Contradiction? Teaching ‘History’ in the ‘New’ Ukraine. A View from Ukraine’s Eastern Borderlands // Europe-Asia Studies. – 2007 (May). – Vol. 59. – № 3. – Р. 511—512.]. Приклад подавав сам президент, який 20 листопада 2007 р. започаткував практику проведення президентського вiдкритого уроку про голод в однiй iз сiльських шкiл[109 - Ющенко дал открытый урок на тему Голодомора // http://www.NEWSru.ua (дата звернення 20 листопада 2007 р.).]. В районних i мiських бiблiотеках влаштовувалися тематичнi виставки лiтератури, присвяченоi голодомору.

Для того щоб зрозумiти масштаби i спосiб органiзацii кампанii, наведемо приклади «мiсцевого» рiвня. За офiцiйними даними, лише в Полтавськiй областi для роботи з встановлення кiлькостi i жертв постраждалих вiд голоду 1932—1933 рокiв i збору свiдчень було створено 706 пошукових груп загальною кiлькiстю в 5933 особи. Їхнiми зусиллями було iдентифiковано 97 487 осiб, постраждалих вiд голоду 1932— 1933 рокiв, i 48 704 жертви, зiбрано 4773 задокументованi свiдчення про голод[110 - Показники про виконання Указу Президента вiд 28 березня 2007 року № 250 «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв». Полтавська область, станом на 01.07.08 // www.adm-pl.gov.ua/politics/data/upload/publication/ main/ua/129/pokazniki.doc (дата звернення 25 вересня 2008 р.).].

Наскiльки ця офiцiйна статистика вiдображае реальний стан справ сказати важко, проте масштаби адмiнiстративноi мобiлiзацii справдi вражають. Утiм, не менше вражають i певнi цiкавi моменти в цифрах, якi можна вважати наслiдком того, що опоненти В. Ющенка небезпiдставно назвали «кампанiйщиною».

Згiдно з уже наведеним документом, у тiй самiй Полтавськiй областi загальна кiлькiсть зiбраних i задокументованих свiдчень свiдкiв голоду складала 4773. З цiеi загальноi кiлькостi 4503 свiдчення було зiбрано i задокументовано пiсля 1 червня 2007 р. (тобто – впродовж мiсяця!). Загальна кiлькiсть груп для збору цих свiдчень складала 706. З них 705 було створено впродовж того ж мiсяця…[111 - Там само.].

Як вже згадувалося, загальна кiлькiсть постраждалих вiд голоду 1932— 1933 рокiв у Полтавськiй областi за станом на липень 2007 р. зазначалася у 97 487 осiб. При цьому укладачi документа зауважували, що ця кiлькiсть постiйно зменшуеться, оскiльки чисельнiсть неврахованих жертв обраховуеться вже одиницями, i до дii вступае природний чинник (смертнiсть) – вiк жертв складав бiльше 75 рокiв. Тим не менш, у довiдцi Секретарiату Президента за квiтень 2008 року наводиться цифра в «100 000 постраждалих вiд Голодомору»… При цьому кiлькiсть встановлених жертв голодомору навiть зменшилася – у звiтi полтавчан вона складала 48 704 особи, а в звiтi Секретарiату Президента – 48 000[112 - Довiдка щодо стану виконання Плану заходiв на 2007—2008 роки у зв’язку iз 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi, станом на квiтень 2008 р. // www.president.gov.ua/content/golodomor_dov_04.html (дата звернення 27 жовтня 2008 р.).].

Огляд офiцiйних сайтiв iнших обласних i районних державних адмiнiстрацiй засвiдчуе ту ж саму бюрократичну кампанiйщину, породжену адмiнiстративним тиском з центру – тi самi звiти про динамiку цифр до i пiсля певноi дати, причому звiти складалися за стандартною формою, яка надто нагадуе подiбнi документи з архiвiв КПРС. Вiдхiд вiд стандартноi форми звiтностi також дае чи то кумеднi чи то сумнi приклади виконання i перевиконання вказiвок.

В аналiтичнiй довiдцi Харкiвськоi обласноi державноi адмiнiстрацii повiдомлялося: «Районнi державнi адмiнiстрацii проводять опитування громадян щодо ставлення до Голодомору. Результати цих опитувань свiдчать про зростання кiлькостi громадян, якi називають Голодомор трагедiею i визнають його геноцидом украiнського народу. (Виокремлено мною. – Г. К.) В порiвняннi з минулими роками на даний час набагато легше запросити людину, яка пережила Голодомор, на вiдверту розмову щодо трагiчних подiй 1932—1933 рокiв. Люди висловлюють бажання описати тi подii власноруч, дають згоду на висвiтлення свiдчень в засобах масовоi iнформацii. Автори свiдчень, якi записанi останнiм часом, вже вiдкрито говорять, що голод був штучним i називають винуватцiв»[113 - Аналiтична довiдка про виконання Указу Президента Украiни «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв» № 250 вiд 28.03.2007 // www.kharkivoda.gov.ua (дата звернення 27 жовтня 2008 р.).].

Варто зауважити, що на формально-бюрократичний i полiтично-рекламний характер кампанii 2007—2008 рр. дорiкали не лише опоненти В. Ющенка. В Інтернет-блозi «Украiнськоi правди», присвяченому голоду 1932—1933 рокiв, левова частка сторiнок припадала на обговорення суперечностi мiж рухом «знизу» щодо вшанування жертв голоду i вiдзначення рiчниць, i бюрократичними зусиллями з «органiзацii заходiв». Дописувачi з урядових структур скаржилися на те, що iм наказують брати участь у поминальних заходах.

У березнi 2008 р. пiд час круглого столу, присвяченого голоду 1932— 1933 рокiв, у Днiпропетровському унiверситетi молодi викладачi i студенти нарiкали на те, що робота щодо увiчнення пам’ятi загиблих поступово зводиться до «кампанiйщини». «У мене, – зауважив один з учасникiв, – е багато знайомих серед учителiв. Вони кажуть, що кампанiя з висвiтлення Голодомору дедалi бiльше набувае казенного характеру. Чи не викличе це зворотну реакцiю в людей?»[114 - Кульчицький С. Не можна перетворити пам’ять про Голодомор на «кампанiйщину» // День. – 2008. – 22 березня.]

Кампанiя 2007—2008 рокiв, крiм критики союзникiв чи спiвчуваючих, спричинила й опiр в тих регiонах, якi були електоральною базою полiтичних суперникiв В. Ющенка. Йдеться передусiм про схiд та пiвдень Украiни. Саме тут президентська вертикаль, представлена обласними, районними та мiськими адмiнiстрацiями, вiдзначилася або прихованим саботажем кампанii, або нездатнiстю подолати опiр мiсцевих «мезоелiт».

Як найпоказовiший приклад можна згадати ситуацiю у Харковi[115 - В. Ющенко в однiй з промов назвав Харкiв «столицею Голодомору», що, мабуть, не сприяло позитивному сприйняттю його iнiцiатив у мiстi.], де питання вшанування жертв голоду потрапили у контекст полiтичного протистояння мiж А. Аваковим, якого В. Ющенко призначив Головою обласноi адмiнiстрацii, та мером М. Добкiним i бiльшiстю у мiськiй i обласнiй радах, яку складали представники Партii регiонiв i комунiсти. Представник В. Ющенка вимагав встановлення пам’ятника жертвам Голодомору в центрi мiста. Мерiя i мiськрада, посилаючись на «iнтереси мiста», наполягали на тому, щоб пам’ятник встановили на окраiнi. «Мiсцевi» перемогли. На додаток обласна рада з iнiцiативи комунiстiв вiдмовилася визнавати Голодомор геноцидом[116 - Журженко Т. Вшановуючи голод як геноцид: суперечливi значення меморiалiв жертвам Голодомору, Украiна модерна, http://uamoderna.com/md/zhurzhenko-holodomor-memorials (дата звернення 28 липня 2016 р.).].

Варто згадати, що саме в Харковi вiдбувалися публiчнi подii, зокрема й науковi конференцii, де меморiальна полiтика В. Ющенка пiддавалася найрадикальнiшiй критицi. Наприклад, 22 листопада 2008 року в Харковi вiдбулася мiжнародна «науково-практична» конференцiя, коло органiзаторiв якоi безпомилково сигналiзуе спрямованiсть заходу[117 - Гуманiтарна украiнсько-росiйська рада – напiвмiфiчна органiзацiя, нiбито створена за iнiцiативою луганськоi обласноi ради (депутатами Партii регiонiв), росiйський фонд «Історична пам’ять», вiдомий дiяльнiстю, спрямованою на «викриття нацiоналiзму» в сусiднiх з Росiею краiнах, Федеральна архiвна агенцiя Росiйськоi Федерацii. Див.: Российский политолог о Голодоморе, фальсификации и лживой концепции, https://www.unian.net/politics/164432-rossiyskiy-politolog-o-golodomore-falsifikatsii-i-ljivoy-kontseptsii.html (дата звернення 22 сiчня 2018 р.).]. Учасники конференцii, де найактивнiшим критиком украiнськоi влади став депутат Держдуми Росii С. Марков, видали звернення до президентiв Росii, Украiни, Бiлорусi та Казахстану, в якому зокрема мiстився такий пасаж: «Замiсть того, щоб сьогоднi разом шукати спiльнi шляхи виходу з найгострiшоi фiнансовоi кризи, разом розв’язувати проблеми енергозбереження i пiднесення ефективностi економiчного потенцiалу, що дiстався у спадок вiд СРСР… влада Украiни по сутi оголошуе Росiю ворожою державою, намагаеться пересварити нашi народи, трагедiю голоду 1932—1933 рокiв використовують для обгрунтування полiтики виведення Украiни зi спiльного культурно-духовного, iсторичного i економiчного простору унiкальноi схiднослов’янськоi цивiлiзацii»[118 - Ющенко просят не спекулировать темой Голодомора // https://www.segodnya. ua/ukraine/jushchenko-procjat-ne-cpekulirovat-temoj-holodomora.html (дата звернення 20 сiчня 2018 р.).].

У Днiпропетровську (зараз Днiпро) у 2007 роцi комеморативнi заходи до рiчницi Голодомору збiглися з 75-ю рiчницею створення Днiпропетровськоi областi. Мiсцева «мезоелiта», представлена Партiею регiонiв, хотiла святкувати, тодi як В. Ющенко намагався добитися зменшення масштабу святкових заходiв – область було створено саме в рiк початку масового голоду (1932). Це додавало особливоi гостроти конфлiктовi[119 - Цей епiзод наводиться за: О. Гайдай, М. Кавун, Е. Петровський, С. Посохов, О. Репан, І. Склокiна, С. Терно, Ф. Турченко, В. Хмарський. Полiтика пам’ятi на пiвднi i сходi Пiвденного Сходу Украiни: Днiпро, Одеса, Запорiжжя i Харкiв як регiональнi столицi. Комп’ютерний рукопис, 2017, С. 44 (Архiв автора).].

Формальне ставлення до кампанii демонстрували й iншi регiони. Наприклад, у жовтнi 2007 року огляд ходу виконання указу президента засвiдчив[120 - Інформацiя про пiдсумки соцiально-економiчного розвитку Хмельницькоi областi за 9 мiсяцiв 2007 року, http://adm.km.ua/doc/directions/2007/10/347_311007_1. docx (дата звернення 10 сiчня 2018 р.).], що у бiльшостi районiв було порушено термiни ухвалення рiшень, якi б «запускали» кампанiю збирання свiдчень, укладання спискiв померлих i постраждалих, облiку пам’ятникiв жертвам голоду. В деяких районах така робота навiть не починалася. Зазначалося, що «керiвники регiонiв областi вкрай безвiдповiдально пiдiйшли до органiзацii виконання усього комплексу заходiв до 75-х роковин Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi».

В. Ющенко намагався долати опiр адмiнiстративно-бюрократичними процедурами. У 2007 роцi вiн виголосив догану губернаторам Донецькоi, Запорiзькоi, Херсонськоi та Одеськоi областей, якi звично iгнорували розпорядження центру щодо органiзацii комеморативних заходiв, очевидно недооцiнивши рiвень персональноi заангажованостi президента у справi.

У лютому 2008 р., коли з’ясувалося, що деякi заходи (складання Книги пам’ятi, демонтаж пам’ятникiв винуватцям голоду тощо) фактично не реалiзуються, було виголошено догану – цього разу керiвникам нижчоi ланки «президентськоi вертикалi» – головам 9 районних державних адмiнiстрацiй[121 - Аби зрозумiти «хiд думки» президента та атмосферу державноi кампанii 2007— 2008 рр., варто згадати спостереження одного з учасникiв засiдання Координацiйноi ради з пiдготовки заходiв у зв’язку з вiдзначенням 75-х роковин Голодомору 1932— 1933 рокiв (23 жовтня, 2007 р., Харкiв). За його свiдченням, президент у доволi брутальнiй, образливiй манерi давав публiчну нагiнку тим губернаторам, якi, на його думку, надавали надто малi цифри з кiлькостi встановлених жертв i постраждалих вiд голоду i вимагав активiзацii роботи в цьому «напрямку». Згаданий учасник наради, людина найвищоi науковоi квалiфiкацii i бездоганноi дослiдницькоi репутацii, зауважив: «Тепер я розумiю, як був органiзований Голодомор. В такий самий спосiб – досягти правильних показникiв».] – цiкаво, шо i цього разу серед тих, хто не виявляв ентузiазму, були керiвники Хмельницькоi областi[122 - Розпорядження Президента Украiни «Про притягнення до персональноi вiдповiдальностi посадових осiб за незадовiльний стан пiдготовки заходiв у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi» вiд 4 лютого 2008 року, http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/36/2008-рп (дата звернення 17 серпня 2016 р.).].

Свого роду символiчним апофеозом бюрократичного формалiзму цiеi кампанii можна вважати оприлюднення Службою безпеки Украiни списку осiб, причетних до органiзацii «Голодомору-Геноциду та репресiй». Список партiйних i державних дiячiв та працiвникiв ДПУ вiдкривався прiзвищами Й. Сталiна, Г. Ягоди та В. Балицького…[123 - Список партiйних i радянських керiвникiв, керiвних спiвробiтникiв ОДПУ та ДПУ УСРР, а також документiв, що стали органiзацiйно-правовою пiдставою для проведення в Украiнi полiтики Голодомору-Геноциду та репресiй // www.sbu.gov.ua Сайт Служби безпеки Украiни, вiдвiдано 2 лютого 2009 р. Стилiстика назви документа е досить прикметною.].

2008 рiк став пiком кампанii. Було проведено акцii «Запали свiчку», «Незгасима свiчка» тощо[124 - «Запали свiчку» – щорiчна акцiя, що за задумом органiзаторiв мала стати нацiональною. Вперше проведена ще у 2003 роцi. У день поминання жертв голоду 1932—1933 рр. (щорiчно, четверта субота листопада) всi охочi виставляють у вiкнах запалену свiчку. «Незгасима свiчка» – снiп колоскiв висотою близько 1,5 метра i вагою близько 200 кг, зроблений з найкращих сортiв бджолиного воску, зiбраного в усiх областях Украiни. Протягом 2008 року вiн передавався вiд краiни до краiни (загалом побував у 33 краiнах – iхня кiлькiсть мала збiгатися з датою трагедii), в кожнiй з них пiсля його прибуття проводилися панахиди i мiтинги. До осенi 2008 року цей символ також об’iхав всi областi Украiни. «Незгасима свiчка» закiнчила свiй шлях у Меморiалi пам’ятi жертв Голодомору, що вiдкрився у листопадi 2008 року в Киевi, ставши одним iз перших експонатiв. «33 хвилини» – публiчна акцiя, що тривала вiд червня до листопада 2008 року i полягала у тому, що в публiчних мiсцях (на площах або бiля пам’ятникiв i пам’ятних знакiв «дiячам тоталiтарного режиму») кожен вихiдний день протягом 33 хвилин вголос зачитувалися iмена i прiзвища померлих вiд голоду 1932—1933 рокiв.]. У бiльшостi регiонiв Украiни у листопадi 2008 року проводилися жалобнi мiтинги i концерти, конкурси художнiх i лiтературних робiт, конкурси учнiвських творiв, покладалися вiнки i снопи, проводилися уроки пам’ятi в школах; створювалися мiсця пам’ятi (виставки в музеях, школах та бiблiотеках, встановлювалися хрести, пам’ятнi знаки та кургани скорботи, створювалися меморiальнi комплекси)[125 - Калиновий гай – понад двi сотнi кущiв калини, що були висадженi пiд керiвництвом В. Ющенка депутатами парламенту у 2007 роцi на схилах Днiпра неподалiк вiд Киево-Печерськоi Лаври.].

До середини 2008 року самих лише пам’ятних знакiв i пам’ятникiв Голодомору 1932—1933 рокiв було встановлено близько чотирьох з половиною тисяч[126 - Веселова О. Меморiальнi знаки i пам’ятники жертвам голоду-геноциду 1932— 1933 рр. в Украiнi // Краезнавство – 2009. – № 1—2. – С. 177.]. Там само у листопадi 2008 року був вiдкритий меморiальний комплекс, центральним елементом якого е каплиця-свiчка заввишки в 26 метрiв та музей.

27 лютого 2008 р. було видано розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв Украiни № 364-р «Про схвалення Концепцii Загальнодержавноi нацiонально-культурноi програми дослiдження Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi та увiчнення пам’ятi його жертв на перiод до 2012 року»[127 - http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/364-2008-p (дата звернення 27 лютого 2009 р.).].

У концепцii, текст якоi було долучено до розпорядження, пропонувалося дослiджувати Голодомор та увiчнювати пам’ять його жертв «програмним методом»: фактично йшлося про те, щоб об’еднати зусилля науковцiв, державних установ, громадських органiзацiй в рамках однiеi загаль-нонацiональноi стратегii.

Утiм, нiчого нового з погляду дiяльностi концепцiя не пропонувала – всi заходи, перелiченi в нiй, вже здiйснювалися чи то вiдповiдно до президентських указiв, якщо йдеться про державнi структури, чи то силами активiстiв та ентузiастiв теми, якщо йдеться про науковцiв i неурядовi органiзацii.

Можливо, розпорядження було потрiбно, щоб перетворити нещодавно створений Украiнський iнститут нацiональноi пам’ятi на головного координатора усiх заходiв з дослiдження i популяризацii Голодомору та розпорядника усiх фiнансових ресурсiв за програмою – головним замовником програми визначався саме вiн.

Про те, наскiльки намiри уряду Ю. Тимошенко належали до сфери реальноi полiтики, можна дiзнатися з того факту, що цю програму так i не було розпочато.

Восени 2008 р. в Украiнi розпочалася масштабна фiнансова, економiчна i соцiальна криза, супроводжувана загостренням полiтичноi ситуацii i черговим паралiчем роботи парламенту – питання iсторичноi полiтики були вiдкладенi до «кращих» часiв.

Якщо говорити про Голодомор як суб’ект iсторичноi полiтики, то варто звернути увагу також на те, що пiсля ухвалення закону 2006 року саме Голодомор було використано як iнструмент «декомунiзацii».

У березнi 2007 року В. Ющенко доручив обласним державним адмiнiстрацiям, уряду АР Крим та мiським адмiнiстрацiям Киева i Севастополя «вжити в установленому порядку заходiв щодо демонтажу пам’ятникiв та пам’ятних знакiв, присвячених особам, причетним до органiзацii та здiйснення Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi та полiтичних репресiй, а також щодо перейменування в установленому порядку вулиць, площ, провулкiв, проспектiв, паркiв та скверiв у населених пунктах Украiни, назви яких пов’язанi з такими особами»[128 - Указ Президента Украiни «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi вiд 28 березня 2007 року № 250, http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/250/2007 (дата звернення 17 серпня 2016 р.).].

Через два роки президент видав указ про «додатковi заходи» з вшанування пам’ятi жертв Голодомору, де знову йшлося про лiквiдацiю пам’ятникiв i топонiмiв, пов’язаних з органiзаторами голоду 1932—1933 рокiв. Цi положення було вiдтворено у вiдповiдному розпорядженнi уряду у листопадi 2009 року[129 - Указ Президента Украiни «Про додатковi заходи щодо вшанування пам’ятi жертв Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi» вiд 12 червня 2009 року № 432, http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/432/2009 (дата звернення 17 серпня 2016); Кабiнет Мiнiстрiв Украiни. Розпорядження вiд 25 листопада 2009 р. N 1429-р «Про затвердження плану заходiв на 2009—2010 роки iз вшанування пам’ятi жертв Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi, дальшого дослiдження теми голодоморiв в Украiнi», http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/1429—2009-р (дата звернення 17 серпня 2016 р.).].

Президент був дуже незадоволений «декомунiзацiйною» складовою меморiалiзацii голоду 1932—1933 рокiв. Їi реалiзацiя, як вже згадувалося, наштовхнулася на вiдвертий чи прихований опiр мiсцевоi влади, особливо у схiдних i пiвденних регiонах краiни, де в органах мiсцевого самоврядування домiнували «регiонали» i комунiсти. Про ситуацiю з меморiалом жертв Голодомору у Харковi вже йшлося. У Днiпропетровську депутати обласноi ради у сiчнi 2008 року оприлюднили заяву «Зупинимо фальсифiкацiю iсторii»: йшлося про героiзацiю ОУН та УПА i знищення «пам’ятникiв радянського перiоду»[130 - Заява депутатiв Днiпропетровськоi обласноi ради «Зупинимо фальсифiкацiю iсторii», 29 сiчня 2008 року, http://oblrada.dp.ua/press/news/2008—01/722 (дата звернення 17 серпня 2016 р.).]. У Донецькiй обласнiй радi у вереснi 2008 року було вiдхилено проект постанови про заходи щодо лiквiдацii символiв тоталiтаризму на територii областi[131 - Симоненко І. М. Меморiальний простiр Украiни: кризовий стан та шляхи оздоровлення, с. 58.]. В усiх випадках вiдвертого спротиву йшлося про те, що радянський перiод – це теж частина украiнськоi iсторii.

В. Ющенко категорично заперечував це. У травнi 2009 р., виступаючи на День пам’ятi жертв полiтичних репресiй у Бикiвнi, вiн сказав таке: «Це – не частина нашоi iсторii, як дехто цинiчно хоче сказати. Це – частина комунiстичноi системи. Це – символи вбивства, збереження яких е блюзнiрством перед полеглими»[132 - Украiна вшановуе День пам’ятi жертв комунiстичних репресiй, http://www.ra-diosvoboda.org/a/1733626.html]. Закликаючи «очиститись» вiд цих символiв, президент повiдомив про попереднi результати цього процесу: за 2007—2008 роки було демонтовано понад 400 пам’ятникiв дiячам «комунiстичного режиму» й перейменовано понад три тисячi топографiчних об’ектiв[133 - Там само.] – результат мiзерний, враховуючи ту обставину, що лише зареестрованих пам’ятникiв В. Ленiну на той час в Украiнi було близько двох тисяч, а топографiчних об’ектiв з «комунiстичними» назвами – понад п’ятдесят тисяч. Улiтку 2009 р. вiдбувся новий акт символiчно-юридичноi пiдтримки Голодомору. СБУ вирушила в новий похiд на пiдтримку президентськоi iсторичноi полiтики – 3 червня на брифiнгу для iноземних журналiстiв голова служби В. Наливайченко повiдомив, що його вiдомство у травнi вiдкрило кримiнальну справу за «фактом вчинення геноциду 1932—1933 рокiв» i заявив, що у цiеi справи «е серйозна судова перспектива»[134 - В. Наливайченко. Розслiдування кримiнальноi справи за фактом геноциду украiнського народу – невiдворотнiй процес // www.sbu.gov.ua (дата звернення 4 червня 2009 р.).]. СБУ створило слiдчi групи у 17 областях, що постраждали вiд голоду.

Судячи з коментарiв правника, що вiдстоював квалiфiкацiю голоду 1932—1933 рокiв в Украiнi як геноциду, подальшими кроками мав бути судовий розгляд справи i винесення формального вироку судовою iнстанцiею – аж до Верховного суду Украiни[135 - Василенко В. Кримiнальна справа «Голодомор – 1932—1933»: правовi колiзii чи нехтування пам’яттю жертв? // Дзеркало тижня. – 2009. 20—26 червня. Власне, так i сталося: кримiнальну справу, яка нараховувала бiльше 200 томiв, СБУ передала до Апеляцiйного суду м. Киева. 13 сiчня 2010 р. Суд «визнав сам факт геноциду, розкрив механiзми, що були використанi для масового вбивства селян. Органiзаторами злочину визнано Сталiна Й. В., Молотова В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косiора С. В., Чубаря В. Я. i Хатаевича М. М.» Цiкаво, що В. Ющенко наголосив на тому, що «рiшення суду е додатковим аргументом для украiнського парламенту щодо запровадження кримiнальноi вiдповiдальностi за заперечення злочинiв проти людства (Пiдкреслено мною. – Г. К.). Адже виправдання таких злочинiв е формою спiвучастi у них» // http://www.president.gov.ua/news/16407.html. Змiна формулювання стосовно змiсту заперечення, можливо, е результатом переосмислення попереднiх спроб.]. Коментарi тут зайвi – Генеральна прокуратура, яка могла б опiкуватися подiбними справами, дотримувалася мовчанки – вона була пiдконтрольна Партii регiонiв.

Полiтичнi опоненти президента розцiнили дii пiдконтрольноi йому СБУ як полiтичний пiар. Можна було б уже i не згадувати, що iнiцiатива вкотре збiглася в часi iз загостренням внутрiшньополiтичноi боротьби – цього разу у зв’язку з наближенням президентських виборiв, суперечками щодо iх дати та перспективою залаштунковоi угоди мiж Партiею регiонiв та Блоком Юлii Тимошенко, спрямованоi на змiну конституцiйного ладу[136 - Переговори закiнчилися крахом – з них вийшов лiдер Партii регiонiв В. Янукович.].

12 сiчня 2010 року Апеляцiйний суд мiста Киева почав судове слухання у справi, порушеноi Службою безпеки Украiни «за фактом скоення геноциду» представниками вищоi державноi влади УРСР та СРСР проти «частини украiнськоi нацiональноi групи». Слiдство за вказаним фактом СБУ провадило майже два роки.

13 сiчня 2010 року суд закiнчив розгляд матерiалiв слiдства (понад пiвтора десятки томiв) i ухвалив рiшення, згiдно з яким Й. Сталiн (Джугашвiлi), В. Молотов (Скрябiн), Л. Каганович, П. Постишев, С. Косiор, В. Чубар i М. Хатаевич були визнанi такими, що вчинили злочин геноциду, передбачений ч. 1 ст. 442 Кримiнального кодексу Украiни (геноцид). Суддя закрив кримiнальну справу 13 сiчня 2010 року у зв`язку зi смертю обвинувачуваних[137 - http://www.memory.gov.ua:8080/ua/509.htm (дата звернення 1 травня 2016 р.).].

Можливо, це було останньою втiхою для В. Ющенка. На президентських виборах 2010 року вiн зазнав принизливоi поразки вже в першому турi, отримавши трохи бiльше 5% голосiв виборцiв. «Історичний» президент став iсторiею.




Голодомор i Янукович


Пiсля цiлком очiкуваноi поразки В. Ющенка i реваншу його давнiх опонентiв не менш очiкуваними були радикальнi змiни в iсторичнiй полiтицi[138 - Цiкаво, що опоненти В. Ющенка також вживали слово «очищення» та навiть «зачистка»: перший термiн я почув вiд В. Семиноженка, який ненадовго обiйняв посаду вiце-прем’ер-мiнiстра з гуманiтарних питань в урядi М. Азарова, другий – вiд В. Колеснiченка.]. Вiд В. Януковича очiкували радикального заперечення iсторичноi полiтики його попередника.

Однак вiн «не виправдав сподiвань». Нового президента не надто цiкавили «гуманiтарнi питання», вiн цiкавився бiльш змiстовними на його погляд проблемами. При цьому його найбiльш радикальний рух[139 - В iншому «делiкатному» питаннi – про позбавлення С. Бандери звання Героя Украiни, наданого йому В. Ющенком, В. Янукович додтримався «нейтралiтету» – проблему розв’язав донецький суд, скасувавши вiдповiдний указ В. Ющенка.] у цiй сферi стосувався саме Голодомору.

27 квiтня 2010 року пiд час виступу на сесii Парламентськоi Асамблеi Ради Європи у Страсбурзi В. Янукович заявив, що «визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи iншого народу буде неправильно, несправедливо»[140 - Янукович сказав депутатам ПАРЄ, що Голодомор – не геноцид, http://eunews. unian.net/ukr/detail/193461 (дата звернення 30 квiтня 2012 р.).].

Вiдмова вiд «геноцидноi» версii Голодомору була необхiдним для В. Януковича символiчним жестом, що знiмав напруження в одному з аспектiв вiдносин з Росiею. Всi iншi компоненти Голодомору i пов`язаних з ним меморiальних практик залишилися незмiнними, бо вiн вже був де-факто частиною офiцiйноi iсторичноi полiтики, важливою складовою нацiонального установчого мiфу. 26 листопада 2010 року в День пам`ятi жертв Голодомору на сайтi президента з`явилося звернення, в якому В. Янукович назвав голод 1932—1933 рокiв «Армагедоном», виступив проти спекуляцiй навколо кiлькостi загиблих i закликав говорити «правду i тiльки правду»[141 - http://www.president.gov.ua/news/18809.html].

Наступного дня вiн в компанii iз прем`ер-мiнiстром М. Азаровим взяв участь у траурних заходах бiля Меморiалу пам`ятi жертв голодоморiв в Украiнi. Цей щорiчний ритуал вiн виконував аж до драматичного завершення свого президентського термiну.

Так само обов`язковий вiзит до Меморiалу пам`ятi жертв голодоморiв в Украiнi, започаткований В. Ющенком, залишився частиною протокольних заходiв для лiдерiв iноземних держав поряд iз покладенням вiнкiв до Вiчного вогню i пам`ятника Невiдомому солдату на Алеi Слави (символу i мiсця радянських комеморативних практик).

Функцiю критикiв iсторичноi полiтики В. Ющенка перебрали iншi полiтики з оточення В. Януковича, зокрема Д. Табачник та В. Колесниченко: але iхнi полiтичнi ескапади також спрямовувалися не так на заперечення Голодомору, як на подолання його крайнощiв – а крайнiстю на iхнiй погляд була саме квалiфiкацiя подii як геноциду.

Зрозумiло, що вiдмова вiд iдеi Голодомору як геноциду нейтралiзувала iнструментальнi можливостi всiеi конструкцii. Тому прихильники цiеi iдеi започаткували «рух» на ii захист. У 2010 роцi було навiть створено Громадський комiтет з вшанування пам’ятi жертв Голодомору як громадську структуру, яка мала рятувати пам’ять про голод 1932— 1933 рокiв вiд влади, та продовжувати ритуали, запровадженi у попереднi часи.

При цьому, як уже повiдомлялося, ритуали i практики не змiнилися. Головний символ Голодомору – меморiал в Киевi, залишався недоторканним як у фiзичному (вiн i далi утримувався за рахунок державного бюджету), так i в iдеологiчному сенсi якихось концептуальних змiн в експозицii не спостерiгалося.

У червнi 2010 року у Киевi було прийнято до розгляду позов громадянина Украiни В. Волосюка (у минулому члена Народного Руху Украiни) до президента В. Януковича за статтею «образа честi й гiдностi».

У позовнiй заявi зазначалося, що В. Янукович пiд час виступу 27 квiтня 2010 року у Страсбурзi заперечував квалiфiкацiю Голодомору 1932— 1933 рр. як геноциду, чим образив честь i гiднiсть позивача (у якого пiд час голоду 1932—1933 рр. загинули родичi). Крiм того, В. Янукович, на думку В. Волосюка, порушив Закон Украiни «Про Голодомор 1932— 1933 рокiв в Украiнi», де голод 1932—1933 називався геноцидом, а публiчне заперечення Голодомору як геноциду називалося протиправним[142 - Володимир Волосюк судиться з Вiктором Януковичем, http://gazeta.ua/index. php?id=343385]. Позивач вимагав вiд президента вибачень, як персональних, так i публiчних.

В. Волосюк стверджував, що вiн – позапартiйний i позиваеться задля народу Украiни. Однак велику зацiкавленiсть у процесi виявило Всеукраiнське об’еднання «Свобода», iнтереси позивача у судi озвучував представник цього об’еднання, члени «Свободи» активно просували тему процесу в пресi.

Пiврiчна тяжба, що супроводжувалася мандрами справи мiж Печерським районним судом мiста Киева i Киiвським апеляцiйним судом, закiнчилася очiкуваним результатом. Позов не було задоволено, так само, як апеляцiю позивача з цього приводу[143 - Суд за двi хвилини виправдав Януковича у справi про Голодомор – «Свобода», http://www.pravda.com.ua/news/2010/12/8/5654370/ (дата звернення 5 березня 2016 р.).].

Цiкаво, що В. Янукович таки застосував термiн «геноцид» стосовно голоду 1932—1933 рокiв. Вiн скористався рецептом тих росiйських iсторикiв, якi готовi були визнати цей термiн стосовно всiх жертв голоду в СРСР. Пiд час телевiзiйного мосту «Розмова з краiною» вiн назвав голод 1932— 1933 рокiв геноцидом. Щоправда, цей термiн вiн застосував для означення голоду не лише в Украiнi, а й в Бiлорусi, Казахстанi, на Кубанi[144 - Янукович признал Голодомор Геноцидом // https://focus.ua/country/172318/ (дата звернення 9 червня 2016 р.).]…




«На круги своя»: Голодомор пiсля 2014


Радикальнi змiни в суспiльно-полiтичному життi краiни, анексiя Криму Росiею, вiйна на сходi, рiзке погiршення рiвня життя населення вчергове актуалiзували тему голоду 1932—1933 рокiв. Цього разу вона вписалася, по-перше, в полiтику «декомунiзацii», по-друге – в контекст протистояння з Росiею. «Латентний» антиросiйський змiст Голодомору отримав полiтичну i моральну легiтимацiю. Окупацiя Криму, военна i полiтична пiдтримка Росiею квазiдержавних утворень – Донецькоi i Луганськоi «народних республiк», риторика вищого державного керiвництва Росii, спрямована на заперечення територiальноi цiлiсностi (т. зв. «проект Новоросiя») i самого права Украiни на суверенiтет i державнiсть значно радикалiзували риторику Голодомору. Зокрема, знову вийшла на поверхню тема голоду як наслiдку бездержавностi украiнцiв та одвiчноi антиукраiнськоi полiтики Москви.

П. Порошенко вже в ролi президента на роковини Голодомору у 2014 роцi назвав самопроголошенi ЛНР i ДНР нащадками органiзаторiв голоду 1932—1933 рокiв, i наголосив на тому, що голод був наслiдком вiдсутностi украiнськоi держави та армii[145 - Слово Президента у День вшанування пам’ятi жертв голодоморiв в Украiнi 22 листопада 2014 року, http://www.president.gov.ua/news/slovo-prezidenta-u-den-vshanuvannya-pamyati-zhertv-golodomor-34103 (дата звернення 4 сiчня 2018 р.).].

Наступного року вiн повторив цю тезу, але модифiкував ii, зазначивши, що ще однiею передумовою трагедii був брак едностi серед украiнцiв. Голодомор був названий проявом «багатовiковоi, гiбридноi вiйни, яку Росiя веде проти Украiни»[146 - Виступ Президента на церемонii вшанування пам’ятi жертв Голодоморiв в Украiнi 27 листопада 2015 року. http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-na-ceremoniyi-vshanuvannya-pamyati-zhertv-36377 (дата звернення 2 сiчня 2018 р.).].

У 2016 роцi президент знову звернувся до теми бездержавностi i внутрiшнього розбрату як передумови голодного лихолiття, прямо звертаючись до «отаманщини» перiоду 1917—1920 рокiв. Додався також сюжет про Украiну як неподоланий форпост захисту свободи – як своеi, так i Європи[147 - Виступ Президента Украiни у День пам’ятi жертв голодоморiв в Украiнi 26 листопада 2016 року http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-u-den-pamyati-zhertv-golodomoriv-38850 (дата звернення 20 сiчня 2018 р.).].

У листопадi 2016 року президент доручив урядовi та його структурам розробити i реалiзувати серiю заходiв до 85-i рiчницi Голодомору на 2017— 2018 роки[148 - Указ Президента Украiни вiд 26 листопада 2016 року «Про заходи у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi – геноциду Украiнського народу», http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/523/2016 (дата звернення 17 сiчня 2018 р.).]. Вiдповiдний план заходiв було затверджено урядом аж у серпнi 2017 року. Обидва документи не претендували на креатив: план заходiв був стандартним.

Серед «новинок» можна згадати хiба шо рiшення про створення геоiнформацiйноi системи мiсць, пов’язаних з Голодомором[149 - В адмiнiстрацii Президента можуть i не знати, що така система вже iснуе у проектi Гарвардського украiнського дослiдницького iнституту.], та чергове рiшення збудувати у Киевi пам’ятник Дж. Мейсу (iсторiя з цим пам’ятником тягнеться вже десять рокiв). Навiть слоган дворiчноi кампанii не вражав новизною: «Украiна пам’ятае».

У листопадi 2017 роцi на День пам’ятi жертв голодомору П. Порошенко виступив з черговою просторою промовою, яку можна вважати компендiумом усiх полiтичних формул канонiчного дискурсу Голодомору часiв В. Ющенка, i порiвняв його з Голокостом, закликавши запровадити «вiдповiдальнiсть» за iх заперечення[150 - Виступ Президента Украiни пiд час вшанування пам’ятi жертв Голодомору 1932—33 рокiв в Украiнi, http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-pid-chas-vshanuvannya-pamyati-zhe-44698 (дата звернення 26 березня 2018 р.).].

Певнi новацii в межах канонiчного дискурсу спробували запровадити в Украiнському iнститутi нацiональноi пам’ятi. У 2016 роцi було здiйснено проект «Незламнi», в якому презентувалися бiографii вiдомих украiнцiв, якi в дитинствi пережили голод. Їхнi долi подавалися як приклад незламностi усього украiнського народу[151 - Див.: http://www.memory.gov.ua/page/proekt-nezlamni.].

Інформацiйну кампанiю про голод 1932—1933 рокiв у 2017 роцi було проведено пiд гаслом «Помста за свободу»: Голодомор репрезентувався як каральна акцiя Сталiна за революцiю 1917—1920 рокiв[152 - Див.: http://uinp.gov.ua/news/25-listopada-ukraina-vshanue-zhertv-golodomoru.]. Варто оцiнити винахiдливiсть «мнемонiчних бiйцiв»: у 2017 роцi також вiдзначалася сота рiчниця украiнськоi революцii – двi подii пов’язувалися в один тематичний ряд в рамках единого мнемонiчного простору та единоi iдеологiчноi репрезентацii.

Якщо цi новацii цiлком вписуються в загальну конструкцiю Голодомору, де певнi факти пiдбираються i сортуються для ii пiдтвердження i модифiкацii, то iнший проект: «Люди правди», присвячений змаганням проти замовчування трагедii, подае дещо вiдмiнну перспективу[153 - Див.: http://www.memory.gov.ua/page/lyudi-pravdi-materiali-dlya-zavantazhennya.].

Можливо, найбiльш капiтальним державним проектом, пов’язаним з комеморацiею голоду 1932—1933 рокiв, е рiшення добудувати другу чергу меморiалу пам’ятi жертв Голодомору – з загальним кошторисом у 767,5 млн гривень[154 - Розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв Украiни вiд 6 грудня 2017 року «Про схвалення ескiзного проекту «Реконструкцiя I черги Меморiального комплексу пам’ятi жертв Голодоморiв в Украiнi з будiвництвом II черги Нацiонального музею “Меморiал жертв Голодомору” Меморiального комплексу пам’ятi жертв Голодомору в Украiнi по вул. Лаврськiй, 3 у Печерському районi м. Киева», http://zakon3.rada.gov. ua/laws/show/866—2017-р (дата звернення 10 сiчня 2018 р.).] (майже 28,5 млн доларiв США). Формально це рiшення е символiчним (i матерiальним) пiдтвердженням повернення до iсторичноi полiтики часiв В. Ющенка, – тодi було завершено першу чергу меморiалу. Не менш символiчним е та обставина, що концепцiя, iдея «другоi черги», запропонована керiвництвом, е прямим продовженням канонiчноi версii голоду 1932—1933 рокiв часiв В. Ющенка.

Спроби модифiкувати ii та зробити бiльш вiдкритою i науково обгрунтованою, наразилися на доволi агресивний опiр прихильникiв ортодоксального пiдходу до «Голодомору-геноциду». В концепцii, запропонованiй Мiнiстерством культури Украiни, мiстилася iдея, згiдно з якою меморiал-музей мае стати «центром консолiдацii украiнськоi нацii на темi спiльноi iсторii, без подiлу за полiтичною вiссю «Захiд-Схiд»[155 - Концепцiя Нацiонального музею «Меморiал жертв Голодомору» // http://mincult. kmu.gov.ua/document/245241973/ Концепцiя Нацiонального музею «Меморiал жертв Голодомору»_last.docx.]. Проте, дискусii навiть в межах робочоi групи сягнули такого рiвня напруги, що почалося публiчне з’ясування стосункiв.

«Ортодокси» намагалися не лише зберегти, а й посилити полiтично обумовлену репрезентацiю подii. Зокрема, вiдчайдушно боролися за те, щоб данi про кiлькiсть жертв вiдповiдали формулi 7 млн в Украiнi, 3 млн – поза ii межами. «Ревiзiонiсти», розумiючи, що вiдверто манiпулятивне поводження з фактами, цифрами та iнтерпретацiями провокуе недовiру, намагалися довести необхiднiсть дотримуватися науково обгрунтованих оцiнок втрат.

Результатом суперечок стало публiчне звернення науковцiв до самого президента П. Порошенка iз закликом передати справу розробки концепцii науковцям та пропозицiею не полiтизувати проблему[156 - Науковцi просять, аби концепцiю музею Голодомору розробили в НАН // https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2401594-naukovci-prosat-abi-koncepciu-muzeu-golodomoru-rozrobili-v-nan.html (дата звернення 20 березня 2018 р.).].

Враховуючи ту обставину, що 2018 рiк принесе чергову «напiвкруглу» дату – 85-ту рiчницю голоду 1932—1933 рокiв – можна впевнено очiкувати риторичноi та полiтичноi ескалацii Голодомору, чергового раунду полiтичних манiпуляцiй, моралiзаторськоi демагогii та iдеологiчноi актуалiзацii теми.




Кримiналiзацiя «заперечення»


Історiя перетворення Голодомору на суб’ект полiтики дае, крiм iншого, дуже цiкавий приклад спроб кримiналiзацii дiй, пов’язаних з публiчною незгодою з офiцiйною версiею трактування минулого.

Така практика не е винятковою. В Радянському Союзi «неправильне» трактування iсторii могло бути витлумачене як антирадянська агiтацiя i пропаганда: випадки засудження за кримiнальними статтями тих, хто не дотримувався офiцiйноi версii минулого, вiдомi з iсторii дисидентського руху в Украiнськiй РСР у 1960—1970-тi роки.

У сучаснiй Украiнi одним iз центральних аргументiв на користь запровадження адмiнiстративноi чи кримiнальноi вiдповiдальностi за «заперечення Голодомору» е посилання на «европейський досвiд»: зазвичай такi посилання мають декларативний характер, бо в жодному обгрунтуваннi не мiстилося аналiзу цього досвiду. Тобто, досвiд згадуеться i використовуеться як аргумент, але вiн навiть не описуеться, принаймнi в контекстi кримiналiзацii «заперечення Голодомору».

Кримiналiзацiя заперечення Голокосту i геноциду вже мае власну iсторiю – як полiтичну, так i наукову. Заперечення Голокосту (як такого) е незаконним в 13 краiнах Європи, найжорсткiшi закони проти заперечення Голокосту в краiнах, де знищення евреiв вiдбувалося пiд час Другоi свiтовоi вiйни пiд орудою держави (Нiмеччина, Австрiя, Румунiя).

Парламенти Нiдерландiв та Італii у 2006—2007 роках розглядали питання про кримiналiзацiю заперечення Голокосту, однак не схвалили вiдповiдних рiшень. В Іспанii Конституцiйний суд визнав кримiнальне переслiдування за заперечення Голокосту антиконституцiйним.

У Францii було кримiналiзовано заперечення не лише Голокосту, але й геноциду вiрмен у 1915 р. Дебати щодо кримiналiзацii заперечення геноциду вiрмен тривали понад двадцять рокiв i не вщухають i далi.

У лютому 2007 р. представники Нiмеччини виступили з iнiцiативою ухвалення Європарламентом закону, згiдно з яким «кожна держава (Євросоюзу. – Г. К.) вживатиме заходiв, якi забезпечать покарання навмисного поводження такого типу: «публiчне виправдання, заперечення чи вульгарна баналiзацiя злочинiв геноциду, злочинiв проти людства та вiйськових злочинiв» – хоча в поясненнях i йдеться про покарання таких дiй, лише якщо вони призводять до порушення громадського порядку, мiстять загрозу чи образу, – ця пропозицiя викликала тривогу щодо можливого довiльного трактування цих ознак.

19 квiтня 2007 року Європарламент таки ухвалив проект закону, який мав запровадити кримiнальну вiдповiдальнiсть (позбавлення волi строком до трьох рокiв) за зумиснi дii, що заохочують до насилля чи ненавистi на пiдставi раси, кольору шкiри, релiгii, походження, нацiональностi чи етнiчних ознак. Така ж вiдповiдальнiсть передбачена була за заперечення чи навмисну тривiалiзацiю (gross trivialization) злочину геноциду, злочинiв проти людяностi та вiйськових злочинiв. Цей проект був витлумачений саме як такий, що спрямований проти «заперечення Голокосту»[157 - Bilefsky D. EU adapts measures outlawing Holocaust denial, New York Times, 2007, 19 April, http://www.nytimes.com/2007/04/19/world/europe/19iht-eu.4.5359640. html?_r=2 (дата звернення 18 квiтня 2016 р.).]. Щоправда, ухвалення такого «загальноевропейського» закону було радше символiчним актом. Практичне використання цього акту можливо лише в рамках нацiонального законодавства.

Загалом посилання на законодавство европейських краiн як на прецедент для кримiналiзацii заперечення Голодомору як геноциду в Украiнi е некоректним i манiпулятивним[158 - Манiпулятивнiсть в цьому разi означае полiтично вмотивоване, зазвичай упереджене трактування фактiв i подiй з метою введення в оману, керування реакцiями, досягнення бажаного результату.] з декiлькох причин.

По-перше, в жодному з законодавчих актiв згаданих краiн не передбачено покарання за iнтерпретацiю. Йдеться або про висловлення публiчноi зневаги до жертв Голокосту, або про намагання виправдати злочини нацистiв, або навмисно применшити iх, або про фактичну пропаганду антисемiтизму, нацiональноi чи расовоi ворожнечi – усе це стосуеться того, що можна назвати «запереченням Голокосту».

По-друге, там, де йдеться про кримiнальну вiдповiдальнiсть, дуже детально прописанi варiанти вiдповiдних дiй, за якi цю вiдповiдальнiсть передбачено (те, що було запропоновано В. Ющенком, дае простiр для надто вiльноi iнтерпретацii передбачуваного злочину).

По-трете, в багатьох випадках законодавство европейських краiн щодо «заперечення Голокосту» мiстить формулювання, де йдеться про те, що заперечення Голокосту i геноциду е де-факто i де-юре виправданням злочинiв проти людяностi i зокрема – военних злочинiв часiв Другоi свiтовоi вiйни. Про Голокост окремо там взагалi не йдеться.

По-четверте, рiвень полiтичноi i правовоi культури в Украiнi, де закони довiльно трактують на догоду полiтичнiй кон’юнктурi, а судова система е вщент корумпованою i залежною вiд влади i капiталу, впровадження такого закону гарантовано забезпечуе зловживання.

По-п’яте, законодавство щодо заперечення Голокосту i геноциду в европейських краiнах далеко не завжди схвально сприймаеться як громадськiстю, так i професiйними юристами.

Тi суспiльнi кола, для яких свобода слова е передумовою iх iснування, налаштованi до цього законодавства надзвичайно критично[159 - Цiкавий огляд наявних практик на рiвнi мiжнародного права i суспiльних реакцiй на них див.: Hayden Robert M. «Genocide Denial» Laws as Secular Heresy: A Critical Analysis with Reference to Bosnia // Slavic Review 67. – no. 2 (Summer 2008). – Р. 384—407.]. У Францii, зокрема, намагання запровадження кримiнальноi вiдповiдальностi за «заперечення геноциду вiрмен 1915 року спричинило рух iсторикiв «Свободу iсторii!» (2005), який став мiжнародним. Пiд «Вiдозвою з Блуа» (2008), яка е протестом проти регулювання державою «iсторичноi правди», пiдписалося бiльше тисячi трьохсот iсторикiв з сорока дев’яти краiн свiту[160 - http://www.lph-asso.fr/index1307.html?option=com_content&view=article&id=47&Itemid=14&lang=en.] – серед iнiцiаторiв i перших пiдписантiв вiдозви: П. Нора, Е. Гобсбаум, К. Гiнзбург, А. та Я. Ассмани, Т. Г. Еш.

Зазвичай закони щодо «заперечення Голокосту» критикують лiберали або лiвi iнтелектуали. Утiм, не так давно до них приедналися правi i популiсти. Певного роду ревiзiонiзм стосовно Голокосту як «глобальноi iкони» спостерiгаеться в Польщi, Угорщинi, Литвi. В Украiнi iдея кримiналiзацii «заперечення Голодомору» виникла вже тодi, коли сам факт голоду 1932—1933 рокiв заперечували хiба що окремi особи – переважно з провокативними намiрами. Утiм, iнiцiаторiв кримiналiзацii це мало цiкавило. Ідея покарання за заперечення виникла в момент гостроi полiтичноi кризи i була надто очевидним проявом бажання використати Голодомор як полiтичне знаряддя для дискредитацii, чи у випадку успiху – залякування опонентiв. Утiм, враховуючи те, що реальних перспектив ухвалення такого акту не було, можна з великою вiрогiднiстю припустити, що йшлося саме про дискредитацiю та перетворення iдеi кримiналiзацii на додаткову символiчну зброю.

Ухвалення у 2006 роцi закону про Голодомор, цей найбiльший успiх В. Ющенка на полi наступальноi iсторичноi полiтики, як з’ясувалося, було лише прелюдiею до радикальнiших дiй президента та його прибiчникiв у парламентi. Закон мiстив норму, згiдно з якою «публiчне заперечення Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi е наругою над пам’яттю мiльйонiв жертв Голодомору, приниженням гiдностi Украiнського народу i е протиправним»[161 - Закон Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв в Украiнi», http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/376—16 (дата звернення 16 червня 2016 р.).].

21 грудня 2006 року народнi депутати вiд опозицiйних фракцiй Я. Кендзьор та Р. Чубаров зареестрували у вiдповiдному комiтетi Верховноi Ради проект закону про внесення змiн до Кримiнального кодексу Украiни (щодо вiдповiдальностi за публiчне заперечення факту Голодомору 1932—1933 рокiв як геноциду Украiнського народу)»[162 - http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=29140 (дата звернення 20 жовтня 2007 р.).]. Змiщення акценту було вражаючим – йшлося про кримiналiзацiю заперечення вже не факту голоду 1932—1933 рокiв, а заперечення його як геноциду.

Враховуючи ту обставину, що й досi тривають науковi дискусii, зокрема на мiжнародному рiвнi, щодо правомiрностi вживання цього термiна стосовно голоду 1932—1933 рокiв, ця iнiцiатива виглядала, м’яко кажучи, неоднозначною. Особливого присмаку iй додавало те, що депутати-iнiцiатори були колишнiми дисидентами, для яких боротьба за свободу слова була не абстракцiею, а частиною бiографii. У березнi 2007 року депутати вiд Партii регiонiв зажадали повернення проекту на доопрацювання[163 - http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=29753 (дата звернення 20 жовтня 2007 р.).], однак його було вiдкликано в зв’язку з тим, що суб’ектом законодавчоi iнiцiативи знову виступив сам президент.

28 березня 2007 р. В. Ющенко подав законопроект «Про внесення змiн до Кримiнального та Кримiнально-процесуального кодексiв Украiни (щодо вiдповiдальностi за заперечення Голодомору)». Президент пропонував запровадити кримiнальну вiдповiдальнiсть за «заперечення Голодомору 1932—1933 рокiв як геноциду Украiнського народу та Голокосту як геноциду еврейського народу»[164 - Пояснювальна записка до проекту Закону Украiни «Про внесення змiн до Кримiнального та Кримiнально-процесуального кодексiв Украiни» // Архiв автора. – С. 2. Документ було скопiйовано з офiцiйного сайту Верховноi Ради Украiни (www.gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n?webproc4_1?id=&pf3511=29881) у жовтнi 2007 року, однак зараз доступу до цього документа немае.].

Таке публiчне заперечення та виготовлення i розповсюдження вiдповiдних матерiалiв пропонувалося карати штрафом вiд ста до трьохсот неоподаткованих мiнiмумiв доходiв громадян[165 - Неоподаткований мiнiмум доходiв громадян складав 17 гривень на мiсяць, отже, розмiр штрафу складав вiд 1700 до 5100 гривень, або $340—$1020 (обмiнний курс 5.05 грн за долар США).], або позбавленням волi на строк до двох рокiв. Тi самi дii, вчиненi службовими особами або якщо вони вчиненi повторно, мали каратися позбавленням волi на строк до 4 рокiв[166 - Пояснювальна записка до проекту Закону Украiни «Про внесення змiн до Кримiнального та Кримiнально-процесуального кодексiв Украiни» // Архiв автора. – С. 2.]. Йшлося про внесення змiн до статтi 442 КК Украiни «Геноцид». Формально, мабуть, йшлося про конкретизацiю пункту попереднього закону («Про Голодомор 1932—1933 рокiв») щодо протиправностi заперечення голоду 1932—1933 рокiв.

Неформально знову йшлося про те, щоб впровадити вiдповiдальнiсть за заперечення не самого факту голоду 1932—1933 рокiв, а його трактування як геноциду. Пункт про посадових осiб, мабуть, був сигналом мiсцевiй владi схiдних i пiвденних регiонiв, яка досить часто або просто нехтувала вказiвками президента щодо вшанування пам’ятi загиблих, або саботувала iх, або навiть чинила опiр вiдповiдним мiсцевим громадським iнiцiативам. Додавання пункту про Голокост явно мало на метi глибшу легiтимацiю iнiцiативи свiтовим досвiдом (проект мiстив прямi посилання на закони про заперечення Голокосту в краiнах Європи, Америки i Близького Сходу)[167 - Варто зауважити, що в iнiцiаторiв вiдозви не було якихось явних заперечень щодо квалiфiкацii конретноi подii – депортацii вiрмен у 1915 роцi в Османськiй iмперii, яка фактично перетворилася на фiзичне знищення частини депортованих. Заперечення викликало намагання частини полiтикiв запровадити на державному рiвнi покарання за iнтерпретацiю iсторичноi подii, що, по-перше, створювало загрозу для свободи слова, по-друге, засадничо обмежувало можливостi наукового пошуку, по-трете, узаконювало ситуацiю, в якiй певна полiтична сила при владi могла нав’язувати свою позицiю щодо свободи висловлювань усьому суспiльству загалом i професiйним iсторикам зокрема. «Історiя, – йшлося у вiдозвi, – не може бути служницею поточноi полiтики, так само як вона не може писатися на догоду конкуруючим версiям пам’ятi. У вiльнiй державi жодна полiтична сила не мае права визначати iсторичну правду та обмежувати свободу iсторикiв загрозою кримiнального переслiдування.Ми пропонуемо урядам визнати, що хоч вони несуть вiдповiдальнiсть за збереження колективноi пам’ятi, вони не мають встановлювати певну офiцiйну iстину за допомогою законiв, застосування яких може мати серйознi наслiдки для професii iсторика i для iнтелектуальноi свободи в цiлому. У демократичному суспiльствi свобода для iсторii – це свобода для всiх» http://www.lph-asso.fr/index.php?option=com_ content&view=article&id=47&Itemid=14&lang=enУ 2012 роцi Конституцiйний суд Францii скасував згаданий закон як такий, що обмежуе конституцiйне право громадян на свободу слова.Якщо брати до уваги вже згаданий парадигматичний приклад щодо кримiналiзацii заперечення Голокосту (Holocaust denial), то неважко помiтити, що критика цих практик – здебiльшого справа лiберальноi чи лiво-лiберальноi iнтелiгенцii, переважно з унiверситетiв, засобiв масовоi iнформацii. Ця критика не стосуеться iсторичноi подii як такоi, вона спрямовуеться полiтичноi iнструменталiзацii iсторii як загрози свободi слова. Вся подальша iсторiя спроб кримiналiзацii «заперечення Голодомору» з посиланням на «европейскi» чи «свiтовi» практики виглядае як вибiрковий пiдхiд до цих практик: згадуються (у найзагальнiший спосiб) вiдповiднi практики «заперчення Голокосту» i покарання за це, взагалi не згадуються дискусii i критика цих практик.Важливою визначальною рисою цих спроб е те, що на вiдмiну вiд «европейських практик», якi пов’язують заперечення Голокосту з поширенням ксенофобii, виправданням чи тривiалiзацiею злочинiв проти людяностi, украiнськi законодавцi намагаються кримiналiзувати певну iнтерпретацiю iсторичноi подii. Інодi в одному й тому самому проектi закону можна побачити формулювання, якi стосуються i заперечення факту голоду 1932—1933 рокiв, i заперечення його iнтерпретацii як геноциду. Важко з’ясувати – чи це робиться навмисно, чи це прояв низькоi правовоi культури украiнських законодавцiв.Не меншою «цiкавинкою» цих спроб е практика урiвнювання Голодомору i Голокосту шляхом кримiналiзацii iх заперечення як рiвнозначних подiй. У цих випадках згадка про Голокост виконуе легiтимуючу фукцiю для кримiналiзацii «заперечення Голодомору», але i зраджуе певнi полiтичнi iнтереси. Це урiвнювання також створюе певнi «незручностi» в контекстi iмплементацii «меморiальних законiв» квiтня 2015 року. Один з них забороняе «зневажливi» висловлювання щодо учасникiв боротьби за незалежнiсть i зобов’язуе громадян вшановувати iх. Вiдповiдно, згадка про спiвучасть деяких борцiв за незалежнiсть у Голокостi чи у спiвпрацi з режимом, який вчинив Голокост, може бути потрактована як «зневага».].

Цiкаво, що в пояснювальнiй записцi до законопроекту стверджувалося, що «прийняття Закону сприятиме консолiдацii Украiнського народу, громадян усiх нацiональностей навколо iдеi утвердження в суспiльствi нетерпимостi до будь-яких проявiв насильства, посиленню поваги до життя, прав та свобод громадянина, змiцненню мiжнацiональноi злагоди та громадянського миру в Украiнi»[168 - Пояснювальна записка до проекту Закону Украiни «Про внесення змiн до Кримiнального та Кримiнально-процесуального кодексiв Украiни» // Архiв автора.]. Як саме адмiнiстративне та кримiнальне переслiдування за «неправильне» трактування голоду 1932—1933 рр. сприятиме змiцненню мiжнацiональноi злагоди та громадянсько-го миру в краiнi, автори записки не пояснювали.

Ця частина аргументацii на користь кримiналiзацii заперечення Голодомору i Голокосту як актiв геноциду виглядае ще цiкавiшою в свiтлi матерiалiв, розмiщених на офiцiйному сайтi президента Украiни. Зокрема, там йшлося про таке: «Найбiльшi масштаби Голодомору були в регiонах, де сконцентрована електоральна база антикризовоi коалiцii[169 - Самоназва парламентськоi коалiцii (Партii регiонiв, комунiстiв i соцiалiстiв), яка виникла в червнi 2006 р. як альтернатива «помаранчевiй коалiцii», що так i не утворилася. Створення «антикризовоi коалiцii» призвело до формування парламентськоi бiльшостi та уряду з опонентiв президента В. Ющенка.]. Однак в силу недостатньоi поiнформованостi, радянськоi пропаганди та нечiткоi позицii лiдерiв коалiцii мешканцi цих територiй не розумiють справжнiх наслiдкiв цiеi трагедii. За даними соцопитувань, лише 40 % респондентiв на Сходi (з тих, хто визначився з вiдповiддю) згоднi, що Верховна Рада повинна законодавчо визнати Голодомор 1932—1933 рокiв актом геноциду Украiнського народу. На Пiвднi – 64 %, що також менше, нiж в середньому по Украiнi (71,4 %)»[170 - Визнання голодомору 1932—1933 рокiв актом геноциду Украiнського народу // Офiцiйне Інтернет-представництво Президента Украiни http://www.prezident. gov.ua/content/p_150_18.html (дата звернення 31 жовтня 2007 р.).]. Отже, зрозумiло, в якi регiони спрямовувалася iнiцiатива президента, спрямована на просування «едино вiрного» трактування голоду 1932—1933 рокiв.

Вона, щоправда, викликала заперечення юристiв з апарату Верховноi Ради. У висновку Головного науково-експертного управлiння Верховноi Ради йшлося про те, що в даному разi йдеться про намагання кримiналiзувати дiяння, яке е «формою вираження певних поглядiв та переконань». Обмеження такого права допускалося Конституцiею Украiни лише в iнтересах нацiональноi безпеки, територiальноi цiлiсностi або громадського порядку, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутацii або прав iнших людей, для запобiгання розголошенню iнформацii, одержаноi конфiденцiйно, або для пiдтримання авторитету i неупередженостi правосуддя – вiдповiдно до ст. 34 Конституцii Украiни. В коментарi юристiв наголошувалося на тому, що «сам факт висловлення (навiть публiчного) особою незгоди з положенням того чи iншого закону, а тим бiльш – з оцiнкою певного факту чи iсторичноi подii не може вважатися суспiльно небезпечним дiянням, а тому не вбачаеться належних пiдстав для встановлення за нього кримiнальноi вiдповiдальностi»[171 - Висновок на проект Закону Украiни «Про внесення змiн до Кримiнального та Кримiнально-процесуального кодексiв Украiни» // Архiв автора. – С. 1—2.].

Хоча президент i визначив цей законопроект як невiдкладний[172 - Ющенко внiс до ВР законопроект про встановлення кримiнальноi вiдповiдальностi за заперечення Голодомору // Кореспондент.net. – 2007. – 28 березня. – http://ua.korrespondent.net/main/69866.], в планi роботи вiдповiдного комiтету Верховноi Ради його розгляд було поставлено на травень 2007 року. Проте через два днi пiсля внесення законопроекту президент В. Ющенко пiдписав указ про розпуск парламенту. Криза влади перейшла в гостру форму, а питання про голод 1932—1933 рокiв також сягнуло крайньоi межi полiтизацii – варто звернути увагу хоча б на той факт, що складовою пакету полiтичного компромiсу, запропонованого В. Ющенком, було прийняття закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть за заперечення Голодомору i Голокосту як геноциду (зокрема, разом iз законами про опозицiю чи про змiни до Конституцii)[173 - Ющенко перезавантажив матрицю // Украiнська правда. – 2007. – 25 квiтня. – http://www.pravda.com.ua/news/2007/4/25/58014.htm.].

У жовтнi 2007 року пiсля дострокових виборiв до Верховноi Ради, коли виникла перспектива утворення пропрезидентськоi бiльшостi у парламентi, В. Ющенко публiчно заявив, що ще раз запропонуе проект цього закону на розгляд парламенту. 23 листопада 2007 року, напередоднi вiдзначення рiчницi голоду 1932—1933 року, законопроект було вiдкликано, мабуть, через те, що цього дня розпочала роботу новообрана Верховна Рада.

Питання про кримiналiзацiю «заперечення Голодомору» було предметом активного лобiювання представниками Украiнськоi народноi партii[174 - Украiнська народна партiя (УНП) створена пiд проводом Ю. Костенка на основi одного з уламкiв Народного руху Украiни (що розколовся 1999 р.). Партiя iснуе пiд цiею назвою з сiчня 2003 р., ii провiд складаеться з ветеранiв-засновникiв НРУ (Ю. Костенко, І. Драч, М. Горинь, Д. Павличко). УНП репрезентуе себе як право-центристську партiю, в ii iдеологiчних настановах простежуються очевиднi ознаки культурницького нацiоналiзму зразка ХІХ ст.]: пiдставою для цього ii представники вважали наявнiсть полiтичного опору державнiй полiтицi з ушанування жертв голоду 1932—1933 рокiв. Пiд час створення блоку «Наша Украiна – Народна самооборона» на позачергових парламентських виборах 2007 р. представники УНП вимагали внести пункт про кримiналiзацiю «заперечення Голодомору» до програми блоку, а пiсля виборiв звернулися до керiвництва «демократичноi коалiцii» зi спецiальною заявою про необхiднiсть першочергового ухвалення закону «Про встановлення кримiнальноi вiдповiдальностi за публiчне заперечення голодомору 1932—1933 року як акту геноциду украiнського народу».

Представник проводу партii, директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнологii академiк Г. Скрипник заявила, що «такий закон, по-перше, допоможе розставити крапки над „i“ в украiнськiй iсторii як iсторii Украiнськоi держави, а не фрагмента Росiйськоi iмперii. По-друге, вiн припинить полiтичнi спекуляцii довкола трагiчноi сторiнки украiнськоi iсторii, до яких вдаються деякi полiтики, нехтуючи почуттями тих, хто пережив цю трагедiю, та пам’яттю тих, хто помирав у муках»[175 - Ганна Скрипник закликала якнайшвидше узаконити кримiнальну вiдповiдальнiсть за заперечення Голодомору // http://www.unp-ua.org Сайт Украiнськоi народноi партii (дата звернення 20 листопада 2007 р.).].

7 грудня 2007 р., вже пiсля створення умовно пропрезидентськоi коалiцii у Верховнiй Радi, президент В. Ющенко подав на розгляд парламенту 13 невiдкладних законопроектiв. Серед них був i згаданий законопроект про кримiналiзацiю заперечення факту Голодомору i Голокосту як геноциду – точна копiя попереднього. Знову йшлося про заперечення Голодомору й Голокосту як факту геноциду. Цiкаво, що в пояснювальнiй записцi до проекту закону необхiднiсть запровадження кримiналiзацii такого роду заперечення пояснювалося також «необхiднiстю попередження вiдповiдноi поведiнки, а вiдтак, виключення ii суспiльноi небезпеки, унеможливлення заподiяння шкоди фiзичнiй та юридичнiй особi, суспiльству i державi»[176 - Пояснювальна записка до проекту Закону Украiни «Про внесення змiн до Кримiнального та Кримiнально-процесуального кодексiв Украiни» // http://gska2.rada.gov. ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=30993 (дата звернення 24 сiчня 2008 р.)]. Як саме iнтерпретацiя Голодомору, вiдмiнна вiд запропонованоi президентом В. Ющенком, може заподiяти перелiченi рiзновиди шкоди згаданим суб’ектам, в записцi не пояснювалося. Варто звернути увагу й на вже звичнi суперечностi в текстi – в одному мiсцi йшлося про заперечення Голодомору i Голокосту як таких, в iншому – як актiв геноциду. Чи це було зроблено навмисно, чи за недбалiстю – в обох випадках це не може не спровокувати питання про вiдповiдальнiсть полiтикiв за своi дii (чи про ii вiдсутнiсть).

У сiчнi 2008 р. президентський законопроект було продубльовано iнiцiативою двох депутатiв з президентськоi фракцii «Наша Украiна – Народна Самооборона». Б. Тарасюк i Я. Кендзьор спрямували до Верховноi Ради законопроект «Про внесення змiн до Кримiнального кодексу Украiни» (щодо вiдповiдальностi за публiчне заперечення факту Голодомору 1932—1933 рокiв як геноциду украiнського народу). Депутати вiд «демократичноi коалiцii» пропонували запровадити покарання за дiяння, зазначене в назвi законопроекту, та «за виготовлення матерiалiв iз публiчним запереченням цього факту з метою iх розповсюдження або розповсюдження таких матерiалiв» – арешт на строк до шести мiсяцiв або позбавлення волi на строк до трьох рокiв»[177 - http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31473 // (дата звернення 24 сiчня 2008 р.).]. Цiкаво, що в текстi пояснювальноi записки автори в рiзних мiсцях вживали рiзнi формулювання: в одному випадку йшлося просто про заперечення факту Голодомору, в другому – про заперечення Голодомору як геноциду, в третьому – про «заперечення факту геноциду украiнського народу»[178 - Там само.].

На переговорах про вiдтворення коалiцii Блоку Юлii Тимошенко та Нашоi Украiни – Народноi Самооборони, зруйнованоi в ходi кризи влади весни—лiта 2008 р., вiн однiею з умов висунув ухвалення закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть за заперечення Голодомору як геноциду.

До «пакету» домовленостей входили також полiтично вельми сенситивнi закони про лiквiдацiю депутатськоi недоторканностi та про мiсцеве самоврядування. Питання про iнтерпретацiю найбiльшоi трагедii украiнцiв у ХХ ст. вкотре пiдносилося у зв’язку iз з’ясуванням полiтичних стосункiв з опонентами i колишнiми союзниками…[179 - В iсторii спроб «кримiналiзацii» заперечення голоду 1932—1933 рокiв простежуеться ще один вельми показовий з погляду полiтичноi i правовоi культури украiнських полiтичних елiт нюанс. Наприкiнцi 1980-х рокiв одним з найпотужнiших аргументiв на користь «вiдновлення iсторичноi справедливостi» була теза про заборону теми як такоi радянською владою. Пiсля приходу до влади полiтичних сил, якi позицiонували себе як носiiв справжньоi демократii, знову виникла спокуса заборони, хоча цього разу – випереджувальноi заборони небажаних способiв iнтерпретацii теми. Морально-етична аргументацiя такоi заборони корумпуеться ii полiтичною вмотивованiстю i фактичним поверненням практик, пов’язаних з обмеженням свободи слова, нехай i часткових, до того ж таких, що суперечать Конституцii.].

Усi цi мiркування стали неактуальними пiсля реваншу 2010 року, коли В. Янукович став президентом а його прибiчники i союзники сформували таку бiльшiсть в парламентi, що навiть спромоглися внести змiни до Конституцii Тим не менш у 2010 роцi на поверхню полiтичного життя знову виринуло питання про «кримiналiзацiю заперечення Голодомору». Спочатку депутат вiд Партii регiонiв В. Кисельов запропонував змiнити слово «геноцид» на «трагедiю» у першому пунктi Закону «Про Голодомор 1932— 1933 рокiв в Украiнi»[180 - Проект Закону про внесення змiн до статтi 1 Закону Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв в Украiнi», http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511= 37774 (дата звернення 15 сiчня 2016 р.).].

У вiдповiдь депутат вiд опозицii Ю. Кармазiн виступив з контр-iнiцiативою[181 - Проект Закону про внесення змiн до статтi 1 Закону Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв в Украiнi» (щодо визнання Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi геноцидом Украiнського народу – злочином Всесоюзноi комунiстичноi партii (б) та ii фiлiалу – Комунiстичноi партii (б) Украiни проти Украiнського народу), http://w1. c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=37888 (дата звернення 15 сiчня 2016 р.).], запропонувавши зазначити конкретних винуватцiв Голодомору у текстi закону, йшлося про Комунiстичну партiю Украiни. Креативний депутат вiд Партii регiонiв вiдповiв вдосконаленою версiею свого законопроекту – вiн запропонував вилучити з тексту закону слова про «злочинний тоталiтарний режим». Утiм, у парламентськоi бiльшостi були значно цiкавiшi заняття, пов’язанi з перерозподiлом не так символiчного, як цiлком конкретного капiталу. Тому обидва законопроекти було знято з розгляду.

Однак у кiнцi 2010 року черговий депутат вiд опозицii С. Курпiль запропонував доповнити закон 2006 року посиланням на карнiсть «заперечення Голодомору як геноциду» вiдповiдно до законодавства, а Кодекс про адмiнiстративнi правопорушення доповнити статтею про адмiнiстративну вiдповiдальнiсть за таке заперечення (штраф)[182 - Проект Закону про внесення змiн до статтi 2 Закону Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв в Украiнi» (щодо вiдповiдальностi за публiчне заперечення факту Голодомору 1932—1933 рокiв як геноциду Украiнського народу), http: // w1.c1.rada. gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=39189; Проект Закону про внесення змiн до Кодексу Украiни про адмiнiстративнi правопорушення (щодо вiдповiдальностi за публiчне заперечення факту Голодомору 1932—1933 рокiв як геноциду Украiнського народу), http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=39189 (дата звернення 15 сiчня 2016 р.).]. Обидва законопроекти скорiш за все були спрямованi проти президента В. Януковича, який, як уже згадувалося, публiчно висловився проти використання слова «геноцид» стосовно голоду 1932—1933 рр. Зрозумiло, обидва законопроекти пiшли в архiв. Невдовзi туди ж попрямував В. Януковiч, Партiя регiонiв i комунiсти.

Через рiк пiсля Євромайдану i повстання зими 2013/14 рокiв, у листопадi 2014 року депутати вiд ВО «Свобода», яке не пройшло до парламенту за партiйними списками на позачергових виборах жовтня 2014 року, нагадали про себе, вкотре запропонувавши впровадити кримiнальну вiдповiдальнiсть за заперечення Голодомору як факту геноциду украiнського народу, а також заперечення Голокосту як факту геноциду еврейського народу.

Уже звично Голокост використовувався як додатковий аргумент для просування iдеi про кримiналiзацiю «заперечення факту Голодомору»[183 - Проект Закону про внесення змiн до Кримiнального та Кримiнально-процесуального кодексiв Украiни (щодо встановлення вiдповiдальностi за публiчне заперечення Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi як факту геноциду Украiнського народу, Голокосту як факту геноциду еврейського народу), http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=52360 (дата звернення 16 сiчня 2016 р.).]. Використання теми Голокосту депутатами партii, керiвництво якоi вiдоме своiм антисемiтизмом, виглядало як поганий анекдот. Депутати-нацiоналiсти запропонували карати «заперечення факту» позбавленням волi на строк вiд 6 мiсяцiв до 3 рокiв, або на термiн до 5 рокiв (при повторному порушеннi закону). Законопроект був поданий до Дня пам’ятi жертв голодоморiв (в 2014 роцi вiн вiдзначався 22 листопада), проте був знятий з розгляду внаслiдок закiнчення термiну повноважень Верховноi Ради.

Пiсля парламентських виборiв 2014 року тема «кримiналiзацii заперечення» виринула знову. Наприкiнцi квiтня 2015 року вiдповiдний законопроект був поданий «позафракцiйним» депутатом iз Харкова, мiльйонером i вiдомим еврейським громадським дiячем Олександром Фельдманом.

Щоправда, цього разу вже Голодомор використовувався «у парi» як додатковий аргумент у «кримiналiзацii заперечення» Голокосту. О. Фельдман вказував на те, що встановлення великого штрафу або тюремне ув’язнення вiд двох до чотирьох рокiв за «заперечення Голокосту або Голодомору… сприятиме захисту репутацii та прав осiб, постраждалих вiд Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi та вiд Голокосту, а також пiдвищенню авторитету Украiни на мiжнароднiй аренi»[184 - ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до проекту закону Украiни «Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв Украiни (щодо кримiнальноi вiдповiдальностi за заперечення Голодомору та Голокосту)», http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_ 1?pf3511=54987 (дата звернення 16 сiчня 2016 р.).].

Фактично, законопроект опосередковано спрямовувався проти нацiоналiстичних партiй та органiзацiй, якi розгорнули в рамках «декомунiзацii» кампанiю глорiфiкацii ОУН та ii дiячiв, члени якоi брали участь в Голокостi. Законопроект було подано негайно пiсля ухвалення Верховною Радою «меморiальних законiв» 2015 року[185 - Див. докладнiше: Касьянов Г. Past continuous: iсторична полiтика 1980-х – 2000-х. Украiна та сусiди. – К., 2018. – С. 293—321. On-line: Касьянов Г. Історична полiтика i меморiальнi закони в Украiнi. Початок ХХІ ст., http://kennankyiv.org/wp-content/uploads/2016/12/Kasianov.pdf.], якi створювали сприятливий грунт для уславлення тих органiзацiй, якi мали вiдношення до екстермiнацii евреiв пiд час Другоi свiтовоi вiйни. У 2016 роцi законопроект знято з розгляду його автором.

Зауважимо, що в одному з меморiальних законiв квiтня 2015 року, названих «декомунiзацiйними»[186 - Про засудження комунiстичного та нацiонал-соцiалiстичного (нацистського) тоталiтарних режимiв в Украiнi та заборону пропаганди iхньоi символiки, http://zakon5. rada.gov.ua/laws/show/317—19.], Голодомор фiгурував як один iз злочинiв «комунiстичного режиму».

В лютому 2016 року «колектив авторiв»-парламентарiв запропонував запровадити кримiнальну вiдповiдальнiсть – цього разу за «Публiчне заперечення Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi, як геноциду украiнського народу, Голокосту, як геноциду еврейського народу, геноциду кримськотатарського народу при департацii (так в текстi. – Г. К.) кримських татар у 1944 роцi, а так само виготовлення i розповсюдження матерiалiв з таким запереченням»[187 - Закон Украiни «Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв Украiни (щодо кримiнальноi вiдповiдальностi за заперечення Голодомору, Голокосту, геноциду кримськотатарського народу), http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58243 (дата звернення 29 грудня 2017 р.).].

Передбачалося покарання у виглядi штрафу вiд трьох до десяти тисяч[188 - Вiд 34 до 170 000 гривень (тобто вiд $1,4 do $6300).] неоподаткованих мiнiмумiв або через позбавлення волi на термiн до п’яти рокiв. Додавання геноциду кримськотатарського народу було актуалiзовано анексiею Криму i переслiдуваннями кримськотатарських активiстiв на пiвостровi. Варто пам’ятати i про те, що у 2015 роцi украiнський парламент нарештi офiцiйно визнав депортацiю кримських татар 1944 року геноцидом, на це знадобилося лише чверть столiття.

Цi пропозицii було також вiдтворено у законопроектi щодо змiн до згаданого «декомунiзацiйного» закону, розроблених ще в 2016 роцi – мабуть iнiцiатори, не розраховуючи на те, що вдасться ухвалити окремий закон про кримiналiзацiю, вирiшили упакувати його в iнший, який до того ж формально був реалiзацiею критичних зауважень Венецiанськоi комiсii[189 - Див.: Порiвняльна таблиця до проекту Закону Украiни «Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв Украiни у сферi засудження тоталiтарних режимiв щодо приведення iх у вiдповiднiсть до вимог статтi 10 Конвенцii про захист прав людини i основоположних свобод», http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511= 59178 (дата звернення 1 березня 2017 р.).].

У 2017 роцi тему пiдхопив президент П. Порошенко, В день пам’ятi жертв голодомору (25 листопада) вiн заявив, що треба ухвалити закон про вiдповiдальнiсть (вiн не уточнив яку саме) за заперечення Голодомору i Голокосту[190 - http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-pid-chas-vshanuvannya-pamyati-zhe-44698 (дата звернення 1 грудня 2017 р.).]. На допомогу президенту прийшли депутати-нацiоналiсти. 28 листопада 2017 року парламентарi вiд ВО «Свобода» (якi пройшли до Верховноi Ради за мажоритарними округами) зареестрували законопроект, в якому пропонувалися тi ж самi санкцii, як i в проектi iхнiх колег. Щоправда, «свободiвцi» не переймалися трактуванням Голокосту та депортацii кримских татар, iх проект стосувався лише «заперечення Голодомору як геноциду»[191 - Закон Украiни «Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв Украiни (щодо кримiнальноi вiдповiдальностi за заперечення Голодомору», http://w1.c1.rada.gov. ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62982 (дата звернення 29 грудня 2017 р.).].

Як бачимо, полiтична суб’ектнiсть Голодомору сягнула такого рiвня, що його намагаються використовувати з метою запровадження практик, якi покликанi регулювати способи трактування i тлумачення минулого за допомогою адмiнiстративних та кримiнальних покарань. Такий рiвень суб’ектностi, фактичне перетворення Голодомору на iнструмент регулювання, примусу i насильства у разi практичноi реалiзацii може серйозно ускладнити суспiльне сприйняття репрезентацiй голоду 1932—1933 рокiв, яке i далi залишаеться неоднозначним.




Суспiльнi вимiри


За роки iснування Украiни як суверенноi держави встановився певний алгоритм звернення влади i полiтикiв до теми голоду 1932—1933 рр. i використання Голодомору.

Можна виокремити принаймнi три суспiльних ситуацii, якi актуалiзували тему iдеологiчно i полiтично: це рiчницi трагедii, виборнi кампанii (передусiм парламентськi), державнi полiтичнi акцii, пов’язанi з iдеологiчною та полiтичною легiтимацiею влади шляхом звернення до iсторичного досвiду та трансляцii в суспiльство певних комеморативних практик.

Спiльним в усiх згаданих ситуацiях було те, що звернення до теми завжди пов’язувалося з конкретними поточними полiтичними завданнями – незалежно вiд того, як вона подавалася: чи то як «вiдновлення iсторичноi справедливостi», чи як дискредитацiя тих чи iнших полiтичних сил, чи «вшанування пам’ятi невинно загиблих», чи «засудження злочинiв комунiстичного режиму» – в усiх випадках неможливо заперечити наявнiсть явного чи прихованого полiтичного iнтересу iнiцiаторiв. Це стосуеться як прихильникiв i промоутерiв Голодомору, так i опонентiв.

Це не заперечуе того факту, що, наприклад, вiдзначення рiчниць поступово перетворювалося на сталi, повторюванi комеморативнi практики, освяченi державою, i пiдтриманi значною частиною суспiльства, на складову процесу «винайдення традицii». Фактично Голодомор справдi перетворювався на основу спiльного iдеологiчно гомогенного «нацiонального простору», в якому пропонованi цiнностi мали об’еднувати населення вiдновленою чи винайденою спiльною пам’яттю про спiльну трагедiю.

Згадування голоду 1932—1933 рр. в контекстi полiтичних дискусiй (зокрема, виборних дебатiв або ж у зв’язку з тими ж самими рiчницями) мало i зворотний ефект – полiтичнi сили та частина суспiльства, якi сповiдували лiвi iдеi або належали до радянсько-ностальгiйноi частини суспiльства, опинялися поза офiцiйним «нацiональним проектом», оскiльки прямо чи опосередковано знаходилися або серед «винуватцiв» трагедii (чи принаймнi ставали iхнiми спадкоемцями), або серед тих, хто нiс моральну вiдповiдальнiсть за заперечення самого факту голоду 1932—1933 рр. чи за «неправильне» його трактування. Лiвi, в свою чергу, перiодично використовували згадки про голод у своiй пропагандi, скерованiй проти «олiгархiчноi» влади[192 - У центральному друкованому органi Комунiстичноi партii Украiни, газетi «Комунiст», перiодично друкувались листи i звернення пенсiонерiв, статтi та гуморески (!), у яких тема голоду 1932—1933 рр. подавалася у контекстi сучасного становища бiльшостi украiнського населення, перш за все, пенсiонерiв. Пiд час пiдготовки комунiстами публiчних акцiй 2000 р. одним з гасел було: «Нi розпродажу землi та голодомору 2000!». Бiльш детально див.: Костилева С. Новiтня компартiйна преса Украiни про сторiнки радянського минулого // Геноцид украiнського народу: iсторична пам’ять та полiтико-правова оцiнка. – С. 573—582.] i в цьому сенсi вони мало вiдрiзнялися вiд правих.

Використання теми голоду 1932—1933 рокiв в контекстi iдеологiчного чи полiтичного протистояння призводило до того, що тi чи iншi погляди та твердження (часто цiлком слушнi) ототожнювалися з певними полiтичними позицiями i, вiдповiдно, втрачали легiтимнiсть i вагомiсть для тих, хто перебував в iншому полiтичному таборi. В результатi рiвень обговорення проблеми, яка, по сутi, е гуманiтарною i справдi мiстить великий морально-етичний i виховний потенцiал, применшувався до рiвня з’ясування полiтичних стосункiв – незалежно вiд показово чи реально благих намiрiв iнiцiаторiв тих чи iнших дiй.

На рiвнi уже буденного полiтичного протистояння з уже буденними публiчними формами асоцiальноi поведiнки полiтикiв трапилася свого роду тривiалiзацiя i примiтивiзацiя складноi i трагiчноi теми, пониження ii духовноi, етичноi складовоi. В рамках полiтичного дискурсу тема стала розмiнною монетою полiтичних торгiв, перетворилася на предмет полiтичних оборудок.

Масована кампанiя з вiдзначення 75-i рiчницi голоду 1932—1933 рокiв, очолена В. Ющенком та реалiзована силами пiдпорядкованоi йому бюрократичноi вертикалi влади та центральних державних вiдомств (Секретарiат Президента, обласнi i районнi державнi адмiнiстрацii, СБУ, Мiнiстерство закордонних справ, Мiнiстерство освiти i науки, архiвнi управлiння), з одного боку, засвiдчила, що держава й надалi е основним гравцем у сферi iсторичноi полiтики. З iншого – найбiльш виразно продемонструвала слабкiсть «об’еднавчих» зусиль, здiйснюваних адмiнiстративно-бюрократичними методами.

Заклики президента В. Ющенка до еднання нацii довкола спiльноi трагедii не були почутi значною частиною суспiльства. З одного боку, вони не були пiдтриманi полiтичними опонентами i непевними союзниками В. Ющенка. якi сприймали iх або як полiтичний пiар президента, або як спосiб тиску на опонентiв. З iншого – та обставина, що iнiцiатором кампанii був украй непопулярний президент, а запроваджувати «полiтику iсторii» була покликана (а скорiше змушена) державна бюрократiя[193 - За результатами загальнонацiональних соцiологiчних опитувань, проведених 4 соцiологiчними службами (фонд «Демократичнi iнiцiативи», Інститут соцiологii НАН Украiни, Киiвський мiжнародний iнститут соцiологii, Інститут соцiальних дослiджень iм. О. Яременка) у червнi 2007 – лютому 2008 президентовi (як iнституту влади) «цiлком довiряли» 9,8% респондентiв, «переважно довiряли» 26,6%, «переважно не довiряли» 22,3% i «цiлком не довiряли» 32,2%. Мiсцевiй владi «цiлком довiряли» 4,0%, «переважно довiряли» 28,6%, «переважно не довiряли 27,3%, i «цiлком не довiряли» 26,7% (данi фонду «Демократичнi iнiцiативи»). Головам обласних державних адмiнiстрацiй «скорiше не довiряли, нiж довiряли» 54% респондентiв, i «скорiше довiряли, нiж не довiряли» 33%. Головам районних державних адмiнiстрацiй – вiдповiдно 52% i 36% (данi Інституту соцiальних дослiджень iм. О. Яременка). Див.: Довiра громадян до органiв влади та базових соцiальних iн-ституцiй www.niss. gov.ua/Monitor/april08/6.htm (дата звернення 24 лютого 2009 р.).], в масi своiй некомпетентна, корумпована, вiдчужена вiд громадян i зацiкавлена зовсiм iншими, вельми далекими вiд гуманiтарних, проблемами, – ця обставина не могла не позначитися на результатах. Голодомор у виконаннi держави не об’еднав суспiльство.

Інша справа – ставлення до пам’ятi про голод на рiвнi самого суспiльства. В принципi, для переважноi бiльшостi громадян голод 1932— 1933 рокiв – це факт, який е невiд’емною частиною iсторii, яку вони знають з пiдручникiв. Їм не треба доводити, що голод був. Мало хто заперечуе його факт. Але для полiтикiв важливий не голод 1932—1933 рокiв, а Голодомор. Саме тому вони перiодично включають його в своi пропагандистськi конструкцii та полiтичнi манiпуляцii. Саме тому для них формула «Голодомор = геноцид» – це не так юридичне, як кон’юнктурно-полiтичне питання.

У прихильникiв тези про Голодомор як про об’еднавчу iдею е дуже цiкавий аргумент, на який не можна не звернути увагу. Рiзнi соцiологiчнi опитування засвiдчують зростання питомоi ваги респондентiв, якi вважають Голодомор геноцидом. Як вже згадувалося, у 2006 роцi за даними опитування Киiвського мiжнародного iнституту соцiологii iдею визнання Голодомору геноцидом пiдтримували 60,9% респондентiв. У 2007 роцi – 63,2%. При цьому на Сходi Украiни позитивно до такоi iдеi ставилися 35%, а негативно – 44%[194 - Думки населення Украiни щодо визнання Голодомору геноцидом, http://www. kiis.com.ua/?lang=rus&cat=reports&id=448 (дата звернення 29 грудня 2017 р.).]. За даними соцiологiчноi групи «Рейтинг», яка виявляла до цього питання стiйкий iнтерес, можна побачити, що в 2010—2013 «передвоенних» роках частка тих, хто вважав Голодомор геноцидом, зросла з 60% до 66%.

У 2015 р. частка прихильникiв думки про те, що Голодомор – це геноцид, по Украiнi сягнула «рекордноi» позначки у 80%. У 2016 роцi вона несподiвано знизилася до 72%, а в 2017 знову зросла до 77%. При цьому на пiдконтрольних Украiнi прифронтових територiях Сходу ця частка складала у 2017 роцi 56%, на Пiвднi – 65%. Питома вага тих, хто не погоджувався визнавати Голодомор геноцидом або вагався з вiдповiддю, складала на Сходi 27% i 17%, на Пiвднi – 22% i 13%[195 - Динамiка ставлення до Голодомору, листопад 2017, http://ratinggroup.ua/ research/ukraine/dinamika_otnosheniya_k_golodomoru_noyabr_2017.html (дата звернення 30 грудня 2017 р.).].

З одного боку, можна констатувати очевидний успiх в просуваннi i поширеннi «геноцидноi» версii подii. Водночас не можна не помiтити важливих «нюансiв». Вiдмiнностi у ставленнi до офiцiйноi, освяченоi законом версii подiй 1932—1933 рокiв, й надалi збiгаються з певними регiональними особливостями. Не можна не помiтити й того, що в опитуваннi не брали участi мешканцi анексованого Криму та частини Донецькоi i Луганськоi областей – саме тих регiонiв, якi завжди «псували картину».

Що ж до питання: наскiльки респонденти, як тi, якi пiдтримують формулу «Голодомор = геноцид», так i тi, що ii не пiдтримують, поiнформованi про те, що означае сам термiн «геноцид», залишаеться поза межами нашого обговорення.




Глава 3

Голодомор i мiжнародна полiтика



Першi спроби. – «Захiдний вектор». – Росiйський вектор


Перша спроба iнтернацiоналiзацii проблеми голоду 1932—1933 рокiв припадае на середину 1930-х рокiв, коли полiтичнi та громадськi органiзацii украiнськоi емiграцii та захiдноукраiнських земель, окремi дiячi i органiзацii Заходу намагалися привернути увагу свiту до того, що вiдбуваеться в Украiнi та органiзувати допомогу голодуючим[196 - Ця тема висвiтлювалася в уже згадуванiй доповiдi Конгресовi США та в деяких наукових розвiдках. Див.: Папуга Я. Захiдна Украiна i голодомор 1932—1933 рокiв. Морально-полiтична i матерiальна допомога постраждалим. – Львiв, 2008; Ковальчук О., Марусик Т. Голодомор 1932—1933 рокiв в УСРР i украiнська дiаспора Пiвнiчноi Америки. – К., 2010.]. Як вже згадувалося, цi спроби було заблоковано урядовими структурами СРСР, якi не визнавали самого факту голоду, державами, не зацiкавленими у погiршеннi стосункiв з Радянським Союзом, та радянофiлами з числа громадських, полiтичних дiячiв й iнтелектуалiв Заходу.

«Другий раунд» спроб надати проблемi голоду 1932—1933 рокiв мiжнародного розголосу припадае на другу половину 1980-х рокiв. Його перебiг та результати вiдомi: iнтенсивнi зусилля украiнськоi дiаспори Пiвнiчноi Америки, злагодженi контрзаходи радянських iдеологiчних структур та спецслужб назовнi, замовчування всерединi краiни, початок публiчних i наукових дискусiй на Заходi та експорт цих дискусiй в «материкову» Украiну. Проблема стала вiдомою «широкiй громадськостi» i перетворилася на предмет дослiдження авторитетних науковцiв Заходу. Саме з-поза меж СРСР тема у виглядi готових iнтерпретацiйних форм i пояснювальних схем перейшла кордон, стала предметом наукових i суспiльних дебатiв, складовою полiтико-iдеологiчних практик всерединi краiни.

Третiй етап припадае на 1990-тi – початок 2000-х рокiв. Всерединi цього промiжку можна видiлити приблизно три мало пов’язаних мiж собою епiзоди: досить мляву спробу iнтернацiоналiзувати проблему на початку 1990-х, зокрема в 60-ту рiчницю трагедii (1993); бiльш активну спробу вивести питання на рiвень мiжнародних органiзацiй та iнститутiв влади окремих краiн свiту (ООН, Сенат i Конгрес США) на початку 2000-х (70-та рiчниця); i, нарештi, наймасштабнiшу i найголоснiшу мiжнародну кампанiю 2007—2009 рокiв, коли ii очолив особисто президент Украiни В. Ющенко, використовуючи як потенцiал держави (Мiнiстерство закордонних справ, Служба безпеки Украiни, архiвнi iнститути, державнi адмiнiстрацii), так i можливостi органiзацiй украiнськоi дiаспори (Свiтовий конгрес украiнцiв). Суттева вiдмiннiсть третього етапу – наявнiсть потужного агента просування теми на мiжнародному рiвнi – держави, зокрема ii голови, президента В. Ющенка. Саме в цей перiод визнання Голодомору свiтом з особливим наголосом на визнання його актом геноциду перетворилося на один з головних прiоритетiв мiжнародноi полiтики украiнськоi держави поряд iз евроатлантичною iнтеграцiею.

У 2010—2013 роках спостерiгаеться пауза у цих зусиллях у зв’язку з позицiею В. Януковича. Утiм, пiсля 2014 року повертаеться алгоритм, запроваджений В. Ющенком: одним з головних промоутерiв iдеi знову стае президент.




Першi спроби


Перша спроба iнтернацiоналiзацii питання про голод 1932—1933 рокiв силами держави, яка припала на 60-ту рiчницю голоду 1932—1933 рокiв, особливих успiхiв не принесла. Украiнська дипломатiя переживала перiод становлення, перед нею стояли набагато загальнiшi питання – не так визнання голоду 1932—1933 рокiв, як визнання Украiни як такоi. Ідея перетворити трагедiю 1932—1933 рокiв на щось подiбне до Голокосту як своерiдного нацiонального маркеру ще не дiйшла до свiдомостi можновладцiв, а внутрiшня полiтична та соцiально-економiчна ситуацiя виключала можливiсть будь-яких серйозних зусиль в галузi полiтики пам’ятi як всерединi краiни, так i назовнi. Президент Л. Кравчук в указi вiд 19 лютого 1993 р. дав доручення Мiнiстерству закордонних справ Украiни i Комiсii Украiни у справах ЮНЕСКО звернутися до ЮНЕСКО «з пропозицiею про внесення 60-х роковин голодомору в Украiнi до Календаря рiчниць видатних людей та iсторичних подiй у галузi освiти, науки, культури i комунiкацiй. – Виокремлено мною – Г. К.» Тодi ж в списку заходiв щодо вшанування 60-i рiчницi голоду 1932—1933 рр., складеному Асоцiацiею дослiдникiв голоду-геноциду 1932—1933 рокiв в Украiнi, пропонувалося створення тимчасовоi слiдчоi комiсii, яка мала довести факт геноциду у 1932—1933 роках та звернутися до мiжнародного суду в Гаазi[197 - Пропозицii щодо вшанування 60-х роковин голодомору в Украiнi (Асоцiацiя дослiдникiв голоду-геноциду 1932—1933 рр. в Украiнi». – С. 1. Документ без дати. Архiв автора.]. Пропозицiя не знайшла пiдтримки у влади.

На шiстдесяту рiчницю трагедii заявами, де голод 1932—1933 рокiв називався геноцидом, вiдгукнулися парламент Естонii та сенат Австралii. Скорiш за все, певну роль в цьому вiдiграли украiнськi громади цих краiн. Сполученi Штати, де ще не так давно було опублiковано доповiдь комiсii Конгресу, нiяк не вiдреагували на рiчницю – iхнi дипломатичнi зусилля в цей час спрямовувалися передусiм на витиснення з територii Украiни ядерноi зброi та на забезпечення стабiльностi в регiонi в свiтлi загострення вiдносин мiж Украiною та Росiею через проблему Чорноморського флоту.

Значно бiльший сплеск iнтересу до голоду 1932—1933 рокiв спостерiгався на наступну – 70-ту рiчницю трагедii, у 2003 р. Украiнське вище керiвництво, передусiм президент Л. Кучма та його прибiчники в парламентi, звернулися до теми голоду 1932—1933 рокiв як до засобу посилення мiжнародного престижу Украiни i покращення власного iмiджу всерединi краiни. Фактично саме цього року було зроблено першу потужну спробу добитися визнання голоду 1932—1933 рокiв актом геноциду на мiжнародному рiвнi i саме тодi для цього було пiдключено дипломатичнi канали.

У червнi 2003 року сенат Канади спецiальною резолюцiею закликав уряд своеi краiни визнати Голодомор актом геноциду. У жовтнi 2003 р. сенат Австралii ухвалив спецiальну резолюцiю, в якiй подii 1932—1933 рокiв названо одним з найжахливiших проявiв геноциду. Цього ж мiсяця Сенат Конгресу США оприлюднив резолюцiю стосовно «геноцидного Голоду в Украiнi». Подiбну резолюцiю ухвалила i Палата представникiв: у преамбулi слово «геноцид» вживалося, у резолютивнiй частинi його не було[198 - United States House of Representatives Washington, D. C., Tuesday, October 21, 2003, RES. 356 “Expressing the sense of the House of Representatives regarding the man-made famine that occurred in Ukraine in 1932—1933; 108th Congress, 1st Session, S. RES. 202. A resolution expressing the sense of the Senate regarding the genocidal Ukraine Famine of 1932—33 (28.07.2003).]. Цiкавим можна вважати й той факт, що цього року, трохи ранiше, у травнi, у доповiдi судового комiтету Конгресу США, присвяченiй 15-й рiчницi ратифiкацii США Конвенцii ООН 1948 р. та проектi вiдповiдноi резолюцii в перелiку найвiдомiших актiв геноциду голод 1932—1933 рокiв не згадувався.

У листопадi 2003 року до американських колег долучилися угорськi парламентарi, якi засудили геноцид «групи народiв» у 1932—1933 роки та висловили спiвчуття рiдним i близьким жертв голоду.

Утiм, найбiльш важливою спробою iнтернацiоналiзацii Голодомору у 2003 р. стало звернення до 1932—1933 рокiв Органiзацii Об’еднаних Нацiй. В постановi Верховноi Ради вiд 28 листопада 2002 року «Про 70-тi роковини голодомору» мiстилося завдання для МЗС Украiни «iнiцiювати визнання мiжнародним спiвтовариством голодомору 1932—1933 рр. в Украiнi актом геноциду проти украiнського народу». Там само пропонувалося створити музей голодомору «пiд егiдою ООН» та органiзувати хвилину мовчання на одному iз засiдань Генеральноi Асамблеi ООН[199 - Постанова Верховноi Ради Украiни вiд 28 листопада 2002 року «Про 70-тi роковини голодомору Украiни», http://zakon2.rada.gov.ua/laws/card/258—15 (дата звернення 6 сiчня 2018 р.).]. Доручення урядовi Украiни «порушити у встановленому порядку питання перед Органiзацiею Об’еднаних Нацiй про визнання голодомору 1932— 1933 рокiв геноцидом Украiнського народу» мiстилося i в рекомендацiях парламентських слухань вiд 6 березня 2003 р.[200 - Рекомендацii парламентських слухань щодо вшанування пам’ятi жертв голодомору 1932—1933 рокiв, http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/607-15 (дата звернення 28 серпня 2007 р.).] 24 серпня 2003 року, виступаючи на Генеральнiй Асамблеi ООН, Л. Кучма наприкiнцi промови згадав «руйнiвний голод в Украiнi» i запропонував ООН щорiчно вiдзначати дату трагедii[201 - President Leonid Kuchma makes speech at UN GA 58


session’s general debates, https://www.ukrinform.net/rubric-other_news/142246president_leonid_kuchma_makes_ speech_at_un_ga_58th_sessions_general_debates_21326.html (дата звернення 8 сiчня 2018 р.).].

Попри зусилля украiнських дипломатiв добитися ухвалення окремого рiшення (резолюцii) про голод 1932—1933 рокiв в Украiнi, вдалося дiйти згоди лише щодо спiльноi заяви – статус цього документа був незрiвнянно нижчий, хоча на загал i оприлюднення останньоi можна було вважати серйозним успiхом.

Заяву було надiслано до Комiтету з прав людини ООН 7 листопада 2003 р. Вона не мiстила слова «геноцид», проте вперше в мiжнародному документi такого рiвня пролунало слово «голодомор»[202 - Joint statement by the delegations of Azerbaijan, Bangladesh, Belarus, Benin, Bosnia and Herzegovina, Canada, Egypt, Georgia, Guatemala, Jamaica, Kazakhstan, Mongolia, Nauru, Pakistan, Qatar, the Republic of Moldova, the Russian Federation, Saudi Arabia, the Sudan, the Syrian Arab Republic, Tajikistan, Timor-Leste, Ukraine, the United Arab Emirates and the United States of America on the seventieth anniversary of the Great Famine of 1932—1933 in Ukraine (Holodomor). United Nations General Assembly. Fifty-eighth session. Third Committee. Agenda item 117 (b). Human rights questions: human rights questions, including alternative approaches for improving the effective enjoyment of human rights and fundamental freedoms. Doc. A/C.3/58/9 // http://repository.un.org/ bitstream/handle/11176/246001/A_C.3_58_9-EN.pdf.]. За твердженнями украiнських полiтикiв, головним противником вживання термiна «геноцид» в текстi заяви i головним iнiцiатором пониження статусу документа була росiйська сторона. Утiм, заяву пiдписали чи оголосили про приеднання до неi 36 держав – членiв ООН, в тому числi Росiя (згодом кiлькiсть держав, що приедналися до цього документа, зросла до 64).

У 2004 р. був оприлюднений офiцiйний документ Святого Престолу «Компендiум соцiальноi доктрини Церкви». У ньому згадуеться про геноцид украiнцiв, який мав мiсце у ХХ ст. – очевидно йшлося не лише про голод 1932—1933 рокiв, а й про репресii.




«Захiдний вектор»


У 2005 р. розпочався новий етап iнтернацiоналiзацii Голодомору, пов’язаний з безпрецедентно iнтенсивними зусиллями президента Украiни В. Ющенка i безпосередньо пiдлеглих йому структур, зокрема Мiнiстерства закордонних справ Украiни, у здобуттi мiжнародного визнання Голодомору саме як геноциду.

Наголос на необхiдностi саме такоi квалiфiкацii трагедii можна пояснити багатьма причинами – вiд бажання добитися особливого мiжнародного статусу для Украiни до знов таки безпрецедентного впливу украiнськоi дiаспори на президента В. Ющенка[203 - Про цей вплив говорить багато: i те, що мiжнароднi акцii здiйснювалися пiд очевидним впливом i за активноi спiвучастi Свiтового конгресу украiнцiв (СКУ), i вiдчутна присутнiсть представникiв украiнських дiаспорних органiзацiй в створених президентом тимчасових органах з пiдготовки 75-i рiчницi голоду 1932—1933 рокiв, i офiцiйний та неофiцiйний рiвень спiлкування в Украiнi. Наприклад, на червневiй нарадi 2008 р. в Кiровоградi, яка тривала 5 днiв, представники СКУ спiлкувалися з президентом, головою СБУ, головою Ради нацiональноi безпеки i оборони, мiнiстрами освiти, культури, молодi i спорту, закордонних справ, першими особами Секретарiату Президента.Звернемо увагу на те, що в першому обiжниковi Мiжнародного координацiйного комiтету СКУ (МКК СКУ) в роздiлi, пов’язаному iз завданнями МКК, першим пунктом позначено: «Навколо питання Голодомору полiтизувати та украiнiзувати суспiльство в дiяспорi та в Украiнi» (виокремлено мною. – Г. К.) Див.: Мiжнародний координацiйний комiтет для планування вiдзначення 75-лiття Голодомору в Украiнi 1932—33 рр. Обiжник 2007—1. – С. 3. http://www.ukrainianworldcongress.org/ Holodomor/Komitet_Holodomor/Newsletters/Newsletter_1.pdf.]. Початок кампанii припадае на початок президентського термiну В. Ющенка – як згадувалося ранiше, вже iнаугурацiйна промова мiстила згадку про «голодомори» – спочатку на це нiхто не звернув уваги, очевидно вважаючи це стандартною ритуальною практикою. Проте, i в перших, найбiльш розрекламованих офiцiйних мiжнародних виступах першоi половини 2005 р. президент В. Ющенко, який на той час сприймався Заходом чи не як месiя демократii в пострадянському просторi, знову звернувся до теми. Двi перших найважливiших «програмових» промови – в Європарламентi (23 лютого 2005 року) та на спiльному засiданнi двох палат у Конгресi США (6 квiтня 2005 року), мiстили в першому разi поточну згадку про «голодомори», в другому – просторiший фрагмент про Голодомор.

У жовтнi 2006 р. в Указi «Про вiдзначення у 2006 р. Дня пам’ятi жертв голодоморiв та полiтичних репресiй» президент наказав Мiнiстерству закордонних справ «активiзувати роботу щодо визнання мiжнародною спiльнотою Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi як геноциду Украiнського народу та однiеi з найбiльших трагедiй в iсторii людства»[204 - http://www.president.gov.ua/documents/8682006-4939 (дата звернення 27 серпня 2007 р.).] – ранiше це питання в подiбних указах не акцентувалося.

У березнi 2007 р. президент створив пiд своiм персональним головуванням «Координацiйну раду з пiдготовки заходiв у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi». До цього органу увiйшли виконуючий обов’язки мiнiстра закордонних справ В. Огризко, якому судилося очолити дипломатичну кампанiю з мiжнародного визнання Голодомору, представник Украiни в комiсii ООН з прав людини В. Василенко, чотири представники Свiтового конгресу украiнцiв, один з них – громадянин Австралii С. Романiв, очолив Мiжнародний комiтет Голодомору, створений СКУ[205 - Про дiяльнiсть Мiжнародного Координацiйного Комiтету СКУ можна дiзнатися з його обiжникiв: http://www.ukrainianworldcongress.org/Holodomor/Komitet_ua.html.], який став головним органiзатором i координатором зусиль украiнськоi дiаспори з iнтернацiоналiзацii Голодомору, iнший – громадянин США М. Вiльямс, був координатором комiтету СКУ з питань iнформацiйноi пiдтримки кампанii та органiзацii виставок.

Уже на першому засiданнi Координацiйноi ради В. Ющенко заявив, говорячи про мiжнародний аспект ii дiяльностi, що «…нашою метою я бачу свiтове визнання Голодомору геноцидом. Передусiм йдеться про схвалення вiдповiдних резолюцiй або рiшень ООН, Європейського Парламенту, Європейського Союзу, ОБСЄ»[206 - Курiнна Л. «Украiна пам’ятае, свiт визнае». Про Голодомор 1932—1933 рр. мае знати кожен // Закон&Бiзнес. – 2007. 24—30 березня.]. 28 березня 2007 р. в указi «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi» В. Ющенко зажадав «здiйснення додаткових заходiв щодо визнання мiжнародною спiльнотою, зокрема Генеральною Асамблеею Органiзацii Об’еднаних Нацiй та Європейським Парламентом, Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi геноцидом Украiнського народу»[207 - http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/250/20075 (дата звернення 27 серпня 2007 р.).]. У серпнi 2007 р. заступник мiнiстра закордонних справ Украiни В. Огризко надiслав керiвникам закордонних дипломатичних установ Украiни листа, в якому пропонувалося координувати дii цих установ з Мiжнародним координацiйним комiтетом (МКК) СКУ в проведеннi мiжнародноi пiар i лобiстськiй кампанii з вiдзначення 75-i рiчницi Голодомору. Пропонувалося пiдтримувати для цього робочi контакти з представниками МКК СКУ та залучати на постiйнiй основi украiнськi громади краiн перебування[208 - Мiнiстерство закордонних справ Украiни. Керiвникам закордонних дипломатичних установ Украiни. Лист № 200/21/100—1769 вiд 4 вересня 2007 р. Архiв автора.]. В МЗС було створено спецiальну робочу групу з органiзацii заходiв щодо мiжнародного визнання Голодомору. Зрозумiло, що до спiвпрацi з дiаспорою долучився i Секретарiат Президента – МКК СКУ пiдтримував постiйний зв’язок з заступником голови Секретарiату президента І. Васюником. Тодi ж до команди приеднався «Фонд 3000», створений дружиною президента, Катериною Ющенко.

Якими були результати цих зусиль з iнтернацiоналiзацii Голодомору?

24 листопада 2005 р., на рiчницю трагедii вiдреагував Сейм Литви: трагедiю 1932—1933 рокiв було названо ретельно спланованим геноцидом украiнського народу. 20 грудня цього ж року подiбну резолюцiю ухвалив парламент Грузii.

У березнi 2006 р. Сенат вищого законодавчого органу Польщi ухвалив окрему постанову про роковини Великого Голоду в Украiнi i висловив солiдарнiсть iз зусиллями Украiни щодо визнання його актом геноциду. 4 грудня цього ж року польським сеймом було ухвалено окремий документ, в якому засуджувався тоталiтарний режим, вiдповiдальний за Голодомор





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/georgiy-kasyanov/rozrita-mogila-golod-1932-1933-rokiv-u-politici-pam-yati/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes



1


Автор дякуе Special and Extension Program Центрально-Європейського Унiверситету (Будапешт) за можливiсть працювати над остаточним варiантом цiеi книги у сiчнi – квiтнi 2009 р. та Центровi дослiджень голокосту i геноциду Амстердамського унiверситету за можливiсть доопрацювати ii у червнi 2009 пiсля обговорення рукопису в Інститутi iсторii Украiни НАН Украiни.




2


Термiн «дискурс» i тотожне йому поняття «дискурсивнi практики» в даному оглядi вживаються в значеннi, наближеному до французького структуралiзму i постструктуралiзму. Йдеться про спосiб, стиль говорiння з наперед визначеною метою обговорення та вiдповiдний iнтерес, що стоiть за ними. В цьому розумiннi дискурсу важливим е визнання того, що певний спосiб висловлювань формуе як саме комунiкативне середовище, так i предметну сферу цього дискурсу, i навiть певнi суспiльнi (соцiальнi) явища.




3


Образ в даному разi – це результат цiлеспрямованоi реконструкцii об’екту в свiдомостi людини чи груп людей.




4


Історична пам’ять – цiлеспрямовано сконструйований вiдносно стiйкий комплекс взаемопов’язаних колективних уявлень про минуле групи, кодифiкований i стандартизований у громадських, культурних i полiтичних дискурсах, стереотипах, мiфах, символах, мнемонiчних i комеморативних практиках. «Конструкторами» iсторичноi пам’ятi е полiтики, iсторики, журналiсти, митцi, громадськi дiячi.




5


Ця теза не суперечить очевидному фактовi: присутностi голоду 1932—1933 рокiв в «живiй пам’ятi», чи, за А. Ассман, «комунiкативнiй пам’ятi» декiлькох поколiнь украiнцiв у виглядi iндивiдуальних споминiв, якi фрагментарно передавалися з поколiння в поколiння. В даному разi йдеться про систематизованi узагальненi «колективнi уявлення», сформованi внаслiдок культурних, освiтнiх, iдеологiчних практик останнiх двох десятилiть. Наявнiсть елементiв «проекту», цiлеспрямованого конструювання уявлень не заперечують iхньоi частковоi вiдповiдностi «iсторичнiй реальностi», яка, в свою чергу, е певним рiзновидом уявлень. Іншими словами, на мiй погляд, згаданi стереотипнi уявлення про голод 1932—1933 рокiв певною мiрою е вiдповiдними тому минулому, яким воно було пережите. Цi уявлення не варто вважати чи представляти лише формою репрезентацii, хоча вiдкритим залишаеться питання про спiввiдношення репрезентацii та реально пережитого минулого, яке вiдклалося у «колективнiй пам’ятi». Докладнiше див. роздiл ІІІ «Історiя без полiтики».




6


Термiн «мiф» в цьому текстi вживаеться як вiдповiдник сакралiзованого iсторичного наративу.




7


Разрытая могила: голод 1932—1933 годов в украинской историографии, политике и массовом сознании // Ab Imperio. – 2004. – № 3; Revisiting the Great Famine of 1932—1933. Politics of Memory and Public Consciousness (Ukraine After 1991) In: Past in the Making. Recent History Revisions and Historical Revisionism in Central Europe after 1989 // Еd. by M. Kopecek. – CEU Press, 2008; Struggling with Traumatic Past: The Great Famine of 1932—1933 and the Politics of Memory in Contemporary Ukraine // Post-diktatorische Geschichtskulturen in Europa. Bestandsaufnahme und For-schung-sper-spektiven. Wallstein Verlag: Gottingen, 2010, с. 75—97; Holodomor and the Politics of Memory in Ukraine after Independence // Holodomor and Gorta Mor. Histories, Memories and Representations of Famine in Ukraine and Ireland. Edited by Christian Noack, Lindsey Janssen and Vincent Comerford, 2012; Историческая политика в Украине и Голодомор // Прошлый век. Вып. 1. Сборник научных трудов. – М., 2013, с. 277—336; Голодомор, геноцид, голокост. До iсторii понять i термiнiв // Голод 1933. Украiнцi: Зб. наук. пр. – К., 2013, с. 238—304 та iн.




8


Пiд деконструкцiею в даному конкретному випадку я маю на увазi аналiз того, що можна назвати текстами (дискурсами) Голодомору. Текст у цьому разi – це не лише висловлювання полiтикiв, дослiдникiв, iнтерпретаторiв. Текст може мiститися i у вiзуальних образах, музейних експозицiях, кiно, телепередачах i т. п. Деконструкцiя не мае нiчого спiльного iз запереченням. Йдеться про деконструкцiю саме в тому сенсi, в якому цей термiн вживався Ж. Деридою, власне – про критичне переосмислення канонiчноi версii голоду 1932—1933 рокiв, яку я називаю Голодомором – але не лише шляхом аналiзу текстiв, а й через аналiз полiтичноi контекстуалiзацii, iнтелектуальноi i полiтичноi генеалогii базових тверджень.




9


Мабуть, вперше систематизовану iсторiю замовчування та навмисного iгнорування голоду 1932—1933 рокiв i зусиль, спрямованих на поширення iнформацii про нього, було викладено в доповiдi Комiсii з украiнського голоду Конгресовi США, опублiкованiй у 1988 р.: Report to Congress Commission in the Ukrainian Famine. – Washington, 1988. Украiнський переклад доповiдi з’явився через двадцять рокiв пiсля американськоi публiкацii: Великий голод в Украiнi 1932—1933 рокiв: У 4-х т. – К., 2008. Усi наступнi публiкацii, пов’язанi iз замовчуванням чи табуюванням теми, можна вважати розширеним варiантом згаданоi доповiдi. Зокрема, цi сюжети присутнi в багатьох працях С. В. Кульчицького.




10


Цiлком вiрогiдно, що випадки засудження за розмови про голод 1932—1933 рокiв саме з такою квалiфiкацiею «злочину» були непоодинокими. Проте, ця тема потребуе окремого спецiального дослiдження: коли йдеться про замовчування голоду 1932—1933 рокiв, дослiдники зазвичай обмежуються загальним твердженням про те, що тема була предметом жорстокого табу, однак не наводять конкретних прикладiв репресiй за порушення змови мовчання довкола подiй 1932—1933 рр.




11


Можна згадати про книгу Ethnocide of Ukrainians in the U. S. S. R. (The Ukrainian Herald issue 7—8). Smoloskуp Publishers, 1978 («Етноцид украiнцiв в СРСР»), що е англiйським перекладом матерiалiв украiнського «самвидаву», автором яких, ймовiрно, був С. Хмара. Голоду 1932—1933 рр. придiлено спецiальну увагу в роздiлi, присвяченому демографiчним втратам етнiчних украiнцiв у роки радянськоi влади.

У романi А. Кузнецова «Бабин Яр», написаному в 1960-тi, мiстилася окрема глава пiд назвою «Людожери», присвячена голоду 1932—1933 рокiв, однак ii не пропустила цензура. Див.: А. Кузнецов. Бабий Яр: Роман-документ. – Посев, 1970. – С. 120— 122.




12


У документi ЦК КПУ «О пропагандистских мероприятиях по противодействию развязанной реакционными центрами украинской эмиграции антисоветской кампании в связи с имевшими место в начале 30-х годов продовольственными трудностями на Украине» мiститься пряма вказiвка на те, що «нам невыгодно по данному вопросу вступать в открытую полемику с зарубежными националистическими писаками». Цит. за: Мейс. Дж. Дiяльнiсть Комiсii Конгресу США з вивчення голоду в Украiнi // Голод 1932—1933 рр. в Украiнi: причини i наслiдки. – К., 2003. – С. 805.




13


Найбiльш кричущий приклад – репортер газети «Нью Йорк Таймс» Волтер Дюрантi, який добре знав про голод, але з суто кар’ерних мiркувань мовчав про нього. Цiкаво, що саме за репортажi з Радянського Союзу (щоправда, перiоду, який передував 1932—1933 рр.) вiн отримав найпрестижнiшу серед американських журналiстiв Пулiтцерiвську премiю. З початку 1980-х майже кожна «кругла» рiчниця голоду 1932— 1933 рокiв супроводжуеться акцiею украiнськоi дiаспори США – вимогами до Пулiтцерiвського комiтету й власникiв газети «Нью Йорк Таймс» позбавити В. Дюрантi (вiн помер у 1957 р.) премii. 2003 р. ця акцiя набула такого розголосу, що Пулiтцерiвський комiтет звернувся за роз’ясненнями до власникiв газети. Тi, в свою чергу, попросили експерта з радянськоi iсторii, тодiшнього професора Колумбiйського унiверситету Марка фон Гагена надати консультацiю. Дослiдник пiдготував доповiдь, в якiй, однак, не мiстилося жодних рекомендацiй з приводу премii. Проте, у коментарях та iнтерв’ю газетам «Нью-Йорк Сан» та «Нью-Йорк Таймс» М. фон Гаген висловився за те, щоб «Нью-Йорк Таймс» повернула премiю Пулiтцерiвському комiтету. Дискусiя мiж редакцiею газети i Пулiтцерiвським комiтетом закiнчилася обопiльною згодою не позбавляти В. Дюрантi премii (навiть символiчно), хоча редакцiя газети публiчно вибачилася за викривлення у репортажах ii кореспондента. Видавець «Нью-Йорк Таймс» Артур Шульцбергер (молодший) заявив, що газета не е власником премii В. Дюрантi, тому вона не може повернути ii. Див.: Jacques Steinberg. Times Should Lose Pulitzer From 30’s, Consultant Says // The New York Times. – 2003. – October 23. – P. A17.




14


У 1933 роцi вiдбулося дипломатичне визнання Сполученими Штатами Радянського Союзу.




15


Див.: Ковальчук О., Марусик Т. Голодомор 1932—1933 рокiв в УСРР i украiнська дiаспора Пiвнiчноi Америки. – К., 2010.




16


Sysyn F. The Ukrainian Famine of 1932—3: The Role of the Ukrainian Diaspora in Research and Public Discussion. – P. 183—187.




17


Не можна сказати, що проблему iгнорували зовсiм. Згадки про голод 1932— 1933 рокiв з’являлися в наукових публiкацiях вже невдовзi пiсля Другоi свiтовоi вiйни. Див.: Jasny N. The Socialized Agriculture of the USSR. – Stanford, 1949; Manning C. Twentieth Century Ukraine. – New York, 1951.




18


Чи не першi науковi розвiдки, присвяченi безпосередньо голоду 1932—1933 рокiв, з’явилися в 1960-тi роки в жанрi «радянологii». Див.: Dalrymple Dana G. The Soviet Famine of 1932—1934 // Soviet Studies. —1964. – Vol. 15.– no. 3. – P. 250—284; The Soviet Famine of 1932—1934, Further References // Soviet Studies. – 1964. – Vol. 16.– no. 4. – P. 471—474.




19


Зазначимо, що певною мiрою цi закиди «ревiзiонiстiв» були небезпiдставними, хоча б тому, що активiзацiя полiтичного лобiювання питання про голод 1932— 1933 рокiв збiглася з серйозним загостренням стосункiв мiж США та Радянським Союзом у першiй половинi 1980-х.




20


Мабуть, найбiльш вiдомою публiкацiею стала книга «Чорнi дiяння Кремля» (том 2), яка стала чи не единою до середини 1980-х рокiв збiркою свiдчень i документiв про голод 1932—1933 рокiв. Див.: The Black Deeds of the Kremlin: a White Book / Ed. by S. Pidhainy, P. Hryshko, P. Pavlovych. – Vol. II: The Great Famine in Ukraine in 1932— 1933. Огляд зусиль украiнськоi дiаспори подано у вельми iнформативнiй статтi канадського дослiдника украiнського походження Ф. Сисина: Sysyn F. The Ukrainian Famine of 1932—3: The Role of the Ukrainian Diaspora in Research and Public Discussion // Studies in Comparative Genocide / Ed. by Levon Chorbajian, Geroge Shirinian. – McMillan, 1999. – P. 182—215. Див. також статтю В. Марочка в роздiлi ІІ книги: Голод 1932— 1933 рокiв в Украiнi. – К., 2003. – С. 139—148.




21


Для полiтично i культурно активноi частини украiнськоi емiграцii голод 1932— 1933 рокiв був полiтично актуальним питанням вже з часiв самого голоду: i коли йшлося про намагання органiзувати допомогу голодуючим, i коли йшлося про вшанування iх пам’ятi.




22


Displaced persons – загальна назва емiграцii зi Схiдноi Європи та Балтii часiв Другоi свiтовоi вiйни.




23


P. Конквест на цей час мав неабияку популярнiсть на Заходi завдяки своiй працi про Великий Терор. Замовлення було зроблено вiд iменi Украiнського наукового iнституту Гарвардського унiверситету – важлива формальнiсть для академiчноi легiтимацii. Велику роль у пiдготовцi працi P. Конквеста вiдiграв Дж. Мейс, який, власне, був асистентом-дослiдником британськоi «зiрки». P. Конквест розпочав роботу над цим проектом у 1981 р.




24


Фiльм було продемонстровано на двох великих телевiзiйних каналах Канади, в багатьох унiверситетах Канади i США. Його подальше використання як наочного посiбника в курсах з iсторii прав людини було припинено через скандал, пов’язаний з використанням у вiзуальному рядi фотографiй, якi не мали вiдношення до голоду 1932—1933 рр. Перший консультант фiльму, украiнський дослiдник Марко Царинник, який надав фото для авторiв фiльму i збирав iнтерв’ю свiдкiв для нього, наполягав на коректному використаннi вiдеоiнформацii i вiдмовився брати участь у подальшiй роботi над ним. Дещо специфiчний спосiб використання фотографiй (хоча i не новий в iдеологiчних практиках ХХ ст.) дав пiдстави найбiльш заповзятим опонентам поставити пiд сумнiв правдивiсть як решти свiдчень, так i моральну складову всiеi кампанii. Ця обставина використовувалася критиками для дискредитацii всiх iнших зусиль украiнськоi дiаспори щодо просування теми голоду 1932—1933 рокiв в публiчному дискурсi.




25


Дж. Мейс опублiкував спогади про утворення комiсii та гру полiтичних iнтересiв у середовищi американських конгресменiв, для котрих створення комiсii було передусiм справою вiдносин з виборцями. Варте уваги те, що тут довелося не лише враховувати поточнi полiтичнi iнтереси американських можновладцiв, але й суперечностi всерединi украiнськоi громади в Америцi – коли один з американських колег попросив Дж. Мейса пояснити суть розбiжностей всерединi украiнськоi громади («надднiпрянцi» – «галичани», православнi – греко-католики, бандерiвцi – мельникiвцi), вiн зазначив, що зробити це «було б складнiше вiд пояснення теорii вiдносностi Ейнштейна». Див.: Мейс Дж. Дiяльнiсть Комiсii Конгресу США з вивчення голоду в Украiнi // Голод 1932—1933 рокiв в Украiнi. – К., 2003. – С. 800—816. Можливо, iронiя цiлком слушна, особливо якщо взяти до уваги i ту обставину, що iнiцiатор всiеi справи, І. Ольшанiвський, до складу комiсii не потрапив. До справи долучилася дiаспорна номенклатура, для якоi це був переважно полiтичний проект.




26


Загалом до комiсii входило 4 представники Палати представникiв i 2 – Сенату, а також 6 «публiчних членiв», серед яких переважали представники украiнських дiаспорних органiзацiй.




27


У 1992 р. Джеймс Мейс переiхав жити до Украiни. Вiн помер 2 травня 2004 р. у Киевi.




28


Investigation of the Ukrainian Famine 1932—1933. Report to the Congress. Commission on the Ukrainian Famine. – Washington, 1988. – 524 p. На зустрiчi комiсii, де ухвалювався кiнцевий варiант звiту, були присутнi 10 з 12 членiв, з них 4 – представники Конгресу.




29


Члени комiсii вiд громадськостi, власне представники украiнськоi дiаспори, не могли не помiтити, що iхнi зусилля мають шанси бути змарнованими в контекстi «гласностi» i розрядки. На фiнальнiй зустрiчi комiсii 22 квiтня 1988 року трое з них (М. Куропас, Д. Марчищин, У. Мазуркевич) наполягали на тому, що комiсiя мае працювати й надалi, а полiтичнi змiни в СРСР не змiнюють природи цiеi держави, яка, власне, спричинила голод. Цi пропозицii не викликали особливого ентузiазму з боку американських конгресменiв. Див.: Investigation of the Ukrainian Famine 1932—1933. Report to the Congress. Commission on the Ukrainian Famine. – P. 513, 514, 518.




30


Conquest R. et al. The Man-Made Famine in Ukraine. – American Institute for Public Policy Research, 1984.




31


Conquest R. The Harvest of Sorrow. Soviet Collectivization and the Terror Famine. – New York; Oxford; Edmonton; London, 1986. Книгу було видано пiд титулами трьох видавництв: Oxford University Press, University of Alberta Press, Century Hutchinson – це формально забезпечувало iй високий академiчний статус.




32


Паралельно з «гарвардським проектом» розроблявся «едмонтонський» – в Канадському iнститутi украiнських студiй готувалася книга С. Максудова (Бабьонишева), присвячена демографiчним аспектам голоду 1932—1933 рокiв. Цей проект не було завершено публiкацiею, подiбною до гарвардськоi.




33


Рiшення про створення комiсii було ухвалено на конференцii СКВУ у груднi 1983 р., проте перше засiдання комiсii вiдбулося аж у травнi 1988 р. Майже три з половиною роки тривало формування комiсii, збирання коштiв на ii роботу, збирання свiдчень, вироблення технiчного завдання (terms of reference), переговори щодо ii статусу тощо. У пiзнiших дослiдникiв ii роботи (Е. Гоббiнс, Д. Бойер) виникали запитання i зауваження щодо характеру взаемовiдносин мiж членами комiсii та замовником (СКВУ), зокрема, щодо тiеi обставини, що робота членiв комiсii фiнансувалася украiнською дiаспорою – чи не впливало це на об’ективнiсть ii висновкiв? Пiд час формування комiсii до ii складу не увiйшов юрист з еврейського середовища (з огляду на тертя мiж украiнською та еврейською дiаспорами). Членiв комiсii пiдбирали за рекомендацiями юристiв СКВУ. Очолював комiсiю Дж. Сандберг – людина, вiдома своiми антикомунiстичними поглядами.




34


Варто згадати цiкавий факт: членом комiсii був Дж. П. Гампфрi, який у 1946— 1948 рр. керував iншою комiсiею, створеною ООН для пiдготовки проекту Конвенцii ООН про запобiгання злочину геноциду. Саме вiн, до речi, вiдстоював думку про те, що голод 1932—1933 рокiв мав ознаки геноциду.




35


Досить докладний iсторичний нарис про обставини створення i роботи комiсii, дискусii мiж ii членами, iнодi доволi драматичнi епiзоди ii роботи мiститься у надзвичайно iнформативнiй статтi: Hobbins A. J., Boyer D. Seeking Historical Truth: The International Commission of Inquiry into the 1932—33 Famine in Ukraine // Dalhousie Law Journal. – 2001. – Vol. 24. – P. 139—191.




36


Международная комиссия по расследованию голода на Украине 1932—1933 годов. Итоговый отчет 1990. – К., 1992. – С. 15. Англомовний оригiнал звiту: International Commission of Inquiry Into the 1932—33 Famine in Ukraine. – 1990. – 214 р. Доступний на сайтi СКВУ http://www.ukrainianworldcongress.org/Holodomor/ Holodomor-Commission.pdf




37


Три члени комiсii погоджувалися з тим, що подii 1932—1933 рокiв мiстять ознаки геноциду, трое мали застереження щодо цього – як юридично-процедурнi, так i змiстовнi.




38


Варто знати, утiм, що дискусiя з комiсiею таки вiдбулася. Спочатку на ii дiяльнiсть вiдреагував перший секретар посольства СРСР в Канадi Ю. Богаевський, який в листi до комiсii заперечував вiдокремлення «украiнського» голоду вiд «загальносоюзного», посилаючись при цьому на статтю С. Кульчицького у газетi «News from Ukraine» (лютий 1988). Потiм до комiсii надiйшов лист вiд 14 жовтня 1988 р., пiдписаний чотирма представниками Академii наук УРСР – Б. Бабiем, І. Курасом, В. Денисовим та С. Кульчицьким. В листi заперечувалася теза про голод-геноцид, спрямований проти украiнцiв, i повторювалися вже стандартнi на той час твердження про те, що голод 1932—1933 рокiв був наслiдком форсованоi колективiзацii насильницьких хлiбозаготiвель, вiдступу вiд ленiнських принципiв i результатом сталiнського «великого стрибка» коштом селянства. Лист мiстив украй неприемний для комiсii пасаж – йшлося про те, що згiдно з публiкацiями про роботу комiсii, вона вже зробила висновки, ще не закiнчивши роботу (насправдi це були публiкацii СКВУ, а не комiсii, в них справдi мiстилися твердження про голод-геноцид). Зрозумiло, в СРСР навiть у наукових дослiдженнях про цю дискусiю не згадували. Докладнiше див.: Hobbins A. J., Boyer D. Seeking Historical Truth… – P. 163—165.




39


Humphrey John P. Famine, International Law and Human Rights: A Statement on the 1990 Report of the International Commission of Inquiry Into the 1932—1933 Famine in Ukraine // Famine-Genocide in Ukraine 1932—1933. Western Archives, Testimonies, and New Research / Ed. by Wsevolod W. Isajiw. – Toronto, 2003. – P. 95.




40


У спецiальнiй заявi вiд 30 жовтня 1984 р. президент США Р. Рейган проголосив 4 листопада 1984 р. Днем пам’ятi Великого Голоду 1933 року. Див.: Ronald Reagan, XL President of the United States, 1981—1989. Proclamation 5273 – Commemoration of the Great Famine in the Ukraine // http://www.presidency.ucsb.edu/ws/index.php?pid=39348 (дата звернення 7 жовтня 2008 р.)




41


Цит. за: Литвин В. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. – К., 1997. – С. 100.




42


Пiд прапором Великого Жовтня курсом перебудови. Доповiдь члена Полiтбюро ЦК КПРС, першого секретаря ЦК Компартii Украiни В. В. Щербицького на урочистому засiданнi, присвяченому 70-рiччю встановлення Радянськоi влади на Украiнi 25 грудня 1987 року // Радянська Украiна. – 1987. – 26 грудня.

Абзац, присвячений колективiзацii та голоду 1932—1933 рр., для промови В. Щербицького було доручено написати С. В. Кульчицькому, автору доповiдноi записки до ЦК КПУ. Вiдповiдно до практики тих рокiв проекти промов (iхнi окремi фрагменти i матерiали до них) готувалися фахiвцями багатьох академiчних iнститутiв, пiсля чого цi матерiали опрацьовувалися у вiдповiдних пiдроздiлах ЦК. За свiдченням С. В. Кульчицького (iнтерв’ю 17 квiтня 2008 р.), в поданому до доповiдi текстi вiн пояснював виникнення голоду надмiрними хлiбозаготiвлями.




43


Там само.




44


Варто зазначити, що слово «голод» стосовно подiй 1932—1933 рр. вперше пролунало в офiцiйному виданнi у липнi 1987 р. у двох публiкацiях, присвячених iншим проблемам: в однiй йшлося про сюжети, якi очiкують на увагу «майстрiв мистецтв», в iншiй – було надруковано автобiографiю Г. Тютюнника, де письменник згадував своiх дiдiв, що померли вiд голоду. Див.: Олiйник М. Час i ми // Лiтературна Украiна. – 1987. – 16 липня; Тютюнник Г. Вiчна загадка: автобiографiя // Там само.




45


Громадянська позицiя лiтератури i перебудова. Доповiдь О. Г. Мусiенка на партiйних зборах Киiвськоi органiзацii СПУ // Лiтературна Украiна. – 1988. – 18 лютого.




46


Pavlyshyn O. Famine 1932—1933: Selected Biography // Famine-Genocide in Ukraine, 1932—1933. Western archives, testimonies and new research / Еd. by Wsevolod W. Isajiw. – Toronto, 2003. – P. 192.




47


У принципi, вся преса була «партiйною», тобто пiдконтрольною iдеологiчним структурам КПУ, однак в цьому разi йдеться про журнали, якi безпосередньо були виданнями партiйних органiв. Досить активно «викривальнi» матерiали друкувалися саме в популяризаторських пропагандистських виданнях на зразок журналу «Пiд прапором ленiнiзму».




48


Голод 1932—1933 рокiв на Украiнi: очима iсторикiв, мовою документiв. – К., 1990.




49


Кульчицький С. демографiчнi наслiдки голоду-геноциду 1933 р. в Украiнi // Геноцид украiнського народу: iсторична пам’ять та полiтико-правова оцiнка (Мiжнародна науково-теоретична конференцiя, Киiв, 25 листопада 2000 р.). – Киiв—Нью-Йорк, 2003. – С. 20.




50


Радянська Украiна. – 1990. – 7 лютого.




51


Докладнiше див.: Касьянов Г. Украина 1990: бои за историю // Новое литературное обозрение. – 2007. – № 83.




52


Дж. Мейс стверджував, що В. Маняковi не дозволили скористатися газетою, а складання списку питань доручили С. Кульчицькому (мабуть, натякаючи на такий собi намiр нейтралiзувати iнiцiативу правдолюбцiв офiцiозними рамками). С. Кульчицький спростовуе це, наполягаючи на тому, що нi Маняковi, нi йому нiхто не доручав працювати над цим проектом.




53


Кульчицький С. В. 33-й: голод. Запрошуемо до створення книги-меморiалу // Сiльськi вiстi. – 1988. – 9 грудня.




54


33-й: Голод. Народна книга-меморiал. – К., 1991.




55


Мейс Дж. Геноцид в Украiнi – доведено! // День. – 2003. – 22 листопада.




56


Цей масив спогадiв (ще 5 тис. iнших листiв) е надзвичайно цiкавим джерелом, яке вже майже 20 рокiв залишаеться поза увагою дослiдникiв голоду 1932—1933 рокiв.




57


Дослiдження участi громадськостi у вiдновленнi та iнтерпретацii теми голоду 1932—1933 рокiв не е предметом цiеi книги. Можна впевнено засвiдчити одне: мотивацiя ентузiастiв теми – сотень i тисяч учителiв, учнiв, працiвникiв клубiв, бiблiотек, архiвних установ, науковцiв, краезнавцiв – контрастуе з мотивацiею полiтикiв i чиновникiв. Тут справдi можна говорити про мотивацiю етичного порядку. Створена влiтку 1992 р. Асоцiацiя дослiдникiв голоду-геноциду 1932—1933 рокiв в Украiнi (з 1996 р. пiд iншою назвою) iснуе вже 16 рокiв справдi на громадських засадах, витрачаючи добродiйнi кошти та внески на публiкацii та заходи в регiонах. Центральна влада – анi «патрiотичнi» Л. Кравчук чи В. Ющенко, анi «прагматичний» Л. Кучма – не спромоглася на пiдтримку асоцiацii. Можна не погоджуватися з iнтерпретацiями новiтньоi iсторii Украiни, що домiнують в настановах асоцiацii, але не можна не вiддати належне безкорисливiй багатолiтнiй працi ii членiв з вшанування пам’ятi загиблих.




58


Авторовi неодноразово доводилося обговорювати проблему голоду 1932— 1933 рокiв з дуже рiзними людьми: професiйними iсториками, полiтиками, бiзнесменами, освiтянами, таксистами, випадковими попутниками в поiздах i лiтаках тощо. Незалежно вiд того, виникала розмова спонтанно чи була предметом цiлеспрямованого «iнтерв’ю», майже щоразу емоцiйна напруга розмов виходила за рамки невимушеноi бесiди про погоду.




59


Зрозумiло, припущень (якi власне формулюються як директивнi висновки) щодо наслiдкiв голоду 1932—1933 рокiв зокрема i «злочинiв комунiзму» взагалi не бракуе, особливо на рiвнi публiцистики та метафоричних вправ. Найпопулярнiшими iдеологемами можна вважати тi, що пояснюють сучаснi негаразди «генетичними втратами» 1930-х рокiв.




60


Докладнiше див. роздiл ІІІ, глава 1.




61


«Лiвi» нiколи не мали вирiшальноi бiльшостi для блокування невигiдних iм дiй виконавчоi чи президентськоi влади, але завжди використовували парламент для органiзацii показових акцiй.




62


У березнi 1996 р. за iнiцiативою Всеукраiнського товариства полiтичних в’язнiв та репресованих, Асоцiацii дослiдникiв голодоморiв та Меморiалу iм. В. Стуса був створений Украiнський нацiональний комiтет з органiзацii мiжнародного суду над КПРС «Нюрнберг-2». Суспiльний трибунал був проведений у 2000 р. в Литвi i вже не мав якого-небудь серйозного резонансу в Украiнi.




63


Найбiльш показова фiгура у цьому сенсi – Леонiд Кравчук. У 1980—1988 рр. вiн був завiдуючим вiддiлу агiтацii та пропаганди Центрального Комiтету Комунiстичноi партii Украiни, брав участь у контрпропагандистських заходах з приводу 50-рiччя голоду 1932—1933 рр. У 1989 р. вiн став завiдуючим iдеологiчним вiддiлом ЦК КПУ та до змiни курсу брав активну участь у дебатах з нацiонал-демократами. У 1991 р. вiн став президентом Украiни, далеко випередивши свого конкурента вiд «нацiонал-демократичних» сил В. Чорновола. У 1993 роцi Микола Плав’юк, Президент Украiнськоi Народноi Республiки в екзилi та керiвник Органiзацii украiнських нацiоналiстiв (мельникiвцiв), передав Л. Кравчуку повноваження Президента УНР – таким чином було продемонстровано символiчний зв’язок мiж владою УНР i сучасною украiнською владою. Переважна бiльшiсть органiзацiй украiнськоi дiаспори вiдкрито чи опосередковано пiдтримали цю iдею, йдучи на спiвпрацю з представником компартiйноi номенклатури для пiдтримки iдеi державного будiвництва.




64


Назвемо деяких iз них: Микола Жулинський, у 1993 р. – вiце-прем’ер-мiнiстр Украiни; Іван Дзюба, мiнiстр культури; Дмитро Павличко, голова Комiсii Верховноi Ради з iноземних справ; Іван Драч, голова ради Товариства зв’язкiв з украiнцями за межами Украiни. Див.: Указ Президента Украiни «Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Украiнi» // Голос Украiни. – 1993. – 20 березня.




65


За складом осiб, якi увiйшли до органiзацiйного комiтету з пiдготовки i проведення заходiв у зв’язку з 60-рiччям голодомору, в Украiнi можна визначити органiзацii, думки яких озвучували представники «нацiонально-демократичних» сил: Украiнський Конгресовий Комiтет Америки, Украiнська народна допомога (США), Конгрес украiнцiв Канади, Свiтовий конгрес вiльних украiнцiв, Украiнська народна рада (США), Спiлка украiнських органiзацiй Австралii.




66


Указ Президента Украiни вiд 19.02.1993 «Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Украiнi» // www.zakon.rada.gov.ua




67


До групи пiдготовки трибуналу ввiйшли все тi ж представники колишньоi опозицii, якi перебрались до влади з рядiв Руху: І. Драч, П. Мовчан, В. Яворiвський. Комунiзм збиралися судити люди, якi процвiтали саме за комунiстичноi влади.




68


Протокол наради у Вiце-прем’ер-мiнiстра Украiни, Голови Оргкомiтету з пiдготовки та проведення заходiв у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Украiнi (17 травня 1993 р.); План основних заходiв у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Украiнi (2 червня 1993 року) // Документи з особистого архiву С. В. Кульчицького.




69


Кошторис витрат, пов’язаних з проведенням Днiв Скорботи i Пам’ятi жертв голодомору в Украiнi 1932—1933 рр. // Архiв автора.




70


Леонiд Кравчук (Президент Украiни). Ми не маемо права знехтувати уроками минулого! // Голодомор 1932—1933 рр. в Украiнi: причини i наслiдки. Мiжнародна наукова конференцiя. Киiв, 9—10 вересня 1993 р. Матерiали. – К., 1995. – С. 10.




71


Докладнiше див.: Литвин В. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л. Кравчука. – К., 1997. – С. 98—101.




72


Асоцiацiю створено у червнi 1992 р.




73


Пропозицii щодо вшанування 60-х роковин голодомору в Украiнi. Машинодрук. Без дати // Архiв автора.




74


Документ без назви за пiдписом тодiшнього директора Інституту iсторii НАН Украiни Ю. Кондуфора. Титул «Президiя АН Украiни» // Архiв автора.




75


Постанова Кабiнету Мiнiстрiв Украiни вiд 10 вересня 1993 р. № 718 «Про вшанування пам’ятi жертв голодомору в Украiнi у 1932—1933 роках» // www.zakon.rada. gov.ua/laws/show/718-93-п




76


Середа В. Особенности репрезентации национально-исторических идентичностей в официальном дискурсе президентов Украины и России, Социология: теория, методы, маркетинг. 2006, № 3, с. 93.




77


Постанова Кабiнету Мiнiстрiв Украiни «Про 65-тi роковини голодомору в Украiнi» № 1696 вiд 26 жовтня 1998 р. // www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/1696-98-п




78


Указ Президента Украiни «Про встановлення Дня пам’ятi жертв голодоморiв» № 1310/98 вiд 26.11.1998 р. // www.zakon.rada.gov.ua/laws/show/131 о/98 (дата звернення 31 березня 2008 р.




79


Там само.




80


Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Украiнi: указ Президента Украiни вiд 20 березня 2002 р. № 275/2002 // Урядовий кур’ер. – 2002. – 29 березня.




81


Документ мае доволi докладнi вказiвки щодо органiзацii заходiв, навiть до таких деталей, як покладання квiтiв до пам’ятникiв, пам’ятних знакiв i мiсць поховання жертв голодомору. Привертае особливу увагу та частина указу, яка пропонуе мiсцевим органам влади «посилити увагу до повсякденних потреб громадян, якi пережили голодомор, покращити iх медичне, соцiально-побутове обслуговування, сприяти iм у веденнi присадибного господарства, знайти можливiсть для надання матерiальноi допомоги таким особам» – жодних юридичних пiдстав для виконання цiеi настанови не було, оскiльки iдентифiкацiя та облiк тих, «хто пережив голодомор», не вiдбулася.




82


Було навiть проведено конкурс проектiв (архiтектурних i скульптурних) – про смаки не сперечаються, але на загал естетична складова запропонованих проектiв викликала щонайменше сумне здивування.




83


Постанова Верховноi Ради Украiни вiд 28 листопада 2002 року «Про 70-тi роковини голодомору Украiни», http://zakon2.rada.gov.ua/laws/card/258—15 (дата звернення 6 сiчня 2018 р.).




84


http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_arh_golos?g_id=217304&n_skl=4 (дата звернення 6 сiчня 2018 р.). Серед тих, хто не голосував за постанову, був депутат вiд фракцii «Наша Украiна» П. Порошенко.




85


Досить часто мiсцева влада просто виконувала наказ, населення «iнформували», проводилися формальнi заходи для звiту. Наприклад, у Харкiвськiй областi 20 листопада 2003 р. владою було проведено «День iнформування населення». У звiтi про нього повiдомлялося, що у заходi «брали участь заступники голови облдержадмiнiстрацii, голови та заступники голiв райдержадмiнiстрацiй та мiськвиконкомiв, а також керiвники пiдприемств, установ та органiзацiй регiону» // http:// www.president.gov.ua/authofstate/prezidlist/localrada/diyalcommonely21/209325915. html. Доволi цiкавим е те, що ця гнiтюча бюрократична стилiстика доволi точно вiдображае загальне ставлення мiсцевоi влади до iнiцiатив центру, якi мають не менш формальне значення. В iнших випадках розпорядження центральноi влади просто саботувалися.




86


Варто згадати про те, що у 2003 р. вiдзначалася ще одна знакова дата – рiчниця украiнсько-польського конфлiкту 1943—1944 рр. Це також був серйозний привiд для президента Л. Кучми виступити в ролi нацiонального лiдера, який прагне примирення у важких питаннях минулого.




87


Однiею з додаткових причин такоi стриманостi можна вважати небажання загострювати стосунки з Росiею, особливо у 2003 р., проголошеним роком Росii в Украiнi, бо в iдеологiчнiй риторицi доволi часто повторювалися конструкцii на кшталт «органiзований Москвою голод», чи посилання до вiковiчноi iмперськоi (читай – московськоi, росiйськоi) полiтики в Украiнi.




88


Слiд зазначити, що В. Ющенко звертався до цiеi теми ще будучи прем’ер-мiнiстром, у 2001 р.




89


Парламентськi слухання «Щодо вшанування пам’ятi жертв голодомору 1932— 1933 рокiв» 12 лютого 2003 року.




90


Там само.




91


Там само.




92


Фракцiя комунiстiв бойкотувала засiдання. Характерно i те, що дане засiдання проiгнорувала i парламентська пропрезидентська бiльшiсть. За звернення проголосували 226 депутатiв.




93


Звернення до Украiнського народу учасникiв спецiального засiдання Верховноi Ради Украiни щодо вшанування пам’ятi жертв голодомору 1932—1933 рокiв // http:// zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=789%2D15 (дата звернення 20 жовт–ня 2007 р.).




94


Справдi безпрецедентнi зусилля президента викликали нарiкання його опонентiв i ширших кiл щодо надмiрiв кампанii 2006—2008 рр. Пояснення його наполегливостi коливаються мiж двома полюсами: особистi мотиви морально-етичного характеру i практичнi мiркування (використання теми для особистого пiару i для боротьби з полiтичними опонентами). На конференцii в Торонто в листопадi 2007 р. перший погляд вiдстоював вiдомий украiнський лiтератор М. Рябчук, про прагматичнi мотиви В. Ющенка згадував канадський дослiдник Д. Арель. Див.: Бiленький С. Конференцiя про Голодомор в Торонто // www.utoronto.ca/jacyk/Holod%20ukr.doc (дата звернення 25 лютого 2009 р.).

Аналiз iнтерв’ю В. Ющенка з цього приводу засвiдчуе, що морально-етичнi мотиви справдi мали серйозне значення в мотивацii президента. Водночас, практичнi дii, зокрема, та обставина, що питання Голодомору постiйно висувалися президентом на переднiй план саме в моменти загострення полiтичноi кризи 2006—2008 рокiв i боротьби за перерозподiл влади, свiдчать на користь «прагматичних» мiркувань. Спосiб органiзацii кампанii 2006—2008 рр. за допомогою адмiнiстративно-бюрократичних важелiв, повне iгнорування, iнодi доволi агресивне, iнших поглядiв на голод 1932—1933 рокiв, нехтування науковими даними про кiлькiсть загиблих, вибiр мiсця для меморiалу жертвам голоду 1932—1933 рокiв, який довершуе започатковану в радянськi часи лiквiдацiю iсторичного ландшафту Киева над Днiпром – усе це дае пiдстави говорити не лише про певний рiвень полiтичноi культури В. Ющенка – президента, а й про стiйку наявнiсть радянських iнстинктiв i звичок в пострадянськоi полiтичноi елiти i бюрократii. В. Ющенко долав радянську спадщину радянськими методами.




95


Указ Президента Украiни «Про додатковi заходи щодо увiчнення пам’ятi жертв полiтичних репресiй та голодоморiв в Украiнi» // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/ laws/main.cgi?nreg=1087%2F2005. Загалом В. Ющенко присвятив Голодоморовi бiльше сорока указiв i розпоряджень.




96


Указ Президента Украiни «Про вшанування жертв та постраждалих вiд голодоморiв в Украiнi» // www.zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1544%2F2005




97


Автори, зокрема, заперечували об’еднання пiд однiею датою жертв голодоморiв та полiтичних репресiй, оскiльки жертвами останнiх були також i партiйно-державнi дiячi, вiдповiдальнi за голод 1932—1933 рокiв. Див.: Звернення науковоi громадськостi до Президента Украiни Вiктора Ющенка про запровадження постiйноi календарноi дати вшанування пам’ятi жертв Голодомору 1932—1933 рр. в Украiнi // www.prezident.gov.ua/content/p_150_23.html (дата звернення 29 листопада 2006 р.).




98


Указ Президента Украiни «Про вiдзначення у 2006 роцi Дня пам’ятi жертв голодоморiв та полiтичних репресiй» вiд 12 жовтня 2006 р. // www.zakon.rada.gov.ua/ cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=868%2F2006.




99


Сам термiн «полiтико-правова оцiнка» хоч i виглядае явним оксюмороном, досить адекватно вiдтворюе панiвний тип правосвiдомостi в Украiнi – право змiшуеться з полiтикою i визначаеться нею. Це де-факто нiвелюе юридичну якiсть нормативно-правових актiв i водночас пiдважуе законнiсть. Утiм, саме в цей час, в перiод кризи влади весни 2006 – лiта 2007 полiтики та державнi достойники продемонстрували крайню неповагу до закону i права, на словах постiйно апелюючи до них.




100


Звернення учасникiв круглого столу «Голодомор 1932—1933 рокiв – геноцид в Украiнi» // www.prezident.gov.ua/content/p_150_5.html. Цiкаво, що деякi «автори» звернення, зокрема деякi професiйнi iсторики (тобто тi, чиi пiдписи стояли пiд документом), не знали анi про саме звернення, анi про його змiст. Учасникiв «круглого столу» автоматично зарахували до «пiдписантiв» – стандартна бюрократична витiвка.




101


Президент Украiни внiс на розгляд парламенту проект Закону Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв в Украiнi» // www.president.gov.ua/news/data/print/ 11457.html.




102


Це не виключае того, що на «мiсцевому рiвнi» траплялися i трапляються досi випадки заперечення, iнодi досить огиднi. Найвiдомiший, який набув найбiльшого розголосу, мав характер провокацii. В листопадi 2010 року, наприклад, на всю краiну уславилася депутат Луганськоi мiськоi ради вiд КПУ Н. Максимець, яка в персональному блозi повiдомила, що в День пам’ятi жертв голодомору вона з приятельками влаштуе «пиршество» с шашликами i спiвами. Див.: За зневагу над жертвами Голодомору не посадять // Укр. правда, 1 грудня 2010, http://www.istpravda.com.ua/short/ 2010/12/1/7080/ (дата звернення 29 грудня 2017 р.). Н. Максимець померла в 2017 роцi вiд iнсульту.




103


www.ukrainianworldcongress.org/holodomor/Ukraine/Plenary-meeting28.11. 06.pdf




104


Закон Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв в Украiнi» // http://zakon1. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi




105


Голодомор був не единим «яблуком розбрату». До «чутливих тем» належали iсторiя Другоi cвiтовоi вiйни, трактування подiй бiльш вiддаленого минулого (Конотопська битва 1659 р., Батуринська рiзанина 1708 р., Полтавська битва 1709 р.), оцiнка дiяльностi окремих органiзацiй (ОУН, УПА) i постатей (І. Мазепа, Р. Шухевич, С. Бандера). Див. докладнiше: Касьянов Г., Смолiй В., Толочко О. Украiна в росiйському iсторичному дискурсi: проблеми дослiдження та iнтерпретацii / НАН Украiни. Інститут iсторii Украiни, К.: Інститут iсторii Украiни, 2013.




106


Мiжнароднi сюжети кампанii представлено в главi 3.




107


Указ Президента Украiни «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових полiтичних репресiй 1937—1938 рокiв» № 431/2007 вiд 21.05.2007 // www.zakon.rada.gov.ua/lоws/show/431/2007.




108


В iнструктивному листi Мiнiстерства освiти i науки Украiни вiд 06 листопада 2007 р. обласним управлiнням освiти пропонувалося органiзовувати дослiдницьку роботу учнiв шкiл за такими тематичними напрямками: Голодомор в iсторii моеi родини; Мое село/мiсто/вулиця та Голодомор 32—33 рокiв; Пам’ятний знак Голодомору; Голодомор в колективнiй пам’ятi мого села; Вiдображення Голодомору у фольклорi – пiснях, вiршах, приказках, навiть переказах, якi, передаючись через поколiння, змiнювались, набирали нових рис. Інформацiя з сайту Одеського обласного iнституту вдосконалення учителiв: http://www.osvita.od.ua/help/golodomor.doc (дата звернення 28 липня 2008 р.).

У недавньому дослiдженнi американського соцiолога П. Роджерса, яке здiйснювалося зокрема через опитування учителiв, згадуеться те, що шкiльнi учителi зi схiдних регiонiв Украiни висловлювали занепокоення двома аспектами впровадження теми голоду 1932—1933 рокiв в шкiльнi курси: надмiрною полiтизацiею теми та ii антиросiйськими обертонами. Див.: Rogers P. Compliance or Contradiction? Teaching ‘History’ in the ‘New’ Ukraine. A View from Ukraine’s Eastern Borderlands // Europe-Asia Studies. – 2007 (May). – Vol. 59. – № 3. – Р. 511—512.




109


Ющенко дал открытый урок на тему Голодомора // http://www.NEWSru.ua (дата звернення 20 листопада 2007 р.).




110


Показники про виконання Указу Президента вiд 28 березня 2007 року № 250 «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв». Полтавська область, станом на 01.07.08 // www.adm-pl.gov.ua/politics/data/upload/publication/ main/ua/129/pokazniki.doc (дата звернення 25 вересня 2008 р.).




111


Там само.




112


Довiдка щодо стану виконання Плану заходiв на 2007—2008 роки у зв’язку iз 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi, станом на квiтень 2008 р. // www.president.gov.ua/content/golodomor_dov_04.html (дата звернення 27 жовтня 2008 р.).




113


Аналiтична довiдка про виконання Указу Президента Украiни «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв» № 250 вiд 28.03.2007 // www.kharkivoda.gov.ua (дата звернення 27 жовтня 2008 р.).




114


Кульчицький С. Не можна перетворити пам’ять про Голодомор на «кампанiйщину» // День. – 2008. – 22 березня.




115


В. Ющенко в однiй з промов назвав Харкiв «столицею Голодомору», що, мабуть, не сприяло позитивному сприйняттю його iнiцiатив у мiстi.




116


Журженко Т. Вшановуючи голод як геноцид: суперечливi значення меморiалiв жертвам Голодомору, Украiна модерна, http://uamoderna.com/md/zhurzhenko-holodomor-memorials (дата звернення 28 липня 2016 р.).




117


Гуманiтарна украiнсько-росiйська рада – напiвмiфiчна органiзацiя, нiбито створена за iнiцiативою луганськоi обласноi ради (депутатами Партii регiонiв), росiйський фонд «Історична пам’ять», вiдомий дiяльнiстю, спрямованою на «викриття нацiоналiзму» в сусiднiх з Росiею краiнах, Федеральна архiвна агенцiя Росiйськоi Федерацii. Див.: Российский политолог о Голодоморе, фальсификации и лживой концепции, https://www.unian.net/politics/164432-rossiyskiy-politolog-o-golodomore-falsifikatsii-i-ljivoy-kontseptsii.html (дата звернення 22 сiчня 2018 р.).




118


Ющенко просят не спекулировать темой Голодомора // https://www.segodnya. ua/ukraine/jushchenko-procjat-ne-cpekulirovat-temoj-holodomora.html (дата звернення 20 сiчня 2018 р.).




119


Цей епiзод наводиться за: О. Гайдай, М. Кавун, Е. Петровський, С. Посохов, О. Репан, І. Склокiна, С. Терно, Ф. Турченко, В. Хмарський. Полiтика пам’ятi на пiвднi i сходi Пiвденного Сходу Украiни: Днiпро, Одеса, Запорiжжя i Харкiв як регiональнi столицi. Комп’ютерний рукопис, 2017, С. 44 (Архiв автора).




120


Інформацiя про пiдсумки соцiально-економiчного розвитку Хмельницькоi областi за 9 мiсяцiв 2007 року, http://adm.km.ua/doc/directions/2007/10/347_311007_1. docx (дата звернення 10 сiчня 2018 р.).




121


Аби зрозумiти «хiд думки» президента та атмосферу державноi кампанii 2007— 2008 рр., варто згадати спостереження одного з учасникiв засiдання Координацiйноi ради з пiдготовки заходiв у зв’язку з вiдзначенням 75-х роковин Голодомору 1932— 1933 рокiв (23 жовтня, 2007 р., Харкiв). За його свiдченням, президент у доволi брутальнiй, образливiй манерi давав публiчну нагiнку тим губернаторам, якi, на його думку, надавали надто малi цифри з кiлькостi встановлених жертв i постраждалих вiд голоду i вимагав активiзацii роботи в цьому «напрямку». Згаданий учасник наради, людина найвищоi науковоi квалiфiкацii i бездоганноi дослiдницькоi репутацii, зауважив: «Тепер я розумiю, як був органiзований Голодомор. В такий самий спосiб – досягти правильних показникiв».




122


Розпорядження Президента Украiни «Про притягнення до персональноi вiдповiдальностi посадових осiб за незадовiльний стан пiдготовки заходiв у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi» вiд 4 лютого 2008 року, http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/36/2008-рп (дата звернення 17 серпня 2016 р.).




123


Список партiйних i радянських керiвникiв, керiвних спiвробiтникiв ОДПУ та ДПУ УСРР, а також документiв, що стали органiзацiйно-правовою пiдставою для проведення в Украiнi полiтики Голодомору-Геноциду та репресiй // www.sbu.gov.ua Сайт Служби безпеки Украiни, вiдвiдано 2 лютого 2009 р. Стилiстика назви документа е досить прикметною.




124


«Запали свiчку» – щорiчна акцiя, що за задумом органiзаторiв мала стати нацiональною. Вперше проведена ще у 2003 роцi. У день поминання жертв голоду 1932—1933 рр. (щорiчно, четверта субота листопада) всi охочi виставляють у вiкнах запалену свiчку. «Незгасима свiчка» – снiп колоскiв висотою близько 1,5 метра i вагою близько 200 кг, зроблений з найкращих сортiв бджолиного воску, зiбраного в усiх областях Украiни. Протягом 2008 року вiн передавався вiд краiни до краiни (загалом побував у 33 краiнах – iхня кiлькiсть мала збiгатися з датою трагедii), в кожнiй з них пiсля його прибуття проводилися панахиди i мiтинги. До осенi 2008 року цей символ також об’iхав всi областi Украiни. «Незгасима свiчка» закiнчила свiй шлях у Меморiалi пам’ятi жертв Голодомору, що вiдкрився у листопадi 2008 року в Киевi, ставши одним iз перших експонатiв. «33 хвилини» – публiчна акцiя, що тривала вiд червня до листопада 2008 року i полягала у тому, що в публiчних мiсцях (на площах або бiля пам’ятникiв i пам’ятних знакiв «дiячам тоталiтарного режиму») кожен вихiдний день протягом 33 хвилин вголос зачитувалися iмена i прiзвища померлих вiд голоду 1932—1933 рокiв.




125


Калиновий гай – понад двi сотнi кущiв калини, що були висадженi пiд керiвництвом В. Ющенка депутатами парламенту у 2007 роцi на схилах Днiпра неподалiк вiд Киево-Печерськоi Лаври.




126


Веселова О. Меморiальнi знаки i пам’ятники жертвам голоду-геноциду 1932— 1933 рр. в Украiнi // Краезнавство – 2009. – № 1—2. – С. 177.




127


http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/364-2008-p (дата звернення 27 лютого 2009 р.).




128


Указ Президента Украiни «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi вiд 28 березня 2007 року № 250, http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/250/2007 (дата звернення 17 серпня 2016 р.).




129


Указ Президента Украiни «Про додатковi заходи щодо вшанування пам’ятi жертв Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi» вiд 12 червня 2009 року № 432, http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/432/2009 (дата звернення 17 серпня 2016); Кабiнет Мiнiстрiв Украiни. Розпорядження вiд 25 листопада 2009 р. N 1429-р «Про затвердження плану заходiв на 2009—2010 роки iз вшанування пам’ятi жертв Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi, дальшого дослiдження теми голодоморiв в Украiнi», http://zakon4.rada.gov. ua/laws/show/1429—2009-р (дата звернення 17 серпня 2016 р.).




130


Заява депутатiв Днiпропетровськоi обласноi ради «Зупинимо фальсифiкацiю iсторii», 29 сiчня 2008 року, http://oblrada.dp.ua/press/news/2008—01/722 (дата звернення 17 серпня 2016 р.).




131


Симоненко І. М. Меморiальний простiр Украiни: кризовий стан та шляхи оздоровлення, с. 58.




132


Украiна вшановуе День пам’ятi жертв комунiстичних репресiй, http://www.ra-diosvoboda.org/a/1733626.html




133


Там само.




134


В. Наливайченко. Розслiдування кримiнальноi справи за фактом геноциду украiнського народу – невiдворотнiй процес // www.sbu.gov.ua (дата звернення 4 червня 2009 р.).




135


Василенко В. Кримiнальна справа «Голодомор – 1932—1933»: правовi колiзii чи нехтування пам’яттю жертв? // Дзеркало тижня. – 2009. 20—26 червня. Власне, так i сталося: кримiнальну справу, яка нараховувала бiльше 200 томiв, СБУ передала до Апеляцiйного суду м. Киева. 13 сiчня 2010 р. Суд «визнав сам факт геноциду, розкрив механiзми, що були використанi для масового вбивства селян. Органiзаторами злочину визнано Сталiна Й. В., Молотова В. М., Кагановича Л. М., Постишева П. П., Косiора С. В., Чубаря В. Я. i Хатаевича М. М.» Цiкаво, що В. Ющенко наголосив на тому, що «рiшення суду е додатковим аргументом для украiнського парламенту щодо запровадження кримiнальноi вiдповiдальностi за заперечення злочинiв проти людства (Пiдкреслено мною. – Г. К.). Адже виправдання таких злочинiв е формою спiвучастi у них» // http://www.president.gov.ua/news/16407.html. Змiна формулювання стосовно змiсту заперечення, можливо, е результатом переосмислення попереднiх спроб.




136


Переговори закiнчилися крахом – з них вийшов лiдер Партii регiонiв В. Янукович.




137


http://www.memory.gov.ua:8080/ua/509.htm (дата звернення 1 травня 2016 р.).




138


Цiкаво, що опоненти В. Ющенка також вживали слово «очищення» та навiть «зачистка»: перший термiн я почув вiд В. Семиноженка, який ненадовго обiйняв посаду вiце-прем’ер-мiнiстра з гуманiтарних питань в урядi М. Азарова, другий – вiд В. Колеснiченка.




139


В iншому «делiкатному» питаннi – про позбавлення С. Бандери звання Героя Украiни, наданого йому В. Ющенком, В. Янукович додтримався «нейтралiтету» – проблему розв’язав донецький суд, скасувавши вiдповiдний указ В. Ющенка.




140


Янукович сказав депутатам ПАРЄ, що Голодомор – не геноцид, http://eunews. unian.net/ukr/detail/193461 (дата звернення 30 квiтня 2012 р.).




141


http://www.president.gov.ua/news/18809.html




142


Володимир Волосюк судиться з Вiктором Януковичем, http://gazeta.ua/index. php?id=343385




143


Суд за двi хвилини виправдав Януковича у справi про Голодомор – «Свобода», http://www.pravda.com.ua/news/2010/12/8/5654370/ (дата звернення 5 березня 2016 р.).




144


Янукович признал Голодомор Геноцидом // https://focus.ua/country/172318/ (дата звернення 9 червня 2016 р.).




145


Слово Президента у День вшанування пам’ятi жертв голодоморiв в Украiнi 22 листопада 2014 року, http://www.president.gov.ua/news/slovo-prezidenta-u-den-vshanuvannya-pamyati-zhertv-golodomor-34103 (дата звернення 4 сiчня 2018 р.).




146


Виступ Президента на церемонii вшанування пам’ятi жертв Голодоморiв в Украiнi 27 листопада 2015 року. http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-na-ceremoniyi-vshanuvannya-pamyati-zhertv-36377 (дата звернення 2 сiчня 2018 р.).




147


Виступ Президента Украiни у День пам’ятi жертв голодоморiв в Украiнi 26 листопада 2016 року http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-u-den-pamyati-zhertv-golodomoriv-38850 (дата звернення 20 сiчня 2018 р.).




148


Указ Президента Украiни вiд 26 листопада 2016 року «Про заходи у зв’язку з 85-ми роковинами Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi – геноциду Украiнського народу», http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/523/2016 (дата звернення 17 сiчня 2018 р.).




149


В адмiнiстрацii Президента можуть i не знати, що така система вже iснуе у проектi Гарвардського украiнського дослiдницького iнституту.




150


Виступ Президента Украiни пiд час вшанування пам’ятi жертв Голодомору 1932—33 рокiв в Украiнi, http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-pid-chas-vshanuvannya-pamyati-zhe-44698 (дата звернення 26 березня 2018 р.).




151


Див.: http://www.memory.gov.ua/page/proekt-nezlamni.




152


Див.: http://uinp.gov.ua/news/25-listopada-ukraina-vshanue-zhertv-golodomoru.




153


Див.: http://www.memory.gov.ua/page/lyudi-pravdi-materiali-dlya-zavantazhennya.




154


Розпорядження Кабiнету Мiнiстрiв Украiни вiд 6 грудня 2017 року «Про схвалення ескiзного проекту «Реконструкцiя I черги Меморiального комплексу пам’ятi жертв Голодоморiв в Украiнi з будiвництвом II черги Нацiонального музею “Меморiал жертв Голодомору” Меморiального комплексу пам’ятi жертв Голодомору в Украiнi по вул. Лаврськiй, 3 у Печерському районi м. Киева», http://zakon3.rada.gov. ua/laws/show/866—2017-р (дата звернення 10 сiчня 2018 р.).




155


Концепцiя Нацiонального музею «Меморiал жертв Голодомору» // http://mincult. kmu.gov.ua/document/245241973/ Концепцiя Нацiонального музею «Меморiал жертв Голодомору»_last.docx.




156


Науковцi просять, аби концепцiю музею Голодомору розробили в НАН // https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2401594-naukovci-prosat-abi-koncepciu-muzeu-golodomoru-rozrobili-v-nan.html (дата звернення 20 березня 2018 р.).




157


Bilefsky D. EU adapts measures outlawing Holocaust denial, New York Times, 2007, 19 April, http://www.nytimes.com/2007/04/19/world/europe/19iht-eu.4.5359640. html?_r=2 (дата звернення 18 квiтня 2016 р.).




158


Манiпулятивнiсть в цьому разi означае полiтично вмотивоване, зазвичай упереджене трактування фактiв i подiй з метою введення в оману, керування реакцiями, досягнення бажаного результату.




159


Цiкавий огляд наявних практик на рiвнi мiжнародного права i суспiльних реакцiй на них див.: Hayden Robert M. «Genocide Denial» Laws as Secular Heresy: A Critical Analysis with Reference to Bosnia // Slavic Review 67. – no. 2 (Summer 2008). – Р. 384—407.




160


http://www.lph-asso.fr/index1307.html?option=com_content&view=article&id=47&Itemid=14&lang=en.




161


Закон Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв в Украiнi», http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/376—16 (дата звернення 16 червня 2016 р.).




162


http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=29140 (дата звернення 20 жовтня 2007 р.).




163


http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=29753 (дата звернення 20 жовтня 2007 р.).




164


Пояснювальна записка до проекту Закону Украiни «Про внесення змiн до Кримiнального та Кримiнально-процесуального кодексiв Украiни» // Архiв автора. – С. 2. Документ було скопiйовано з офiцiйного сайту Верховноi Ради Украiни (www.gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n?webproc4_1?id=&pf3511=29881) у жовтнi 2007 року, однак зараз доступу до цього документа немае.




165


Неоподаткований мiнiмум доходiв громадян складав 17 гривень на мiсяць, отже, розмiр штрафу складав вiд 1700 до 5100 гривень, або $340—$1020 (обмiнний курс 5.05 грн за долар США).




166


Пояснювальна записка до проекту Закону Украiни «Про внесення змiн до Кримiнального та Кримiнально-процесуального кодексiв Украiни» // Архiв автора. – С. 2.




167


Варто зауважити, що в iнiцiаторiв вiдозви не було якихось явних заперечень щодо квалiфiкацii конретноi подii – депортацii вiрмен у 1915 роцi в Османськiй iмперii, яка фактично перетворилася на фiзичне знищення частини депортованих. Заперечення викликало намагання частини полiтикiв запровадити на державному рiвнi покарання за iнтерпретацiю iсторичноi подii, що, по-перше, створювало загрозу для свободи слова, по-друге, засадничо обмежувало можливостi наукового пошуку, по-трете, узаконювало ситуацiю, в якiй певна полiтична сила при владi могла нав’язувати свою позицiю щодо свободи висловлювань усьому суспiльству загалом i професiйним iсторикам зокрема. «Історiя, – йшлося у вiдозвi, – не може бути служницею поточноi полiтики, так само як вона не може писатися на догоду конкуруючим версiям пам’ятi. У вiльнiй державi жодна полiтична сила не мае права визначати iсторичну правду та обмежувати свободу iсторикiв загрозою кримiнального переслiдування.

Ми пропонуемо урядам визнати, що хоч вони несуть вiдповiдальнiсть за збереження колективноi пам’ятi, вони не мають встановлювати певну офiцiйну iстину за допомогою законiв, застосування яких може мати серйознi наслiдки для професii iсторика i для iнтелектуальноi свободи в цiлому. У демократичному суспiльствi свобода для iсторii – це свобода для всiх» http://www.lph-asso.fr/index.php?option=com_ content&view=article&id=47&Itemid=14&lang=en

У 2012 роцi Конституцiйний суд Францii скасував згаданий закон як такий, що обмежуе конституцiйне право громадян на свободу слова.

Якщо брати до уваги вже згаданий парадигматичний приклад щодо кримiналiзацii заперечення Голокосту (Holocaust denial), то неважко помiтити, що критика цих практик – здебiльшого справа лiберальноi чи лiво-лiберальноi iнтелiгенцii, переважно з унiверситетiв, засобiв масовоi iнформацii. Ця критика не стосуеться iсторичноi подii як такоi, вона спрямовуеться полiтичноi iнструменталiзацii iсторii як загрози свободi слова. Вся подальша iсторiя спроб кримiналiзацii «заперечення Голодомору» з посиланням на «европейскi» чи «свiтовi» практики виглядае як вибiрковий пiдхiд до цих практик: згадуються (у найзагальнiший спосiб) вiдповiднi практики «заперчення Голокосту» i покарання за це, взагалi не згадуються дискусii i критика цих практик.

Важливою визначальною рисою цих спроб е те, що на вiдмiну вiд «европейських практик», якi пов’язують заперечення Голокосту з поширенням ксенофобii, виправданням чи тривiалiзацiею злочинiв проти людяностi, украiнськi законодавцi намагаються кримiналiзувати певну iнтерпретацiю iсторичноi подii. Інодi в одному й тому самому проектi закону можна побачити формулювання, якi стосуються i заперечення факту голоду 1932—1933 рокiв, i заперечення його iнтерпретацii як геноциду. Важко з’ясувати – чи це робиться навмисно, чи це прояв низькоi правовоi культури украiнських законодавцiв.

Не меншою «цiкавинкою» цих спроб е практика урiвнювання Голодомору i Голокосту шляхом кримiналiзацii iх заперечення як рiвнозначних подiй. У цих випадках згадка про Голокост виконуе легiтимуючу фукцiю для кримiналiзацii «заперечення Голодомору», але i зраджуе певнi полiтичнi iнтереси. Це урiвнювання також створюе певнi «незручностi» в контекстi iмплементацii «меморiальних законiв» квiтня 2015 року. Один з них забороняе «зневажливi» висловлювання щодо учасникiв боротьби за незалежнiсть i зобов’язуе громадян вшановувати iх. Вiдповiдно, згадка про спiвучасть деяких борцiв за незалежнiсть у Голокостi чи у спiвпрацi з режимом, який вчинив Голокост, може бути потрактована як «зневага».




168


Пояснювальна записка до проекту Закону Украiни «Про внесення змiн до Кримiнального та Кримiнально-процесуального кодексiв Украiни» // Архiв автора.




169


Самоназва парламентськоi коалiцii (Партii регiонiв, комунiстiв i соцiалiстiв), яка виникла в червнi 2006 р. як альтернатива «помаранчевiй коалiцii», що так i не утворилася. Створення «антикризовоi коалiцii» призвело до формування парламентськоi бiльшостi та уряду з опонентiв президента В. Ющенка.




170


Визнання голодомору 1932—1933 рокiв актом геноциду Украiнського народу // Офiцiйне Інтернет-представництво Президента Украiни http://www.prezident. gov.ua/content/p_150_18.html (дата звернення 31 жовтня 2007 р.).




171


Висновок на проект Закону Украiни «Про внесення змiн до Кримiнального та Кримiнально-процесуального кодексiв Украiни» // Архiв автора. – С. 1—2.




172


Ющенко внiс до ВР законопроект про встановлення кримiнальноi вiдповiдальностi за заперечення Голодомору // Кореспондент.net. – 2007. – 28 березня. – http://ua.korrespondent.net/main/69866.




173


Ющенко перезавантажив матрицю // Украiнська правда. – 2007. – 25 квiтня. – http://www.pravda.com.ua/news/2007/4/25/58014.htm.




174


Украiнська народна партiя (УНП) створена пiд проводом Ю. Костенка на основi одного з уламкiв Народного руху Украiни (що розколовся 1999 р.). Партiя iснуе пiд цiею назвою з сiчня 2003 р., ii провiд складаеться з ветеранiв-засновникiв НРУ (Ю. Костенко, І. Драч, М. Горинь, Д. Павличко). УНП репрезентуе себе як право-центристську партiю, в ii iдеологiчних настановах простежуються очевиднi ознаки культурницького нацiоналiзму зразка ХІХ ст.




175


Ганна Скрипник закликала якнайшвидше узаконити кримiнальну вiдповiдальнiсть за заперечення Голодомору // http://www.unp-ua.org Сайт Украiнськоi народноi партii (дата звернення 20 листопада 2007 р.).




176


Пояснювальна записка до проекту Закону Украiни «Про внесення змiн до Кримiнального та Кримiнально-процесуального кодексiв Украiни» // http://gska2.rada.gov. ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=30993 (дата звернення 24 сiчня 2008 р.)




177


http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=31473 // (дата звернення 24 сiчня 2008 р.).




178


Там само.




179


В iсторii спроб «кримiналiзацii» заперечення голоду 1932—1933 рокiв простежуеться ще один вельми показовий з погляду полiтичноi i правовоi культури украiнських полiтичних елiт нюанс. Наприкiнцi 1980-х рокiв одним з найпотужнiших аргументiв на користь «вiдновлення iсторичноi справедливостi» була теза про заборону теми як такоi радянською владою. Пiсля приходу до влади полiтичних сил, якi позицiонували себе як носiiв справжньоi демократii, знову виникла спокуса заборони, хоча цього разу – випереджувальноi заборони небажаних способiв iнтерпретацii теми. Морально-етична аргументацiя такоi заборони корумпуеться ii полiтичною вмотивованiстю i фактичним поверненням практик, пов’язаних з обмеженням свободи слова, нехай i часткових, до того ж таких, що суперечать Конституцii.




180


Проект Закону про внесення змiн до статтi 1 Закону Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв в Украiнi», http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511= 37774 (дата звернення 15 сiчня 2016 р.).




181


Проект Закону про внесення змiн до статтi 1 Закону Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв в Украiнi» (щодо визнання Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi геноцидом Украiнського народу – злочином Всесоюзноi комунiстичноi партii (б) та ii фiлiалу – Комунiстичноi партii (б) Украiни проти Украiнського народу), http://w1. c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=37888 (дата звернення 15 сiчня 2016 р.).




182


Проект Закону про внесення змiн до статтi 2 Закону Украiни «Про Голодомор 1932—1933 рокiв в Украiнi» (щодо вiдповiдальностi за публiчне заперечення факту Голодомору 1932—1933 рокiв як геноциду Украiнського народу), http: // w1.c1.rada. gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=39189; Проект Закону про внесення змiн до Кодексу Украiни про адмiнiстративнi правопорушення (щодо вiдповiдальностi за публiчне заперечення факту Голодомору 1932—1933 рокiв як геноциду Украiнського народу), http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=39189 (дата звернення 15 сiчня 2016 р.).




183


Проект Закону про внесення змiн до Кримiнального та Кримiнально-процесуального кодексiв Украiни (щодо встановлення вiдповiдальностi за публiчне заперечення Голодомору 1932—1933 рокiв в Украiнi як факту геноциду Украiнського народу, Голокосту як факту геноциду еврейського народу), http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=52360 (дата звернення 16 сiчня 2016 р.).




184


ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до проекту закону Украiни «Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв Украiни (щодо кримiнальноi вiдповiдальностi за заперечення Голодомору та Голокосту)», http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_ 1?pf3511=54987 (дата звернення 16 сiчня 2016 р.).




185


Див. докладнiше: Касьянов Г. Past continuous: iсторична полiтика 1980-х – 2000-х. Украiна та сусiди. – К., 2018. – С. 293—321. On-line: Касьянов Г. Історична полiтика i меморiальнi закони в Украiнi. Початок ХХІ ст., http://kennankyiv.org/wp-content/uploads/2016/12/Kasianov.pdf.




186


Про засудження комунiстичного та нацiонал-соцiалiстичного (нацистського) тоталiтарних режимiв в Украiнi та заборону пропаганди iхньоi символiки, http://zakon5. rada.gov.ua/laws/show/317—19.




187


Закон Украiни «Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв Украiни (щодо кримiнальноi вiдповiдальностi за заперечення Голодомору, Голокосту, геноциду кримськотатарського народу), http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=58243 (дата звернення 29 грудня 2017 р.).




188


Вiд 34 до 170 000 гривень (тобто вiд $1,4 do $6300).




189


Див.: Порiвняльна таблиця до проекту Закону Украiни «Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв Украiни у сферi засудження тоталiтарних режимiв щодо приведення iх у вiдповiднiсть до вимог статтi 10 Конвенцii про захист прав людини i основоположних свобод», http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511= 59178 (дата звернення 1 березня 2017 р.).




190


http://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-pid-chas-vshanuvannya-pamyati-zhe-44698 (дата звернення 1 грудня 2017 р.).




191


Закон Украiни «Про внесення змiн до деяких законодавчих актiв Украiни (щодо кримiнальноi вiдповiдальностi за заперечення Голодомору», http://w1.c1.rada.gov. ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62982 (дата звернення 29 грудня 2017 р.).




192


У центральному друкованому органi Комунiстичноi партii Украiни, газетi «Комунiст», перiодично друкувались листи i звернення пенсiонерiв, статтi та гуморески (!), у яких тема голоду 1932—1933 рр. подавалася у контекстi сучасного становища бiльшостi украiнського населення, перш за все, пенсiонерiв. Пiд час пiдготовки комунiстами публiчних акцiй 2000 р. одним з гасел було: «Нi розпродажу землi та голодомору 2000!». Бiльш детально див.: Костилева С. Новiтня компартiйна преса Украiни про сторiнки радянського минулого // Геноцид украiнського народу: iсторична пам’ять та полiтико-правова оцiнка. – С. 573—582.




193


За результатами загальнонацiональних соцiологiчних опитувань, проведених 4 соцiологiчними службами (фонд «Демократичнi iнiцiативи», Інститут соцiологii НАН Украiни, Киiвський мiжнародний iнститут соцiологii, Інститут соцiальних дослiджень iм. О. Яременка) у червнi 2007 – лютому 2008 президентовi (як iнституту влади) «цiлком довiряли» 9,8% респондентiв, «переважно довiряли» 26,6%, «переважно не довiряли» 22,3% i «цiлком не довiряли» 32,2%. Мiсцевiй владi «цiлком довiряли» 4,0%, «переважно довiряли» 28,6%, «переважно не довiряли 27,3%, i «цiлком не довiряли» 26,7% (данi фонду «Демократичнi iнiцiативи»). Головам обласних державних адмiнiстрацiй «скорiше не довiряли, нiж довiряли» 54% респондентiв, i «скорiше довiряли, нiж не довiряли» 33%. Головам районних державних адмiнiстрацiй – вiдповiдно 52% i 36% (данi Інституту соцiальних дослiджень iм. О. Яременка). Див.: Довiра громадян до органiв влади та базових соцiальних iн-ституцiй www.niss. gov.ua/Monitor/april08/6.htm (дата звернення 24 лютого 2009 р.).




194


Думки населення Украiни щодо визнання Голодомору геноцидом, http://www. kiis.com.ua/?lang=rus&cat=reports&id=448 (дата звернення 29 грудня 2017 р.).




195


Динамiка ставлення до Голодомору, листопад 2017, http://ratinggroup.ua/ research/ukraine/dinamika_otnosheniya_k_golodomoru_noyabr_2017.html (дата звернення 30 грудня 2017 р.).




196


Ця тема висвiтлювалася в уже згадуванiй доповiдi Конгресовi США та в деяких наукових розвiдках. Див.: Папуга Я. Захiдна Украiна i голодомор 1932—1933 рокiв. Морально-полiтична i матерiальна допомога постраждалим. – Львiв, 2008; Ковальчук О., Марусик Т. Голодомор 1932—1933 рокiв в УСРР i украiнська дiаспора Пiвнiчноi Америки. – К., 2010.




197


Пропозицii щодо вшанування 60-х роковин голодомору в Украiнi (Асоцiацiя дослiдникiв голоду-геноциду 1932—1933 рр. в Украiнi». – С. 1. Документ без дати. Архiв автора.




198


United States House of Representatives Washington, D. C., Tuesday, October 21, 2003, RES. 356 “Expressing the sense of the House of Representatives regarding the man-made famine that occurred in Ukraine in 1932—1933; 108th Congress, 1st Session, S. RES. 202. A resolution expressing the sense of the Senate regarding the genocidal Ukraine Famine of 1932—33 (28.07.2003).




199


Постанова Верховноi Ради Украiни вiд 28 листопада 2002 року «Про 70-тi роковини голодомору Украiни», http://zakon2.rada.gov.ua/laws/card/258—15 (дата звернення 6 сiчня 2018 р.).




200


Рекомендацii парламентських слухань щодо вшанування пам’ятi жертв голодомору 1932—1933 рокiв, http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/607-15 (дата звернення 28 серпня 2007 р.).




201


President Leonid Kuchma makes speech at UN GA 58


session’s general debates, https://www.ukrinform.net/rubric-other_news/142246president_leonid_kuchma_makes_ speech_at_un_ga_58th_sessions_general_debates_21326.html (дата звернення 8 сiчня 2018 р.).




202


Joint statement by the delegations of Azerbaijan, Bangladesh, Belarus, Benin, Bosnia and Herzegovina, Canada, Egypt, Georgia, Guatemala, Jamaica, Kazakhstan, Mongolia, Nauru, Pakistan, Qatar, the Republic of Moldova, the Russian Federation, Saudi Arabia, the Sudan, the Syrian Arab Republic, Tajikistan, Timor-Leste, Ukraine, the United Arab Emirates and the United States of America on the seventieth anniversary of the Great Famine of 1932—1933 in Ukraine (Holodomor). United Nations General Assembly. Fifty-eighth session. Third Committee. Agenda item 117 (b). Human rights questions: human rights questions, including alternative approaches for improving the effective enjoyment of human rights and fundamental freedoms. Doc. A/C.3/58/9 // http://repository.un.org/ bitstream/handle/11176/246001/A_C.3_58_9-EN.pdf.




203


Про цей вплив говорить багато: i те, що мiжнароднi акцii здiйснювалися пiд очевидним впливом i за активноi спiвучастi Свiтового конгресу украiнцiв (СКУ), i вiдчутна присутнiсть представникiв украiнських дiаспорних органiзацiй в створених президентом тимчасових органах з пiдготовки 75-i рiчницi голоду 1932—1933 рокiв, i офiцiйний та неофiцiйний рiвень спiлкування в Украiнi. Наприклад, на червневiй нарадi 2008 р. в Кiровоградi, яка тривала 5 днiв, представники СКУ спiлкувалися з президентом, головою СБУ, головою Ради нацiональноi безпеки i оборони, мiнiстрами освiти, культури, молодi i спорту, закордонних справ, першими особами Секретарiату Президента.

Звернемо увагу на те, що в першому обiжниковi Мiжнародного координацiйного комiтету СКУ (МКК СКУ) в роздiлi, пов’язаному iз завданнями МКК, першим пунктом позначено: «Навколо питання Голодомору полiтизувати та украiнiзувати суспiльство в дiяспорi та в Украiнi» (виокремлено мною. – Г. К.) Див.: Мiжнародний координацiйний комiтет для планування вiдзначення 75-лiття Голодомору в Украiнi 1932—33 рр. Обiжник 2007—1. – С. 3. http://www.ukrainianworldcongress.org/ Holodomor/Komitet_Holodomor/Newsletters/Newsletter_1.pdf.




204


http://www.president.gov.ua/documents/8682006-4939 (дата звернення 27 серпня 2007 р.).




205


Про дiяльнiсть Мiжнародного Координацiйного Комiтету СКУ можна дiзнатися з його обiжникiв: http://www.ukrainianworldcongress.org/Holodomor/Komitet_ua.html.




206


Курiнна Л. «Украiна пам’ятае, свiт визнае». Про Голодомор 1932—1933 рр. мае знати кожен // Закон&Бiзнес. – 2007. 24—30 березня.




207


http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/250/20075 (дата звернення 27 серпня 2007 р.).




208


Мiнiстерство закордонних справ Украiни. Керiвникам закордонних дипломатичних установ Украiни. Лист № 200/21/100—1769 вiд 4 вересня 2007 р. Архiв автора.



Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке

Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения